№ 67-68 (21639-21640) субота 29 серпня 2015 року

«Ми повинні поступово переходити до розмов про список Сенцова і Савченко. Це має бути конкретний санкційний список, як було у випадку Магнітського. Кожен у Росії, хто має стосунок до цих несправедливих рішень, не повинен почуватися у безпеці». Так м’яко і наддипломатично міністр закордонних справ України Павло Клімкін прокоментував ситуацію після вироку у справі так званих «кримських терористів» і напередодні суду над Надією Савченко.

Список створять,
а санкції розширять

Нагадаю, що санкції за «списком Магнітського» (аудитора фірми Hermitage Capital, який викрив злочинні схеми російських податківців і який фактично був убитий у московській в’язниці) стали законом Сполучених Штатів Америки. Жоден з російських суддів, прокурорів, тюремників і політиків, замішаних у цій справі, з кінця 2012 року не ступив на американську землю. А за запитами судів США активи цих людей заморожені в банках більшості країн Євросоюзу.

25 серпня на Приморському бульварі біля пам’ятника Дюку де Рішельє пройшла урочиста церемонія складання присяги чотирма сотнями співробітників нової патрульної поліції, які були набрані за конкурсом і пройшли навчання під керівництвом американських інструкторів. У церемонії взяли участь Президент України Петро Порошенко, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, його заступник Ека Згуладзе-Глуксманн, голова облдержадміністрації Міхеіл Саакашвілі і міський голова Геннадій Труханов.

Вітаючи нових правоохоронців, Петро Порошенко підкреслив, що нова поліція — це один із символів змін на краще в країні. За даними глави держави, 80% киян довіряють поліцейським, у яких «бачать захист». А ще він зазначив, що конкурс на місце поліцейського був такий, як в одеську морехідку в її кращі часи, — 22 особи на місце. «Пам’ятайте, — додав він, — крім злочинності, найскладніший ворог, якого ви повинні здолати, — це хабар. Якщо візьмете один раз — втратите самоповагу». Глава держави висловив упевненість, що одеська поліція «повторить успіх своїх столичних побратимів» щодо авторитету серед населення.

Фронт реформ і майбутнє країни беруть початок саме на Одещині. Так запевнили учасники прес-конференції в Одеському кризовому медіа-центрі Саша Боровик, радник голови облдержадміністрації (він сьогодні також очолює департамент з інвестицій та інновацій ОДА), Олександр Славський, програмний директор Impact Hub Odessa, і Ганна Солоїд, представник Impact Hub Odessa.

Йшлося про соціальне підприємництво (імпакт-інвестування), основи якого вже закладаються в нашій громаді.

Наша ментальність зациклена на тому, що держава на все дасть, якщо не зараз, то згодом, почекаємо. Причому дасть на все і всім. Ситуація ж склалася так, що ми живемо в умовах жорсткого дефіциту фінансів і надалі «шари не буде».

Святкування Дня Незалежності України в Одесі почалося з традиційного покладання квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку в парку, що носить ім’я Кобзаря. Церемонія, участь у якій взяли представники влади, громадськості, духовенства, Збройних сил, дипломатичного корпусу, супроводжувалося салютом.

Тут же, біля пам’ятника поету, зібралися учасники ходи, які потім пройшли маршем центральними вулицями міста. У такий спосіб цивільний корпус баталь-йону «Азов», Одеська організація ВО «Свобода», «Самооборона» та «Автомайдан» відзначили День Незалежності України та вшанували пам’ять українських воїнів, які загинули на Сході країни. Учасники маршу вимагали також звільнення Андрія Медведька та Дениса Поліщука, які, на їхню думку, несправедливо звинувачені у вбивстві Олеся Бузини.

    На майдані коло церкви
    революція іде.
    — Хай чабан! — усі гукнули, —
    за отамана буде.
        Павло Тичина. «На майдані...»
                    1918 рік.

