Польща. Як їм удалося?

Програма «шокової терапії» за ініціативою Лешека Бальцеровича на початку 1990-х дозволила країні перетворити планову економіку соціалістичного штибу на ринкову. Як і всі інші посткомуністичні країни, Польща постраждала від тимчасового спаду в соціальних та економічних стандартах. Але відтоді ВВП постійно зростає. Після вступу до ЄС ріст продовжився. Навіть під час кризи 2008—2009 років наша країна мала 1% зростання. Зараз — понад 3%. Польща — на 46-му місці у світовому рейтингу МВФ. У структурі ВВП домінує сфера послуг, далі — промислове виробництво та сільське господарство (2% ВВП). При цьому на селі живе 40% населення.

З початку 1990-х була гіперінфляція — 20%, потім вона меншала, зараз вже маємо іншу проблему — 1% дефляції. Серед нашого експорту домінують поставки до ЄС — 60%, а 40% йде поза межі Євросоюзу. Після ембарго на польську продукцію наш експорт до Росії впав. Але наші продуценти знайшли нові ринки і перебудувалися на Китай, Індію, Саудівську Аравію. Нема зла, щоб на добре не вийшло. З Росії ми імпортуємо газ та нафту. У нас позитивний баланс експорту над імпортом.

Проблемою є безробіття. Зараз на біржі зареєстровано мільйон триста тисяч поляків, які не мають праці. Найбільше безробіття — в аграрних регіонах. Водночас багато з тих людей зареєстровані як безробітні, але працюють на сезонних роботах. Багато наших співвітчизників працює в ЄС, передусім у Великобританії та Ірландії.

Середня зарплата в Польщі — 1150$ брутто, це значить, що до гаманця, якщо відняти податки та відрахування, йде біля 750$. Якщо лише одна людина в сім’ї працює, цього трохи замало. Комунальні платежі становлять десь 170$ на місяць. Поляки мають великі витрати на утримання житла, але їм дешевше, ніж українцям, обходяться харчі, одяг, електроніка. Дитячий садочок обійдеться 55$ за місяць, а обід у школі — 1$. Шкільні підручники мають електронну версію. Учень залишає книжки в школі, а вдома користується ноутбуком чи планшетом. У польській школі не збирають гроші з батьків на ремонт класу, туалетний папір, мило або очищену воду для учнів. На такі витрати виділяються кошти з місцевого бюджету.

Середня пенсія 560$, це десь 380$ на руки. Мій тато працював інженером, а мати в медицині, — розповідає пан Сауер, — вони собі з пенсії можуть дозволити двічі на рік поїхати за кордон.

У нас обов’язкова страхова медицина: з кожного працюючого 7% зарплати утримують на медичне страхування.

Після вступу Польщі до ЄС відбувається значне зростання іноземних інвестицій. Головні наші інвестори — Німеччина, Франція, Нідерланди, США, Великобританія. У зв’язку з тим, що багато поляків працюють за кордоном за більшу зарплату, ніж у себе вдома, сьогодні 400 тисяч українців отримали дозвіл на роботу в Польщі. За підрахунками фахівців, нам бракує ще щонайменше 300 тисяч кваліфікованих працівників.

ПОЛІТИКИ, науковці, журналісти, громадські активісти, з якими довелося розмовляти, були одностайними в тому, що найважливішою та найуспішнішою з польських реформ була реформа місцевого самоврядування. За опитуваннями громадської думки, більшість поляків вважає, що з усіх реформ, які впровадили впродовж останніх 25 років, децентралізація виявилася найвдалішою й оцінюється суспільством найпозитивніше, зазначає доктор Беата Марчевська з Центру навчання територіального самоуправління та місцевого розвитку Варшавського університету. Цього року широко відзначалося 25-ліття реформи децентралізації. Було багато конференцій на цю тему, обговорювалося, яких результатів домоглися. Децентралізація не є якимось станом, якого досягають і на якому закінчується історія. Це постійний процес вдосконалення та реформування, вважає пані Марчевська.

Реформа 1989 року проводилася на рівні ґмін. Тоді відбулося укрупнення невеликих сіл і містечок у територіальні громади — ґміни. Громади отримали право формувати бюджет і розпоряджатися власними фінансами з місцевих податків, а після вступу Польщі до ЄС мають змогу самостійно подавати проекти на отримання структурної допомоги від Європейського Союзу. За взірець були взяті французькі реформи, які розпочалися дещо швидше, на початку 1980-х. Другий її етап відбувся 1998 року — самоврядування на рівні повіту. Наступного, 1999-го, — воєводські реформи. Із 49 воєводств залишилося 16. Розгорнулися баталії, люди в колишніх воєводських містах протестували, боячись втратити роботу, адже коли не буде адміністрації, будуть втрачені робочі місця. Але це вже історія.

