«Українське питання»: від Нью-Йорка до Парижа

Важливим нюансом перемовин у Парижі була відсутність за їх лаштунками донецьких маріонеток Кремля, тобто представників самопроголошених «республік», оскільки всі вони мають у Євросоюзі статус нев’їзних. Ще один нюанс — пов’язаний з рукостисканням П. Порошенка та В. Путіна, до якого їх нібито «підштовхнула» А. Меркель. Це рукостискання викликало чимало неоднозначних коментарів. Одні заявляли, що неприпустимо тиснути руку ворогові, інші казали, що це лише дипломатичний протокол. Як відомо, у Нью-Йорку П. Порошенко вийшов із сесійної зали Генасамблеї ООН, коли В. Путін почав читати свою промову.

«Паризькі домовленості»

Переговори «нормандської четвірки» відбувалися досить неформально, без чіткого окреслення питань порядку денного. За їх підсумками не було підписано жодного документа, що, як бачимо сьогодні, призвело до суперечливого трактування учасниками зустрічі в Парижі та експертами результатів перемовин.

Те, що «Паризькі домовленості» документально не закріплені, напевно, свідчить про їх не дуже високу цінність. Деякі експерти пояснюють відсутність підсумкового документа тим, що зустріч у Парижі мала на меті лише активізувати і підштовхнути чи, радше, проштовхнути виконання Мінських домовленостей («Комплекс заходів на виконання Мінських домовленостей»), не дуже переймаючись тим, які механізми та інструменти слід задіяти, щоб домогтися їх реалізації.

Серед основних питань, які були у центрі уваги «нормандської четвірки» на переговорах у Парижі: відведення озброєнь калібром менш ніж 100 мм від лінії розмежування протягом 41 дня, починаючи з 3 жовтня; проведення місцевих виборів у контрольованих сепаратистами районах Донбасу; забезпечення доступу на вибори для міжнародних спостерігачів; ухвалення Верховною Радою України закону про особливості місцевих виборів в окремих районах Донбасу; забезпечення доступу в окуповані райони міжнародних гуманітарних організацій; виведення іноземних (російських) військ з окупованих територій; роззброєння бандформувань на окупованих територі-ях; проведення амністії сепаратистів; запровадження імунітету для кандида-тів у депутати місцевих рад; закриття 400-кілометрової ділянки українсько-російського кордону; збільшення пунктів пропуску та полегшення умов роботи для міжнародних організацій.

Після закінчення переговорів В. Путін першим спішно покинув Єлисейський палац, не відповівши на запитання журналістів. Не підійшов він і до російських ЗМІ в аеропорту «Орлі». П. Порошенко також виїхав із резиденції французького президента, але пізніше провів прес-брифінг для українських ЗМІ у посольстві України в Парижі. На підсумковій прес-конференції в Єлисейському палаці виступили лише Ф. Олланд та А. Меркель. Не виключено, що П. Порошенку та В. Путіну взагалі не пропонували взяти участь у підсумковій прес-конференції, щоб уникнути можливої публічної сварки між ними, яка зіпсувала б формування позитивного іміджу «Паризьких домовленостей».

Аналізуючи заяви лідерів «нормандської четвірки», їх помічників та офіційних прес-секретарів, очільників зовнішньополітичних відомств, а також компетентних експертів і журналістів, можна скласти деяке уявлення щодо основних питань, які обговорювалися на саміті в Парижі.

Про вибори
на окупованих територіях

Одним із позитивних результатів перемовин у Парижі було досягнення консенсусу лідерами «нормандської четвірки» щодо неприпустимості проведення «фейкових виборів» на окупованих територіях 18 жовтня та 1 листопада. Схоже, що на переговорах було досягнуто компромісу: В. Путін скасовує проведення цих виборів, а українська сторона погоджується на пролонгацію терміну дії Мінських домовленостей на невизначений час після 31 грудня 2015-го. Зрештою, це не так погано й ось чому.

Як зазначалося на саміті в Парижі, місцеві вибори на окупованих територіях можуть відбутися лише за українським законодавством після прийняття спеціального закону про вибори і проводитися не пізніше, ніж через 90 днів після того, як цей закон набуде чинності. Хоча відразу виникає питання: чому саме 90 днів, а не 180 або й більше? Важливо, що терміни прийняття закону не вказані, а це дає певний часовий люфт щодо дати проведення самих виборів. Як на мене, поспішати з ухваленням цього закону не варто. Це Путіну потрібно, щоб ми провели вибори якомога швидше, бо він прагне якомога швидшої відміни санкцій. Але ми не повинні задовольняти забаганки Путіна, а проводити вибори тоді, коли для цього будуть створені належні умови. Отже, не варто нам поспішати з виборами.

