Український олігархат чекає смерть на сковорідці

— Якби в 1990-х в українського правлячого класу і суспільства вистачило волі і розуму, ніякого олігархату зараз не було б, — переконаний Авраам Шмулевич. — Так, як його нема у Польщі, Чехії чи Словаччині. Та оскільки Україна пі-шла у фарватері Росії, нинішня політико-економічна модель стала домінуючою.

Цікаво, що насправді олігарх зараз — суто російський феномен. У російському сенсі в Україні нема олігархів. Українські олігархи відрізняються від російських через різні типи політичних систем.

— У чому відмінності?

— У політології є поняття «ресурсне прокляття». Іноді його називають ще «нафтовим прокляттям». Існує одне джерело наддоходу, зазвичай пов’язане із природним середовищем. До України його не можна застосовувати, бо нема достатньої кількості нафти і газу — джерел надприбутків. «Нафтове прокляття» вбиває всю іншу економічну діяльність, робить її малоприбутковою. Як правило, джерело надприбутків контролюється однією невеликою групою людей. Що ми і бачимо в Росії або Анголі. При «нафтовому проклятті» більшість людей, що населяють ту чи іншу країну, стає фактично непотрібною правлячій еліті. Вони як виробники або споживачі не важливі для ресурсної економіки. Тому про людей не потрібно піклуватися, можна зневажати їхні права, формується диктаторський режим, який експлуатує багатство. Це те, що є в Росії.

Я вводжу ще одне поняття — «транзитне прокляття», і саме воно визначає ситуацію в Україні. Це коли в країні існує джерело надприбутків, не пов’язане з виробництвом. Але це не одне джерело багатства, як нафта, а кілька транзитних потоків — це труба, енергетика чи контрабанда. За такої системи економіка країни в першу чергу залежить від зовнішніх чинників, від великих економік, їх динамі-ки. Відповідно до транзитів формуються кілька центрів влади, що конкурують один з одним за контроль над транзитом. Але оскільки транзитних потоків кілька і вони різні, то жоден із центрів не має достатньо сили, щоб знищити інші.

— Які унікальні властивості російського олігархату?

— Той тип олігархату, який існує в РФ, не зустрічається в інших країнах. В Україні олігархи інші. Перша відмінність — російський олігархат анонімний. У нього немає історії, ми не знаємо, чому саме цей ось чолов’яга раптом став мільярдером, як він добився цього. Наприклад, Сулейман Керімов. Цей лезгинський хлопець з Дагестану тримає частину росій-ського калію і труби. Чому він? Незрозуміло. Або Алішер Усманов. З вигляду представник узбецького партапарату контролює значну частину російських медіа і хороший шматок нафти та газу. Чому він? Теж нема відповіді. Або Роман Абрамович стає найбагатшою людиною Росії. Чому? Таємниця, покрита мороком. За великим рахунком, російським олігархом могли б призначити будь-кого. У більшості американських, європейських чи навіть українських мільярдерів шлях до грошей більш-менш прозорий.

Друге: в усьому світі, крім РФ, великі гроші пов’язані з суспільством і з середовищем їхнього життя. Існують інститути, які живуть паралельно з великими грошима. Наприклад, спорт. Є «Челсі», який робить честь Абрамовичу, що бере у нього гроші. Якщо Абрамович зникне, буде низка бізнесменів з усього світу, які захочуть вкласти в клуб свої гроші. У Росії не так. Коли надприбутки у Сулеймана Керімова впали, то зник і «Анжі» — дагестанський футбольний клуб, який він розкручував.

— У чому відмінність українських і російських олігархів?

— В Україні не олігархи російського зразка, а типові для економіки «третього світу» нувориші. Неможливо уявити, що якщо в Москві почнуться бойові дії, Прохоров або Абрамович прилетять керувати обороною міста. Вони втечуть при першій же можливості. Коломойський повернувся зі Швейцарії, бо характер грошей українських олігархів такий, що вони — частина суспільства. Ахметов і Тарута були в Донецьку фактично до останнього моменту, але потім втекли до Києва. Те, що до Києва, а не на Багами, — теж про щось говорить. І це відрізняє українського й російського олігарха.