№ 65-66 (21637-21638) субота 22 серпня 2015 року

Два головні свята держави — День Державного Прапора і День Незалежності — йдуть у серпні одне за одним. Вдруге ми відзначаємо їх під час війни. Коли під синьо-жовтим стягом бійці відправляються на фронт, а в боях за незалежність гинуть громадяни України.

Пуповина,
нарешті, перерізана

Битву, що йде зараз на сході країни, було б правильно назвати запізнілою, але життєво необхідною операцією. У серпні 1991 року, після прийняття Верховною Радою УРСР знаменитого Акта про проголошення незалежності України, пуповину, яка з’єднує новонароджену державу із зігнилою радянською імперією, політики не змогли і не захотіли вчасно обрізати.

20 серпня у селі Великий Дальник Біляївського району на фасаді лікарні, заснованої свого часу Іваном Левковичем Липою, було відкрито меморіальну дошку цьому лікарю-філантропу, письменнику, визначному державному діячеві, великому українському патріоту і гуманісту.

Як зазначив у своєму вітальному слові сільський голова Валентин Рибак, знаменно, що ця подія відбулася напередодні Дня Незалежності України і присвячена 150-й річниці від дня народження Івана Липи, яку відзначали наприкінці лютого.

Історія йде по колу, а у випадку з Україною повторюється особливо вперто. Напевно, це сам Господь повертає нас, як неслухняних своїх дітей, на те саме місце, де ми повинні засвоїти урок і зробити нарешті правильні висновки, щоб мати змогу рухатися далі, розірвавши замкнене коло. Адже століттями головними ворогами українського народу були зрада і розкол. Більше вони, аніж чиїсь ворожі наміри, ставали причинами втрати нашим народом державності. Після занепаду Київської Русі українці воювали по різні боки барикад у всіх можливих війнах, які точилися на наших теренах. Князі шматували між собою Русь, билися між собою козаки, перша українська держава ХХ століття не встояла перед ударами ворога через розбрат і чвари за владу...

«Братерство мусить завжди розкривати нам очі на те, що кожний вистріл в середині нації є найліпшою музикою для серця ворога, є для нього більшою радістю, ніж власний вистріл, бо то є завжди музика, якої диригентом є він сам», — писала Олена Теліга.

В Одеській облорганізації Національної спілки журналістів України у середу відбулася прес-конференція польських дипломатів та депутатів Сейму у зв’язку з незаконним утриманням під вартою громадянина цієї країни, українського журналіста Олександра Орлова. Вони заявили, що готові ініціювати санкції щодо осіб, які сфабрикували кримінальне провадження проти громадянина Польщі. Того ж дня польська делегація відвідала судове засідання у справі Олександра Орлова.

Депутати Малгожата Госієвська від партії «Право і справедливість» та Марцін Свєнціцький від партії «Громадянська платформа» прибули до Одеси зі спеціальною місією за дорученням спікера Сейму Польщі Малгожати Кідави-Блонської. Вони спостерігали за сто першим (!) судовим засіданням у справі Орлова.

На сесії обласної ради, що відбулася 12 серпня, зроблено чергові кроки у просуванні реформи децентралізації: повторно схвалено перспективний план об’єднаних громад, дано старт семи громадам, які готові піти на вибори 25 жовтня вже в новій якості. Про це у кризовому медіа-центрі розповіла керівник Офісу реформ в Одеській області Юлія Молодожон.

Утворено дві міські, одну селищну та чотири сільські об’єднані громади, які на місцевих виборах обиратимуть єдиний орган влади.

Cім новостворених гро-мад об’єднали населені пункти 38 рад (деталь-ніше про це див. у номері за 15 серпня).

Нещодавно голова Одеської облдержадміністрації Міхеіл Саакашвілі вперше здійснив робочу поїздку до Комінтер-нівського району. Тоді, на зустрічі з місцевими жителями, означилося чимало проблем, які потребують нагального вирішення обласною владою. Найболючіше з них — заграбастання «прокурорськими» і наближеними до влади земель, які за законом і людською совістю належать місцевій громаді. Аби розібратися в питанні детальніше, очільник області пообіцяв комінтернівцям створити спеціальну робочу групу з питань земельної власності, щоб та з’ясувала, що й до чого. Групу створили, її очолила радник голови ОДА Марія Гайдар. З повторним візитом до Комінтернівського вона приїхала вже з юристами.

Під час першої поїздки на Комінтернівщину Міхеіл Саакашвілі назвав її перспективним районом, який пригнічений корумпованою владою. Він порадив людям об’єднатися, щоб перемогти свавілля чиновників та вивести ра-йон на абсолютно новий рівень. Місцеві жителі очільника області послухали. Його помічницю і радника Марію Гайдар цього разу зустрічали вже організовано, переважно жителі Іллічівки. В усіх — одна й та ж проблема: по 20—40 років не одним поколінням прожили в своїх домівках, а як кинулися приватизовувати землю, для них у сільраді знайшлися переконливі, як на погляд місцевих чиновників, причини, чому зробити цього вони не можуть. І зовсім нелогічні в реальності. Це вже згодом сплив неприємний факт, яким усе пояснювалося. За словами людей, діловитий голова Красносільської сільської ради (до неї входить шість сіл: Іллічівка, Корсунці, Красносілка, Переможне, Кубанка і Новокубанка) Микола Петрович Майдебура їхню землю начебто встиг продати й оформити на абсолютно сторонніх осіб, переважно — на свою ж рідню, прокурорів і наближених до сільради. Додатковим приводом забрати людську землю для посадовця став новоприйнятий генеральний план кожного із сіл окремо, який, до речі, не проходив жодного громадського слухання. Згідно з ним, більшості будинків у кожному із шести сіл й не було. Замість них — поля-пустки, де пропонується побудувати нові хати або прокласти автотрасу, яка, за фактом, проходитиме через нинішні селянські городи і по-двір’я.