Зважаючи на те, що дві третини зазомбованого московською пропагандою населення на окупованих територіях, м’яко кажучи, не відчуває особливої любові до України, а півтора мільйона жителів Донбасу переїхали в інші області України, то, швидше за все, навіть якщо вибори будуть проведені за українським законодавством і під міжнародним контролем, їх результати продемонструють підтримку кандидатам-сепаратистам. Тому, на наш погляд, важливо домогтися того, щоб переселенці з Донбасу, хоча вони теж не всі є патріотами України, отримали право обирати і бути обраними відповідно до майбутнього спеціального закону про вибори в окремих районах Донбасу. Цей закон повинен сприяти вирішенню низки проблем: як мають голосувати півтора мільйона біженців; як не допустити до участі у виборах сепаратистів, кримінальних елементів і злочинців; як організувати міжнародний контроль за проведенням виборів; як взагалі технічно провести ці вибори в напівзруйнованих містах Донбасу; як гарантувати безпеку під час волевиявлення.

Довідково. Проект спеціального закону про особливості проведення місцевих виборів у деяких районах Донецької і Луганської областей на основі укра-їнського законодавства та принципів ОБСЄ вже розробляється фахівцями Тристоронньої контактної групи у Мінську. Передбачається, що цей закон гарантуватиме висвітлення виборів українськими ЗМІ в цих районах, участь українських партій на виборах, формування виборчих комісій через українську ЦВК і представниками українських партій, можливість голосування переселенців за нинішнім місцем проживання, а також виведення російських окупаційних військ і роззброєння бойовиків-сепаратистів. У кращому випадку цей закон може бути ухвалений до кінця 2015 року, а вибори, відповідно, можуть бути проведені не раніше весни 2016-го.

За підсумками саміту «нормандської четвірки» у Парижі, як уже мовилося, відбулася прес-конференція, в якій взяли участь лише президент Франції Ф. Олланд і канцлер ФРН А. Меркель.

На думку А. Меркель, погляди Росії та України на шляхи розв’язання кризи на Донбасі «значно зблизилися». На її переконання, сам факт, що ці переговори в Парижі відбулися, є «символом того, що ми просуваємося вперед». А. Меркель також побачила «легкий прогрес у процесі реалізації Мінських домовленостей». Водночас канцлер наголосила, що «питання Сирії не пов’язане з українським питанням».

Президент Франції Ф. Олланд говорив про закон щодо «амністії» для сепаратистів, яка «має відбутися разом з виборами». Але виникає питання: чому «разом із виборами»? Можливо, спочатку провести вибіркову амністію разом з десепаратизацією і дебандитизацією на окупованих територіях, а потім уже організовувати вибори? Думаю, що фрау А. Меркель добре вивчала історію своєї країни і знає, що перші демократичні вибори до Бундестагу у повоєнній ФРН відбулися 14 серпня 1949-го, а до того

4 роки тривав процес денацифікації. На мій погляд, ми також спочатку маємо провести процес десепаратизації і дебандитизації в тимчасово непідконтрольних українській владі районах Донбасу. До речі, проект закону про десепаратизацію (про протидію і запобігання сепаратизму та подолання наслідків сепаратистської діяльності на території України) був прийнятий у першому читанні ще до 22 липня 2014 року Верховною Радою попереднього скликання, проте після цього до його розгляду народні депутати чомусь не поверталися.

Отже, після виборів Україна лише почне повертати контроль над кордоном, а про те, коли вона має його закінчити, — нічого не сказано. Можливо, через рік, а може, через п’ять років? Ф. Олланд сказав також, що спочатку повинні відбутися вибори, а потім — повернення контролю України над кордоном з Росією і виведення іноземних збройних формувань з Донбасу (?!). Взагалі, президент Франції не вдавався у подробиці механізму повернення контролю України над кордоном з Росією, можливо, тому, що і сам не уявляє, як це може статися. Я ж думаю, що закрити «наглухо» кордон з Росією протяжністю 2295 км буде дуже важко, практично неможливо. Навіть США не спроможні закрити кордон з Мексикою.

