№ 70-71 (21642-21643) субота 5 вересня 2015 року

Трагедія 31 серпня, загибель трьох воїнів Національної гвардії, більше сотні поранених міліціонерів біля входу в будівлю Верховної Ради — подія невипадкова. Вона — підсумок півтора років політики, яка не вкладається у свідомості частини громадян. Політики «ні миру, ні війни».

Запобігти вибуху
було неможливо

Неможливість військовою силою протистояти російській агресії і постійна загроза масштабної війни наклали свій відбиток на розклад політичних сил в Україні. На до-строкових парламентських виборах 2014 року цей розклад ще недостатньо проявився, і у Верховній Раді VІІІ скликання на хвилі загального патріотизму з п’яти різнорідних фракцій і незалежних депутатів вдалося сформувати коаліцію «Європейська Україна».

Ще торік одесити традиційно відзначали 220 років заснування міста, а цьогоріч «Одеса-мама» постаріла відразу на чотири століття: 1 вересня (напередодні Дня міста) на державному рівні відбулися урочистості з нагоди 600-ліття першої писемної згадки про Одесу. До цієї події оперному театрі відбувся концерт «Присвята улюбленій Одесі».

Нагадаємо, що 11 лютого 2015-го була прийнята постанова Верховної Ради України (№ 184-VIII) про святкування ювілейної дати «600 років з часу першої писемної згадки про місто Одесу (1415)». Це стало можливим завдяки багатолітнім до-слідженням одеських вчених — спе-ціалістів з означеного періоду історії Причорномор’я та наполегливості громадської організації «Одесі—600», до яких дослухалася теперішня влада.

Дискусії про те, який формат переговорів — «женевський» чи «нормандський» — кращий для врегулювання російсько-українського конфлікту на Донбасі, тривають уже близько року. Нагадаємо, що «женевський формат» включає США, ЄС, Україну і Росію, а «нормандський формат» — Німеччину, Францію, Україну і Росію.

«Женевський формат» був започаткований 17 квітня 2014 року на зустрічі в Женеві міністрів закордонних справ США, ЄС, України та РФ, які домовилися про заходи щодо деескалації конфлікту на Донбасі — роззброєння незаконних формувань, амністію сепаратистів, початок в Україні національного діалогу щодо конституційної реформи, яка передбачала б децентра-лізацію і надання тимчасового особливого статусу Донбасу.

У четвер співзасновник благодійного фонду «Єдність» Євгенія Завалій на своїй сторінці у «Фейсбуці» написала:

«Кінець історії» настає в Іллічівську. Із 6.00 почали знімати Леніна. Він простояв 45 років. Сльози на очах бабусь і мера, що стоїть самотньо. «Фашисти прийшли знімати пам’ятник». Інженерні труднощі, оскільки його бояться розбити — забирають у порт на зберігання.

Росія розв’язала війну в Україні на хвилі «захисту російськомовного населення» і залякування жорсткою українізацією. У Криму, на Донбасі і частково в інших регіонах, де здебільшого говорять російською, це спрацювало і спровокувало конфлікт. На Донбасі через це досі гинуть люди. Проблемою мови намагаються маніпулювати і зараз.

У цьому матеріалі — про те, як Одесу налаштовували на «русский мир» за рахунок міського бюджету.

У народі з’явилися анекдоти про вітчизняні суди.

Коли під час судової розправи підсудному нададуть слово, він повинен починати таким запитанням: «Достойний пане суддя, прохаю мені відразу сказати, скільки я маю вам заплатити за прихильний вирок» або «Достойний пане суддя, відповідатиму на ваші запитання тільки після того, як ви, поклавши руку на Біблію чи на Конституцію, заявите перед нами всіма, тут зібраними, що, видаючи судовий вирок, не приймали хабарів та не слухали наказів влади».

У четвер Верховна Рада підтримала законодавчу про розподіл понадпланових надходжень по митниці на реконструкцію та поточний ремонт автодоріг державного значення в Одеській, Львівській, Волинській та Чернівецькій областях.

Щодо Одещини, то йдеться про реконструкцію автодороги загального користування державного значення Одеса — Рені (на Бухарест) (М-15), яка пов’язує 600-тисячну Бессарабію і материкову Україну.

