Цукерочка Лодзь

Лодзь переживала злети та падіння. Вона з’явилася в Середні віки, але відтоді нічого значущого тут не відбувалося. Аж у середині ХІХ століття (була тоді під окупацією царської Росії) пережила справжній промисловий бум і стала «Манчестером Польщі». Немов гриби після дощу тут почали споруджуватися ткацькі фабрики. Ткачам надавали всілякі пільги та привілеї. Лодзь не аристократична, як Краків, не панська, як Варшава, не бюргерська, як Гданськ, Лодзь — пролетарська. Бідні селянки з усього колишнього Королівства Польського тягнулися сюди і ставали ткалями — робітницями. Заробітки тут були вищі, ніж у селі. У царській Росії було ще одне подібне місто — Іваново.

Робота ткача виснажлива. Пересвідчитися в цьому можна, відвідавши місцевий музей. Наш гід спритно встановлює ткацького човника і запускає верстат. Під жахливий гуркіт і клацання з поздовжніх і поперечних ниток народжується тканина, вона ще біла, нанесення малюнку — то процес наступний. Ткаля обслуговувала в середньому чотири верстати. Шум від верстатів вимірювався числом децибел, загрозливим для здоров’я. Ще одна загроза — пилюка в цехах, якою доводилося дихати увесь божий день. Нещасні випадки на виробництві були явищем буденним, а туберкульоз — майже професійною хворобою. Навіть казково багатий фабрикант Ізраїль Познанський помер від цієї недуги. Ось шо таке насправді «легка промисловість».

Місто розвивалося однобоко. Бавовник, сировина для виготовлення тканин, поставлявся з плантацій Середньої Азії. Тут працювали десятки тисяч дівчат та незаміжніх жінок, а чоловіків було мало. Впізнаєте Іваново? Лодзь була текстильною столицею і після Першої світової, коли Польща відновила свою незалежність, і після Другої світової. Крім монотонної праці на виробництві та домашніх клопотів, у лодзянок знаходився короткий час на дозвілля. Ось кілька фото фабричної волейбольної команди середини 1930-х. Усі дівчата — красуні, молоді й життєрадісні. А ця світлина знята в часи ПНР — художня самодіяльність, фабричний ансамбль пісні і танцю у польському народному вбранні під час виступу на фестивалі. При комуністах працівницям надавали пільгові путівки на оздоровлення, а пропрацювавше два десятки років, можна було отримати власне помішкання.

Й ось настав кінець планової економіки. Крім виготовлення тканин, Лодзь нічого іншого не вміла, це був крах. Польщу, як і весь світ, заполонили дешева продукція з Китаю, Індії, Бангладеш, арабських країн. У місто прийшли масове безробіття та його вічні супутники — розпач, депресія, пияцтво, наркоманія, злочинність. Кілька років тому щось подібне ми спостерігали в американському Детройті. Населення за десятиліття зменшилося майже на 100 тисяч. Осиротілими фабричними цехами через вибиті вікна гуляв вітер. Усе, що можна винести, було розкрадене, верстати порізали і здали на металобрухт, довкола все заросло бур’янами. Краєвид той до болю знайомий більшості жителів міст та містечок України. Досвід лодзян, яким чином недоліки можна перетворити на переваги, є корисним для українців. Наші польські друзі охоче діляться цим досвідом, не роблячи таємниці з епізодів, у яких були допущені помилки.

Нинішній президент міста Лодзь пані Ханна Здановська зазначає: «Влада держави тоді втратила з поля зору Лодзь, місто опинилося поза увагою уряду, і це загальмувало розвиток міста. Ми почали трансформацію, коли безробіття становило 35%, найвищий відсоток серед великих міст Польщі. Зміни відбувалися повільно, Лодзь фактично сама почала вибиратися з монокультури, моновиробництва і перетворилася в місто новітніх технологій».

