«Бо де нема святої волі...»

Чи ти сказав своїм синам,
Що самостійна Україна —
Наш рідний дім і світлий
Храм —
Єдина їхня Батьківщина?
Скажи. Навчи дітей своїх,
Щоб знали мову
Злотодзвінну
І так любили Україну,
Як Україна любить їх.
Олесь Лупій.

В які, скажіте, вдарити нам
дзвони,
Щоб припинить душі лиху руїну,
Щоб кожному із нас, як на іконі,
Явилась наша мати — Україна?
Любов Бойчук.

Зустрічаємо 24-е літо нашої Незалежності. Українці мріяли, виборювали її віками. Варто лише почути святі для кожного слова «воля», «свобода», «незалежність», як в уяві мимоволі постають славні лицарі, які йшли попереду, несли світло правди, будили людей до боротьби за кращу долю.

Душа сповнюється гордістю, коли заглиблюєшся в нашу історію. Так, трагічна вона, але й велична! Гартувалися демократія й вольнолюбний дух у Козацькій республіці, золотими літерами сяють імена Б. Хмельницького, П. Полуботка, І. Мазепи, І. Богуна, І. Сірка, П. Орлика та багатьох інших. Тарасові Шевченку випало стати Пророком української нації. У всій його полум’яній творчості найголовніше слово — «воля»: «Бо де нема святої волі, не буде там добра ніколи, нащо таки й себе дурить»; «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». «Достатньо було однієї людини, щоб врятувати цілу націю», — так оцінив значення Шевченка для України Остап Вишня.

Ненадовго зійшла зоря державності над Україною в 1917—1918 роках. Схиляємося перед жертовністю юних Героїв Крут, повстанцями Холодного Яру, апостолами України — кобзарями, високим патріотизмом Симона Петлюри, всіх тих, хто відчайдушно намагався відстояти УНР. Та українська незалежність укотре була потоплена в крові — цього разу муравйовськими бандитами, надісланими Леніним.

Страшні 1930-ті… Україна повністю пізнала комуністичне «добро», заплатила за своє прагнення до волі мільйонами життів кращих своїх синів і дочок.
Друга світова війна. І знов Україна опинилася між двома хижаками — гітлерівською Німеччиною і сталінським Союзом. На боротьбу проти них обох піднялася вся Західна Україна, «ощасливлена» колгоспним ладом у 1939 році. Нині, нарешті, віддали належне воїнам УПА, визнавши їх борцями за незалежність України. Їхнім девізом було гасло: «Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї!» Наш сучасник Віктор Рог пише так: «Трагедія українців, що в середині століття ми мали Бандеру, але не мали держави, а в кінці століття маємо державу, але не маємо Бандери».

Садистське знущання над українською інтелігенцією продовжилося і після розвінчання культу Сталіна. Знов — арешти, нищення кращих із кращих: П. Григоренко, Л. Лук’яненко, А. Горська, О. Мешко, Ю. Бадзьо, О. Бердник, В. Марченко, І. Світличний, В. Стус,
В. Чорновіл…Ці люди були совістю нації, показуючи приклад порядності й безкомпромісності.

Тримай над головою свічку,
допоки стомиться рука, —
ціле життя.
Василь Стус.

«Тисячі загиблих у національно-визвольній боротьбі впали, протидіючи несправедливості та насильству. Бо є на світі так званий великий рахунок, за яким людина порядна мусить вимірювати себе», — сказав один із в’язнів сумління Валерій Марченко.

А хіба сьогодні, коли все купується і продається, передусім на владному Олімпі, не потребує мужності принципова позиція? І такі люди — порядні, високодуховні — є і будуть завжди. Вони зараз боряться на всіх рівнях за правду, захищають Батьківщину зі зброєю в руках, стають у лави волонтерів, утверджують Україну через мову, культуру, духовність…
Незалежність ніколи не виникає на порожньому місці. Ми заплатили за неї дорогу ціну — життя й долі тисяч наших праведників, які наближали цей день. Тож цінуймо це, будьмо гідними наших духовних провідників. Візьмімо дороговказом слова Володимира Косовського:

Щодня роби щось для Вкраїни,
щоб промінь волі не погас.
Підстав їй руки, плечі й спину
у цей складний для неї час.

З Днем Незалежності, дорогі співвітчизники!

Валентина СИДОРУК,
член НСПУ, просвітянка.
м. Іллічівськ.