Незрозуміло також, чому в інтерпретації Ф. Олланда виведення іноземних збройних формувань з Донбасу має відбутися лише після виборів. Адже в п. 10 Мінських домовленостей зазначено, що «має відбутися виведення всіх іноземних (російських, — О. В.) збройних формувань, військової техніки, найманців з території України та роззброєння всіх незаконних груп під наглядом ОБСЄ», проте у цьому пункті не вказується — після виборів чи до виборів. На думку досвідченого українського дипломата і правознавця-міжнародника В. Василенка, проведення виборів на окупованій території Донбасу до виведення росі-йських військ і до взяття під український контроль кордону є абсурдним і таким, що суперечить вимогам міжнародного й українського права.

До цього часу не зрозуміло також, як саме і коли має відбуватися «роззброєн-ня всіх незаконних груп». І не відомо, чи йшлося про це взагалі на переговорах у Єлисейському палаці. Схоже, що йшлося, тому що під час виступу у Верховній Раді 7 вересня міністр закордонних справ України П. Клімкін заявив, що за всіма критеріями міжнародного права, вибори на території, де присутні іноземні війська і нероззброєні незаконні формування, неможливі. Напевно, це саме сказав і президент П. Порошенко на саміті у Парижі. 5 жовтня в інтерв’ю українським телеканалам президент повідомив, що виведення іноземних військ з української території має відбутися негайно, без прив’язки до термінів проведення місцевих виборів. Але хотілося б, щоб ці декларації підкріплювалися і конкретними діями, наприклад, внесенням відповідної статті в проект спеціального закону про вибори в окремих районах Донбасу, який зараз готує Тристороння контактна група у Мінську.

На мій погляд, період десепаратизації має тривати стільки, скільки знадобиться для очищення українського Донбасу від кримінальних елементів, проведення амністії, роззброєння незаконних угруповань і повного закриття 400-кілометрової «дірки» на українсько-російському кордоні. Крім цього, слід паралельно відновлювати зруйновану інфраструктуру, щоб забезпечити людям нормальні або хоча б стерпні умови життя. На цей період в усіх селищах і містах в зоні АТО мають діяти тимчасові військово-цивільні адміністрації. І лише після цього, можливо, через рік або два, ми зможемо провести місцеві вибори в окремих районах Донбасу.

За словами Ф. Олланда, місцеві вибори в окупованих районах Донбасу «пройдуть за межами 2015 року, оскільки нинішні умови не відповідають Мінським домовленостям». Справді, до кінця року залишилося менше трьох місяців, чого недостатньо для прийняття спеціального закону про вибори та їх організації в таких несприятливих умовах. І дуже сумнівно, що у 2016-у ці умови стануть сприятливішими.

Показово, що в кінці прес-конференції Ф. Олланд та А. Меркель визнали, що у них нема впевненості у тому, що Росія виконає свої зобов’язання за Мінськими і Паризькими домовленостями... Таким чином, усе, що говорили на прес-конференції лідери Франції і Німеччини, — це, скоріше, їх бажання, ніж виклад досягнутих домовленостей. Більше того, за повідомленням агентства Reuters, на цій же прес-конференції А. Меркель сказала, що «Україна має право очікувати поваги її територіальної цілісності, можливо, без урахування Криму, але по решті території країни». Отакої! Говорили, балакали — сіли та й заплакали!

Кажуть, що це було сказано Ангелою Меркель в іншому контексті, коли йшлося про відновлення українських кордонів у рамках Мінських домовленостей, які не мають стосунку до Криму. Але яким би не був контекст, усе ж ці слова А. Меркель залишають неприємний осад. Шкода, що агентство Reuters не розповсюдило заяву Президента України П. Порошенка від 4 вересня для трьох українських телеканалів, у якій він зазначив, що українська влада має намір повернути анексований Росією український півострів Крим після відновлення контролю над тимчасово окупованою частиною Донбасу. Хотілося б, щоб ці слова почула фрау А. Меркель. І не тільки вона.

Закон
«Про особливий статус»

Принагідно слід нагадати, що 16 вересня минулого року був ухвалений Закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей» (скорочено — «про особливий статус»). Цей закон невеликий, містить лише 9 статей разом з прикінцевими положеннями. Але якщо цей закон буде впроваджений у нинішньому вигляді, то окуповані райони Донбасу перетворяться по-суті в окреме автономне і вороже до України квазідержавне утворення під умовною назвою «Лугандон» з надзвичайно широкими повноваженнями. Практично це буде держава в державі, що матиме власне законодавство, прокуратуру, свої «загони народної міліції», де служитимуть колишні «ополченці», на яких покладатиметься реалізація завдання з охорони громадського порядку, а заодно і відловлювання «укропів».

(Далі буде)

Олексій ВОЛОВИЧ.

Джерело: незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» (http://bintel.com.ua/uk/article/ 14-Ukrainian-issue-UN).