Одвічна в Україні обережність;
Хто не працює — за столом не гість.
Причорномор’ю сниться Незалежність
Немов шторми
З-над прибалтійських місць.

Вожді з царями…
Всі вони особи,
Їх революцій валить ураган,
Коли в суспільстві золотої проби
Бузинно днесь.
А в Києві —
Богдан!

Учора, 28 серпня, у Татарбунарах у рамках святкування Дня міста, що збігається з місцевим храмовим святом  (день заснування Свято-Успенського храму) відбулося урочисте відкриття пам’ятника Т.Г. Шевченку.

Встановлення пам’ятника кобзареві — спільна ініціатива міської ради, райдержадміністрації та представників громади.

З нагоди 600-ліття першої писемної згадки про Одесу та у рамках святкування Дня міста 1 вересня о 14.00 в Оперному театрі відбудуться урочисті збори та святковий концерт, о 16.00 у Горіховій вітальні Будинку вчених — зустріч-диспут про вік та історію нашої причорноморської перлини, а о 21.00 — вистава під відкритим небом «Хаджибей» на площі біля колонади на Приморському бульварі.

Квитки на урочистості в Оперному театрі безкоштовні. Для їх отримання слід звертатися до представників ГО «Одесі—600».

Зірвавши XXXI сесію, депутатський корпус Одеської міської ради вчергове продемонстрував свою антиукраїнську сутність. Про це 26 серпня заявив голова Одеської обласної організації ВО «Свобода» Павло Кириленко, коментуючи неявку більшості депутатів (зареєструвалося 56 осіб із 120 обраних) на сесію, через що вона не відбулася.

На засіданні, серед іншого, мали розглядатися питання щодо визнання Російської Федерації державою-агресором та про незаконне будівництво в історичному центрі Одеси.

Суворої пори ми всі — брати і сестри

У просторій оселі діяльного благодійника Олександра Зубарева з Роздільної ми п’ємо чай. Разом з нами — його молодший колега, однодумець й активіст Віталій Колесник. Обидва, доповнюючи один одного, розповідають про свої поїздки на Схід України — до військових, які стійко захищають свої рубежі, і до місцевого люду, змушеного виживати у суворих умовах прифронтової зони. Відео, відзняте волонтерами, ілюструє мовлене, створює ефект присутності на їхніх зустрічах на Донбасі, додає емоцій.

Обидва співрозмовники — палкі патріоти України. Олександр Зубарев, наприклад, чимало літ прожив у США, у місті Сакраменто, що у штаті Каліфорнія. Там успішно займався бізнесом. Але коли над Україною нависла грізна небезпека, повернувся на рідну землю, аби посильно долучитися до її захисту. Підозрюю, що дехто спри-йме ці слова з недовірою: «Як, зі Штатів, де волів би побувати чи не кожен українець, — і до нас? Де проблема на проблемі, де частина країни у вогні, де бути волонтером означає ризикувати...» Але є, є в людині щось вище за меркантильні інтереси і власне благополуччя.

Більшість наших читачів, особливо старшого віку, мають уявлення, що таке відпочинок у санаторії, серед мальовничих зелених пагорбів у передгір’ї Карпат. Лікувальні процедури та захоплюючі екскурсії Прикарпаттям, цілюща мінеральна вода і дивовижно чисте повітря, наповнене пахощами хвої та живиці, лісових квітів і трав. Санаторіїв по обидва боки Карпатських гір чимало — хороших та різноманітних, на різну кишеню та від різних недуг. А якщо ви людина здорова, дай вам Боже, то профілактика також не зашкодить. Курорти Трускавець і Моршин, Східниця і Великий Любінь, Синяк і Шаян, Свалява і Кваси, Косів і Яремче чотири сезони оздоровлюють десятки тисяч людей.