У понеділок в Одеському кризовому медіа-центрі відбулася прес-конференція представників експертно-журналістської групи з розслідування подій 2 травня 2014 року, на якій вони висловили своє ставлення до намірів антимайданівців органі-зувати на Куликовому полі, а згодом зробити її мандрівною, фотовиставку «Одеська Хатинь» (саме так кремлівські ідеологи називають трагедію, якою закінчилося торік побоїще, зчинене у центрі міста пропутінськими провокаторами).

За словами координатора «Групи 2 травня» Тетяни Герасимової, доти, поки не закінчене розслідування і йде судовий розгляд, в умовах ведення бойових дій на Сході України і багатьох провокацій, що відбуваються по всій країні, проведення такої виставки є нічим іншим, як політичним проектом і частиною інформаційної війни проти України. Тетяна Герасимова нагадала, що група активно займається розслідуванням трагедії. «На підставі розслідування я можу сказати, що виставка повністю не відповідає тим реальним подіям, які відбулися в Одесі 2 травня 2014-го. Ми відновили всю хронологію того дня, ґрунтуючись на відкритих джерелах. Трагічні події розпочалися не на Куликовому полі і не в Будинку профспілок. Вони почалися на вулиці Дерибасівській тоді, коли колона «Одеської дружини» на чолі з Сергієм Долженковим на прізвисько Капітан Какао пішла навперейми групі євромайданівців, яка значно перевершувала їх за чисельністю. Він зараз сидить на лаві підсудних у Малиновському суді, суд тільки почав розгляд», — пояснила експерт, підкресливши, що до завершення судового розслідування робити якісь висновки, звинувачувати когось передчасно.

Його прошила автоматна черга, одна куля досі дрімає під серцем, але він переміг смерть і повернувся до активного життя, являючи зразок стійкості і незламності

Ні, тут мова не про війну, яка точиться на Сході України. Кулі, на жаль, не оминали нашу землю й раніше. Як у роки Другої світової, так і мирної пори, коли вдень і вночі йшла і йде боротьба зі злочинністю. До речі, відвага правоохоронців є складовою естафети мужності, яку сьогодні несуть воїни АТО.

З початку року платники податків Одещини сплатили до бюджету понад 200 мільйонів гривень військового збору.

Нагадуємо, що платниками військового збору є: фізичні особи — резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так й іноземні доходи; фізичні особи — нерезиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні; податкові агенти.

2 вересня під час офіційного відзначення Дня міста на головпоштамті відбулося погашення марки, присвяченої 600-річчю першої писемної згадки про порт Кочубіїв — попередника Хаджибея-Одеси.

— Щороку на Одеському головпоштамті відбувається така символічна подія, як погашення марки, присвяченої Одесі, — розпочав свій виступ доктор історичних наук Тарас Гончарук. — Так, торік у цьому залі відбулася неординарна подія — погашення марки і конверта з нагоди 225-річчя штурму Хаджибея. Тобто офіційна влада 2014-го відзначала 220-ліття Одеси, а за п’ять років до того українські козаки російські та російське військо під командуванням Де-Рибаса брали штурмом фортецю Хаджибей, зображення якої авторства інженера Тайгана є на конверті. Сьогодні ми відзначаємо 600-ліття першої писемної згадки порту Кочубіїв, він же по-татарськи Качибей, який згодом перейменували на Хаджибей, а 1795-го — на Одесу. 600-річчя — це не межа. Сподіваємося, що колись, за наявності достатньої доказової наукової бази, Одеса відзначить своє 2500-річчя. Один із київських політиків під час відвідин нашого міста у його «200-ліття» сказав, що Одеса, як жінка, що приховує свій справжній вік.

1 вересня у Горіховій вітальні Будинку вчених відбулася перша зустріч з обговорення кола питань, пов’язаних з історією Одеси та її віку. Проводила зустріч Одеська обласна група медіації на чолі з Інною Терещенко.

Захід, який зібрав максимальну кількість учасників та був найбільш представницьким з-поміж усіх попередніх «круглих столів» на цю тему, зовсім не зацікавив ЗМІ — на ньому не було представників ні друкованих, ні електронних ЗМІ, ні теле- чи радіокомпаній.

Пізно ввечері 1 вересня, як подарунок до дня народження міста, прямо біля колонади Воронцовського палацу артисти Одеського академічного театру музичної комедії ім. Михайла Водяного показали виставу «Хаджибей, або Любов до трьох тисяч апельсинів».