Сучасна Лодзь — це передусім ревіталізація (реконструкція існуючих промислових комплексів, розташованих у межах міста, промислової архітектури зі зміною її функцій). Ось «Мануфактура» — торговельно-розважальний центр, що на місці давньої фабрики Ізраїля Познанського. На території 27 гектарів — площа з найдовшим у Європі каскадом фонтанів, музей фабрики, музей сучасного мистецтва, ресторани, понад 250 крамниць, дискотеки, книгарня, стіна для тренування альпіністів, кінотеатр і готель класу «люкс» з підвішеним над містом скляним басейном. Ідеальні газони та квітники, скрізь аромат кави та тістечок. «Мануфактура» є місцем проведення масштабних фестивалів. Улітку тут ставлять тапчани, на яких місцеві та численні туристи полюбляють засмагати, а взимку заливається велика ковзанка. Колишні заводські приміщення дбайливо відреставровані. «Мануфактура» — місце модне і стильне, зроблене зі смаком та любов’ю. Численні орендарі зобов’язані погоджувати з органами архітектурного нагляду дизайн вивісок чи малих архітектурних форм. Центр неодноразово відзначався національними та міжнародними нагородами за успішний проект ревіталізації колишнього фабричного комплексу. «Мануфактура» зі звичайної фабрики перетворилася на фабрику розваг та задоволень — красномовний приклад переходу від індустріальної економіки до економіки, що базується на наданні послуг.

У південній частині міста розташована фабрика основного конкурента Познанського — німця Шейблера. Головна частина фабрики перетворена в лофти. Напрямок «лофт» (англ. loft — «горище») зародився ще у 40 роках ХХ століття у Нью-Йорку. Спорожнілі фабричні будівлі викликали купівельний інтерес з боку богеми, котру приваблювали як функціональні характеристики приміщень (високі стелі, добре освітлення), так і нижчі, порівняно зі звичайними квартирами, ціни. Тут розмістилися майстерні художників, арт-галереї. Тепер у Лодзі в лофтах живуть не лише люди мистецтва. Це оригінальне помешкання набуває дедалі більшої популярності, особливо серед молодих родин. Жити у лофті модно і престижно.

Ще одна цікавинка, яку пощастило відвідати, електростанція ЕС1. Роботи тут уже близькі до завершення. Теплова електростанція дала перший струм 1907 року і служила містові аж до 2001-го. Тепер відреставрована пам’ятка інженерного мистецтва виконуватиме культурні та освітні функції. Буде тут центр кіномистецтва, бібліотека, театр звуку, 3D-кінотеатр, зали для конференцій, планетарій (нам продемонстрували лиш деякі його можливості. Технології, про які звичайна людина і не здогадується. Відчуття повної присутності під зоряним небом. Велика кількість різноманітних функцій та ефектів). В іншій частині комплексу — інтерактивний центр науки і техніки, пов’язаний з тематикою енергії. З’являться там кілька освітніх стежок, де можна буде спостерігати виникнення та перетворення енергії, історію цивілізації і науки та презентацію «мікросвіт — макросвіт».

Лодзь — приклад того, як ефективно може працювати місцеве самоврядування. Це місто-побратим Одеси та Львова. Центральна вулиця Лодзі — чотирикілометрова Пьотрковська, забудована кам’яницями в стилі модерн з багато декорованими фасадами кінця ХІХ — початку ХХ століть. Кілька кварталів вулиці викладено іменними бруківками. На початку 2000-х кожен житель Лодзі, який зробив добровільну пожертву на відновлення рідного міста, отримав право на плитку зі своїм іменем, що вмурована у центральну вулицю. Так тут виглядає міський патріотизм.

Лодзь славиться своєю кіношколою, заснованою 1948 року. Серед її випускників — лауреати престижних премій Анджей Вайда, Роман Поланський, Кшиштоф Зануссі. Тутешня кінофабрика випускає художні та мультиплікаційні фільми. Всього їх знято понад 250.

Лодзь — місто молодіжне. У 23 державних та приватних вишах сьогодні навчається 91 тисяча студентів. Успішно діє муніципальна програма, метою якої є створення умов, щоб випускники хотіли залишатися в місті і працювати на його розвиток.

Місто має багато мрій та планів і нагадує великий будівельний майданчик. Це не в останню чергу завдяки тому, що Польща є членом Європейського Союзу і місто має змогу отримувати велику фінансову підтримку з бюджету ЄС.

«Зміни триватимуть, — впевнена президент Лодзі Ханна Здановська. — Якщо ви приїдете до нас через 5—7 років, то побачите зовсім інше місто».

Володимир ГЕНИК.

Одеса — Лодзь — Варшава — Одеса.