Але я хочу поділитися враженнями про відпочинок у санаторії особливому. Тут наче все так, як у сусідніх здравницях, є весь комплекс процедур та лікування мінеральною водою, однак є й таке, що різнить його від інших рекреаційних закладів. Це — відпочивальники. Люди тут справді унікальні. Мені пощастило впродовж двох тижнів оздоровлюватись у санаторії (реабілітаційному центрі) для ветеранів ОУН—УПА «Говерла» у Моршині, що на Львівщині.

Синьо-жовте полотнище величаво й неспішно підіймається по флагштоку. Лагідний ранковий вітерець допомагає побачити наше знамено у всій красі. Сьогодні, 23 серпня, — свято нашого Прапора. Лунає Гімн України у виконанні військового духового оркестру. Люди, багато з яких у вишиванках, співають, поклавши руку на серце. Урочистим маршем карбують крок захисники України, котрі оберігають нас на суші, в небі та на морі. Дійство відбувається в Одесі перед будівлею облдержадміністрації.

Прапор держави підняв голова ОДА Міхеіл Саакашвілі. «Наш прапор сьогодні для всього світу — символ свободи, символ протистояння тиранії, агресії, несправедливості. І також цей прапор — символ багатоетнічної України, тому, що є один народ України, який складається з різних етнічних груп, з різними релігіями, котрі говорять різними мовами, але які, тим не менше, відстоюють незалежність України і борються за своє майбутнє. Коли ми сьогодні говоримо, що таке Україна, слід пам’ятати, що багато з тих, хто воює і гине за Україну, вони, нерідко, розмовляють і російською мовою, й іншими мовами. Українство визначається не по тому, якою мовою люди краще розмовляють, а по тому, яка країну вони обирають. Тому є одна державна мова — українська, цьому нема альтернативи, але є ціла веселка, ціла палітра різних інших мов. Нас не розділяє те, що ми різні, навпаки, це нас посилює. У тому й сила України, що вона вміє всіх приймати, всиновлювати і вдочеряти та ставити на службу майбутньому прогресу», — зазначив голова Одеської облдерж-адміністрації.

В Україні можна легалізувати проституцію, визнають у МВС. Якщо піти на такий крок, зменшиться і рівень криміналу загалом, зазначають правоохоронці. Експерти констатують: у Європі повії є соціальними працівниками, і таку практику слід запровадити в нашій країні. Представники ж церкви виступають проти узаконення цієї діяльності, вважаючи її аморальною.

Сексуальні послуги в Україні можна знайти завдяки інтернет-сайтам або відомим місцям скупчення повій. Вартість коливається від 100 гривень до 400 доларів. Вона залежить від «класу» проститутки, доби та виду самої послуги. Журналіст радіо «Свобода» зателефонував за номерами повій зі спеціалізованих сайтів та дізнався, скільки коштує такий сервіс. «1,2 тисячі гривень — година, плюс таксі, й одна дівчина їде до вас. Класика, все в презервативі. За одну дівчину на трьох — 3,6 тисячі за годину», — відповіла Лєна.

Який порядок підтвердження пільгового стажу?

Підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення здійснюють відповідно до списків, затверджених Кабінетом Міністрів України, записів у трудових книжках працівників та уточнюючих довідок, які видають підприємства згідно з первинними документами про характер виконуваної роботи та умови праці, а також про безпосередню зайнятість упродовж повного робочого дня на роботах, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Як уже повідомляли «ЧН», 20 серпня у селі Великий Дальник Біляївського району на фасаді лікарні, заснованої свого часу Іваном Левковичем Липою, було відкрито меморіальну дошку цьому лікарю-філантропу, письменнику, визначному державному діячеві, великому українському патріоту і гуманісту.