В основу спектаклю покладено відому історію про три тисячі заморських апельсинів, відправлених винахідливими одеськими купцями імператору Павлу, який збирався відкликати кошти, виділені його покійною матір’ю Катериною II на будівництво порту в Одесі. Екзотичний подарунок припав імператорові до душі, і він зберіг фінансування розбудови порту і міста.

2 вересня на одеській Алеї зірок появилося ще п’ять, які увічнили імена співака і музиканта Леоніда Утьосова, поетів Олександра Чорного та Едуарда Багрицького, піаніста Святослава Ріхтера і письменника та громадського діяча Володимира Жаботинського.

Право відкрити нові імена на Алеї зірок було надано міському голові Геннадієві Труханову та племінниці Леоніда Утьосова, яка живе в Одесі, Майї Володимирівні Молодецькій.

Французькі арт-критики називали його єдиним ковалем-скульптором першої третини двадцятого століття. У пам’яті друзів та численних шанувальників його мистецтва він назавжди залишився незбагненною особистістю. У характері Заду, як називали Михайла близькі зна-йомі, поєднувалися властивості заліза: надзвичайна фізична міць, витривалість, непідвладність нікому, але водночас за цією суворістю ховалося вразливе серце «останнього романтика».

Михайло Задунайський (Zadounaisky Michel, 1903—1983) народився в Одесі у 1903 році в сім’ї інженера, відомого на той час фахівця з електрики. Ще малим хлопцем Михайло разом з родиною покинув рідне місто. Батька запрошували працювати на заводах у Туреччині, Швейцарії та Франції. З 1916-го родина оселилася в Ліоні, де і залишилася остаточно.

Для шанувальників українського кіно три осінні місяці будуть щедрими на довгоочікувані прем’єри, пише Zaxid.net.

Розпочне своєрідний «марафон» фільм, який уже дуже давно чекають в українському прокаті. Картина «Брати. Остання сповідь» Вікторії Трофименко знята ще у 2013 році, встигла побувати на кількох фестивалях, про неї багато писали ЗМІ. От тільки глядачі ніяк не могли її побачити. Спочатку прем’єра планувалася на грудень 2014-го, потім її перенесли на весну 2015-го. Й ось, нарешті, вона опиниться на великих екранах 24 вересня.

Закінчення. Початок у номері за 3 вересня

Карцери розміщені в північній частині бараку, в невеликому поперечному коридорі. Стуса утримували в 3-у карцері, що на розі, у найближчому до вахти. Звідти до нас не доходили ніякі звуки. 2 вересня нам з робочих камер було чути, що Стуса водили коридором до якогось начальства. Повертаючись звідти, він у коридорі зумисне голосно сказав: «Накажу, накажу... Та хоч знищіть, гестапівці!» Так він оповіщав нас, що йому погрожували новим покаранням.

Естонець Енн Тарто ввечері забирав готову продукцію (шнури до прасок) з камер і розносив роботу на завтра. 3 вересня близько 17-ї години він почув, що Стус просить валідолу. Наглядач відповів, що нема лікаря. Тоді Енн Тарто сам сказав лікареві Пчельникову, і той дав Стусові валідолу. Отже, йому було прикро з серцем.

Наймолодшому воякові Першої світової війни — семирічному хлопчику Славкові Луцишину з Тернополя — відкрили пам’ятник в обласному центрі.

«В архівах збереглася стара фотографія, де хлопчина з Тернополя у госпіталі стоїть біля поранених солдатів. Сам Славко теж отримав важке поранення у липні 1915 року. Після цього він потрапив до військово-польового шпиталю австро-угорської армії, в якій служило чимало галичан. Австрійські військові медики його виходили, але дитині не було куди подітися, бо рідні загубилися у вихорі війни. Тож хлопчик попросився допомагати у лазареті», — розповів історик та ініціатор створення пам’ятника Сергій Ткачов.

Під такою назвою в ОННБ ім. М. Горького розгорнуто невелику, але надзвичайно цікаву виставку, присвячену 250-річчю від дня народження Тадеуша Чацького, видатного освітянина, відомого польського культурного й громадського діяча, історика, зокрема плідного дослідника минувшини України, публіциста, бібліофіла, засновника одного з найвпливовіших навчальних закладів України — Кременецького ліцею (з 1834-го — Імператорський університет Святого Володимира у Києві, а нині — Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка).