Центр, у якому з нами ділилися до-свідом проведення реформ, готує студентів до практичної діяльності в органах місцевого самоврядування, а також для громадських неурядових організацій, пов’язаних з даною проблематикою. Потреба у таких фахівцях зростає.

Перенісся я думками в Україну і згадав, що цього року і в нас десятилітній ювілей, а точніше — антиювілей анало-гічної реформи. Пам’ятаєте, 2005-го, за президентства Ющенка, у нас з’явилася посада віце-прем’єр-міністра з адміністративно-територіальної реформи? Її обіймав Роман Безсмертний. А реформи нема й по сьогодні. Робити й імітувати — то, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Польський досвід корисний і потрібний. Але нашим чиновникам від реформи єдине, що вдавалося добре, — це отримувати зарплату та інші пільги-надбавки з виснаженої кишені українського платника податків. Тоді малювали різні незграбні варіанти адмінреформи, як-от об’єднати Кіровоградську область з Черкаською, а Волинську — з Рівненською. Мовляв, поляки воєводства укрупнили і нам треба. Але площа більшості сучасних польських воєводств приблизно дорівнює площі теперішньої української області. Об’єднувати треба сільські громади, але при цьому попередньо грамотно провести роз’яснювальну роботу серед людей, розтлумачити їм, які від цього з’являться переваги, як це позначиться на їх повсякденному житті, «що вони з того будуть мати». Водночас, не дати майстрам саботажу спекулювати на фобіях наших співвітчизників. А потенційним місцевим лідерам раз і назавжди пояснити, що ці кошти — винятково на розвиток інфраструктури, на покращення якості життя громади, а не на всіляке політиканство, сепаратистські забави, спорудження монументів нафталіновим царям чи реанімацію в якийсь спосіб почилого в бозі совка.

Ї НАСАМКІНЕЦЬ, трохи Варшави. Більшість українців вперше побачила Варшаву наприкінці 1980-х — на початку 1990-х, коли впала залізна завіса. Тоді формат відвідин був не надто вибагливий: базар — вокзал — і додому.

Столицею Варшава стала 1596 року при королеві Сигізмунду ІІІ. Місто має драматичну історію. Стара Варшава у Другу світову була вщент зруйнована. Її відродження у повоєнні роки символізує відродження польської нації. Історичні будівлі були ретельно відбудовані за старовинними гравюрами, фотографіями, кресленнями. На початку 1970-х відродився Королівський замок.

Коли поляки всім миром відновлювали милу їхньому серцю старовинну архі-тектуру, Радянський Союз вирішив «помітити» територію європейської столиці, зробити свій подарунок з ідеологічним навантаженням: звів велетенську «ста-лінку», увінчану високим шпилем — Палац культури і науки.

На 30-му поверсі є оглядовий майданчик. Поляки прижартовують, що з цього місця відкривається найкраща панорама на місто, позаяк лише звідси не видно самого Палацу культури. А щоб ця сумнів-на споруда не бовваніла самотньо над столицею, довкола виросло кілька модних хмарочосів — новий діловий центр, який символізує новітню динамічну Польщу.

Разом ці несхожі між собою будівлі творять неповторний архітектурний ансамбль, який особливо ефектно й урочисто виглядає при нічному освітленні.

Щоб побачити справжню Варшаву, відчути її на смак, слід звернути з помпезних Маршалківської чи Єрусалимських алей і загубитися у затишних вуличках неподалік, замовити запашну каву зі штруделем та спостерігати за місцевими, «зависнути» у клубі, де грають рок-н-рол чи джаз, взяти напрокат велосипеда і проїхатися з вітерцем понад Віслою.

Варшава — місто музеїв. Свого часу я побував у двох із них, раджу відвідати. У Національному музеї — велике зібрання польського живопису: Матейко, Виспянський, Вичулковський, Коссак... У Музеї Війська польського — багата колекція старовинної зброї, військової амуніції різних часів, танки та літаки на відкритій терасі.

Варшава з тих міст, які не відкриваються миттєво — її треба читати без поспіху, як мудру книгу.

Володимир ГЕНИК.

Одеса — Варшава — Одеса.