Як зазначив у своєму вітальному слові сільський голова Валентин Рибак, знаменно, що ця подія відбулася напередодні Дня Незалежності України і присвячена 150-й річниці від дня народження Івана Липи, яку відзначали наприкінці лютого. Представник місцевого самоврядування повідомив, що іменем видатного українця названа також одна із вулиць села. Через різні обставини так сталося, що відкриття меморіальної дошки відбулося саме в день трагічної загибелі від рук катів-енкаведистів його сина Юрія (20 серпня 1944 року). Частина персоналу сільської лікарні, що нині нараховує близько 150 осіб і має статус районної, вийшли вшанувати пам’ять свого визначного колеги в білих халатах.

Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою
в саду.
Ти мене, кохана, проведи
до поля,
Я піду — і, може, більше
не прийду, —

писав Максим Рильський. Щемкий настрій, яким пронизані ці рядки, знайомий пані Ларисі — дружині знаного одеського художника Василя Угляра, якого вже нема серед нас. Ми прогулюємося з нею невеличким сквером, що на 8-й станції Великого Фонтану в Одесі, і вона з якимось ніжним смутком згадує про чоловіка-митця:

— Василь дуже любив цей сквер. Він завжди дослуховувався до шелесту листя і, здавалося, розумів, про що воно говорить. Йому було дуже боляче, коли буревій, який налетів на Одесу 30 червня 2013 року, поламав тут дерева, а деякі повиривав із корінням. Він перший прийшов сюди назавтра, незважаючи на те, що вже був дуже слабким і кволим, та заходився розсаджувати тополині росточки на вільних місцях. Дбайливо огороджував їх кілочками, аби ті, хто прийде прибирати поламане гілля, випадково не знищили зачатків нового життя. Його ніхто не кликав, не примушував цього робити. Він просто не міг інакше, бо дуже любив рідну землю, свій Великий Фонтан, на якому виріс.

25 серпня 2015 року пішов із життя відомий український письменник, член НСПУ, лауреат літературних премій ім. П. Тичини (1991) та ім. К. Паустовського (2001), заслужений діяч мистецтв України (1996), дійсний член Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка(з 2006-го), член Міжнародної асоціації україністів Григорій Дем’янович ЗЛЕНКО.

Творчий шлях письменника починається з 1 травня 1952 року, коли він оприлюднив свій перший вірш. У 1961-у закінчує факультет журналістики Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. Плідно працює у редакціях газет та республіканському видавництві «Маяк». У 1972-у затвер-джений на посаду завідувача редакційно-видавничим відділом Одеської наукової бібліотеки ім. М. Горького. Впродовж 42 років сумлінно виконує обов’язки керівника цього підрозділу.

Напередодні Дня Незалежності, 21—23 серпня, Одеса приймала учасників уже XVI загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання». Цей поважний представницький форум привітали президент Петро Порошенко, віце-прем’єр-міністр — міністр культури В’ячеслав Кириленко, голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко. У листівітанні глави держави, зокрема, йдеться:

«Приємно відзначити, що цей конкурс традиційно відбувається на Одеській землі й дає змогу журналістам з усіх регіонів України поділитися своїми творчими успіхами та долучитися до процесів удосконалення державної політики.

«Тобі, рідне місто!» Нещодавно відбулася презентація збірника з такою назвою членів іллічівського літературного товариства «Сузір’я». Це вже третя наша книжечка. Вона містить море любові й тепла, енергію невгамовних сердець наших. Тому й побудували зустріч так, щоб вона стала святом для всіх земляків, бо тема любові до України, до рідного краю, до рідного міста стосується всіх.

Наше містечко молоде, затишне, зелене. Історія його ще не встигла припасти пилом, багато іллічівців пам’ятають його становлення, етапи зростання. Якраз до нашого міста можна застосувати слівце «понаехали». Так, з’їхалися, щоб будувати завод, порт, розбудовувати місто. Пам’ятаємо ще адресу «Одеса-25», «селище Іллічівка», як місили болото там, де зараз височать багатоповерхівки, як вирощували картоплю на городах, де сьогодні розташовані магазини й центри відпочинку для дітей…

28 серпня сповнилося 80 років від дня народження відомого одеського письменника та журналіста, лауреата пре-мії ім. К.Г. Паустовського Василя Івановича Вихристенка.
Одеська обласна організація Національної спілки письменників України щиро вітає славного майстра слова з ювілеєм, зичить творчих успіхів та міцного здоров’я!