Прізвище Чацький у сучасного читача викликає певну асоціацію. За деякими витоками (див. статтю Генріха Магнера «Три Чацьких» // Українська полоністика. — Вип. 3—4. Філологічні науки. — Житомир, 2010.), саме Тадеуш Чацький став праобразом головного персонажа відомої комедії «Горе з розуму». Це припущення небезпідставне, адже життя цієї благородної, надзвичайної особистості, як і в грибоєдовського героя, було бурхливим, сповненим зневіри, але до останнього відданим освіті, науці та слу-жінню людям. Що, безперечно, заслуговує на пам’ять та вдячність нащадків.

Таке вже траплялося в історії: другорядне, на перший погляд, заняття, сказати б, хобі, несподівано переростає для людини у головне і вже не відпускає ні на мить від себе, займає весь простір її мозку і часу, не залишаючи жодного шансу на повернення до того, що ще вчора було основним у житті...

Думати так мене змусила щойно видана в Одесі не звична як для поета праця Олекси Різникова «Словогрона духу. Новий кореневий словник». Як зазначено в коротенькій анотації до книги: «Такого кореневого словника ще не було. Кожне словогроно увібрало в себе усі слова (і діалектні) відповідного кореня нашої мови — в тому числі усі — оніми».

Обласна влада працює над тим, щоб сформувати державне завдання на отримання людьми безоплатних медичних послуг. Зрозуміло, що в державних закладах охорони здоров’я і за певних обмежень фінансових ресурсів. Так коротко ви-значила провідний мотив своєї зустрічі з лікарським колективом Одеського обласного онкологічного диспансеру радник голови ОДА Марія Гайдар.

Людина, сказала вона, не повинна помирати через те, що вона не має грошей на лікування. Тим більше, що гроші на її порятунок є: виділені бюджетні кошти (а стосовно цього закладу — це десятки мільйонів гривень на рік!) покривають більшу частину витрат на лікування. Чи завжди доходять вони до простого пацієнта — питання інше, але люди часто тягнуть до остан-нього, щоб не звертатися до лікаря, щоб не лягати до стаціонару, не приведи, Боже, оперуватися, адже переконані, що це їм обійдеться в копійку. А часто такої за душею нема. Залишити ж родину без годувальниці-корови, без квартири чи без останніх гривень — на це зважиться не кожен. Як результат — онкологічна проблема доходить до останньої стадії, коли є пряма загроза життю, а процес лікування (за умови, що пацієнт усе ж опиниться в онкодиспансері, а не помиратиме вдома) стає тривалішим і набагато затратнішим.

Вважається, що свіжовичавлений сік — це ідеальне рішення для здорової дієти. І тим більше, якщо його інгредієнти — щойно з грядки чи з гілки. Адже при сучасному технічному прогресі нема нічого простішого і легшого, ніж отримати сік з потрібного овоча чи фрукта — було б тільки бажання та кілька зайвих хвилин. Ну ось і готово — в руці повна склянка яскравих вітамінів від матінки-природи.

Однак дієтологи зазвичай застерігають, що не кожному можна пити будь-який сік і не завжди тоді, коли хочеться. Тому цікавимося у фахівців, що знаються на цьому, які краще пити соки, щоб зберегти здоров’я і фігуру.

Американські вчені з Технологічного інституту Джорджії і Центру з контролю та профілактики захворювань США презентували громадськості новий пластир з мікроголками, який містить у собі вакцину від кору, пише «Ремедіум».

Експерти вважають, що їхня розробка дуже спростить процедуру вакцинації, оскільки для її проведення не потрібні особливі навички, а сам пластир не потребує спеціального температурного режиму для зберігання і перевезення.

Розроблений ізраїльською компанією Israel Aerospace Industries (IAI) безпілотник Harop технічно належить до категорії «повітряного баражуючого засобу ураження».

Трохи зловісна назва як для безпілотного літального апарата, але ж він здатен зависати над своєю ціллю і вражати її по команді або в обумовлений час. Як і його попередник IAI Harpy, цей ударний безпілотник, виявляючи свою нещасну жертву, вражає її в стилі каміка-дзе і сам знищується від вибуху.