«Це не страшно, якщо робота важка, — сказав якось Олександр Довженко. — Бо ж трагізм для письменника полягає в тому, що у нього нема вибору. За нього вже все вирішила матінка-природа, нагородивши свого обранця совістю і талантом. А талантові завжди важко, навіть тоді, коли ніхто не заважає. І він долає все. Одне тільки губить його — байдужість».

Ці слова пригадав я, коли ми з поетом Іваном Рядченком неквапно сумно прямували Французьким бульваром повз кіностудію. Після хвилин прощання у Будинку офіцерів із прахом нашого колеги, письменника Григорія Карєва. Ішли, не помічаючи ні холодного дощу, ні пронизливого вітру. Іван Іванович говорив:

Нарешті. Маю ще одного знайомого професора з одним «ф». А то останні три-чотири роки була якась пошесть — усі почали чомусь писати «проффесор». Тому я дуже зрадів, коли прочитав назву книги «Мемуари професора», одразу ж відзначивши: одне «ф»!

А побачивши ім’я автора — Григорій Гончарук, я й зовсім заспокоївся: знаю такого. Це справжній професор. І дуже переконаний у своїй правоті. І дуже оригінальний!

Бджола, крім меду, дарує людині дивовижні продукти — пилок, прополіс, маточне молочко, бджолину отруту, які не менш корисні за мед.

Пилок містить до 30% білка, до 15% жирів, до 40% цукру, від 0,5 до 10% води. До його складу входить багато мінеральних речовин: залізо, алюміній, кальцій, мідь, натрій, фосфор, хром, марганець, а також амінокислоти — аргінін, метіонін, лізин, валін, ізолейцин, тріптофан, гістидин. У ньому багато вітамінів групи В, вітаміни С, D, E, РР, біоніт. Особливо багатий на провітамін А (каротин). Скажімо у пилку з жовтої акації його у 20 разів більше, ніж у моркві.

Консервовані. Груші почистити, проварити в каструлі з закритою кришкою 3—5 хвилин, викласти на сито (щоб обсохли). Приготувати сироп (1кг цукру, 2,5 склянки води, 100 г сухого вина, 5 шт. гвоздик). Груші покласти в банки і залити їх негарячим сиропом. Стерилізувати: 1 л банки — 15 хв., 3 л — 25 хв., закрутити кришками.

Мариновані. Невеличкі плоди бланшувати у трохи підкисленій воді (1 г лимонної кислоти на 1 л води) впродовж 1—2 хвилин, потім дати охолонути у холодній воді. Якщо груші великі, то їх треба порізати на частинки (але краще просто зняти з них шкірочку). На дно 3-літрової банки покласти по 10 штук духмяного перцю та гвоздики, 1,5 г кориці. Сироп: на 1,5 л води — 500 г цукру, 100 г 9% оцту. Банки залити киплячим сиропом і стерилізувати 30 хвилин.

110-літня Агнес Фентон із штату Нью-Джерсі ствер-джує, що їй вдалося прожити так довго завдяки щоденному вживанню алкоголю впродовж останніх 70 років.

Добова алкогольна «норма» бабусі сягає трьох склянок пива та одного келишка віскі. Така «дієта» пов’язана з тим, що кілька десятиліть тому лікарі діагностували у Фентон доброякісну пухлину і для того, аби вона розсмокталася, порекомендували пити пиво. Втім, останнім часом вони наполегливо рекомендують жінці зав’язати з алкоголем, адже з віком у неї значно знизилася потреба в їжі.