13 серпня відбулося друге зібрання щодо перейменування села Червонознам’янка Іванівського району, назва якого має комуністичне походження і відповідно до закону повинна бути змінена. Обговорювалися результати опитування серед жителів. Але засідання перетворилося на суперечку, а прихильники історичної назви — Катаржне — зробили кілька небезпечних заяв, які згодом можуть перерости в міжнаціональний конфлікт.

Суть дискусії — повертатися до первісної назви чи давати нову.

Під час прес-брифінгу, в якому взяли участь радники голови облдержадміністрації Марія Гайдар і Саша Боровик та голова правління БФ «Пацієнти України» Дмитро Шерембей, було презентовано перші кроки медичної реформи на Одещині, а також представлено команду спеціалістів, яка ці реформи реалізовуватиме.

Аж у 2,5 мільярда бюджетних гривень щороку обходиться утримання медичних закладів нашої області. Резонне запитання: а куди ж діваються ці гроші, якщо лікарі отримують мізерні зарплати, пацієнти самі купують ліки, несуть із дому ковдри і, як правило, у стаціонарах харчуються тим, що їм готують родичі? Причому пацієнт сьогодні (кожен із нас!) максимально безправний, адже не має захисту ні від держави, ні від медиків, а відтак людина, яка потребує медичних послуг, не тільки не може впливати на ситуацію, а взагалі не має повної інформації про неї. А хіба простий лікар не в такій самій ситуації, не такий же безправний?

В Одеському державному університеті внутрішніх справ, де проходять підготовку майбутні поліцейські, 18 серпня пройшло відкрите тренування, на яке запросили і представників ЗМІ.

Тема заняття — відпрацювання тактики порятунку поранених з-під обстрілу. Працювали парами: поки один відстрілюється від умовного супротивника і прикриває іншого, той надає першу медичну допомогу, після чого виносить пораненого із зони небезпеки.

Одеса стає ближчою до Європи. І прикметою цього стала, здавалося б, не така вже й важлива річ, як поява на вулицях міста контейнерів для збирання пластикових та скляних пляшок.

Сьогодні на центральних вулицях уже з’явилися 60 контейнерів. Загалом же у рамках проекту щодо впровадження збору вторинної сировини в Одесі планується встановити 300 таких контейнерів. Це дозволить розвантажити від пляшок, які займають багато місця в «альтфатерах». За задумом авторів проекту, який не є комерційним і втілюється за допомогою гранту, це нововведення посприяє очищенню міста від куп сміття, що не влізає в урни та баки.

Міністр закордонних справ Литовської Республіки Лінас Лінкявічюс відвідав Одесу та люб’язно погодився відповісти на запитання журналістів. У зустрічі, яка відбулася у коворкінговому просторі Impact Hub Odessa, взяли також участь посол Литовської Республіки в Україні Марюс Януконіс, повноважний міністр Йонас Даніляускас та почесний консул цієї країни в Одесі Олена Друтіс.

— Уже два дні ми в Україні, — розпочав розмову  Лінас Лінкявічюс. — Зустрічалися з президентом Петром Порошенком, прем’єром Арсенієм Яценюком та моїм колегою Павлом Клімкіним. Велике враження справила зустріч з представниками неурядових організацій. Ці люди роблять дуже багато самі, не очікуючи сторонньої допомоги. Це не означає, що така допомога не повинна бути надана. Важливо, що ця робота відбувається у регіонах, зокрема в такому амбіційному, як Одеса. Багато ідей, багато ініціатив на місцях, які ми просто зобов’язані брати до уваги. Велика повага до цих людей. Вважаю, що ми придумаємо, як їм допомогти. Ви знаєте, що ми дуже любимо Україну. Наші люди вам співчувають і дуже солідарні з вами. Нам легше працювати, бо ми це робимо від душі, а не тому, що хтось нам так звелів. Нам не байдуже, що відбувається по лінії Євросоюзу чи ООН. Як вам відомо, вже другий рік Литва є непостійним членом Ради Безпеки ООН, і буде там ще до кінця цього року. Ми дуже активно просували питання України і, незважаючи ні на що, будемо це робити і в майбутньому.

Зараз Україна стоїть перед історичними викликами, що ставлять під сумнів сам факт її існування як політичної одиниці, як цілісного біологічного організму і як духовної субстанції. Цих викликів три: російсько-українська війна, подальша русифікація і вимирання. Кожен з цих викликів окремо може бути смертельним, але маємо їх усі три одночасно.

За такого комплексного страхітливого діагнозу алгоритм лікування повинен бути радикальним. Його чітко визначена стратегія не тільки полегшить шлях до одужання, а й узагалі зробить його можливим. На мою думку, дороговкази мають бути такими:

1. Україна є єдиною правонаступницею Давньої Русі. Біла (Західна) Русь уже давно перестала бути її складовою частиною, а Чорна (Північна) Русь була фізично знищена Московією ще в часи прав-ління царя Івана Грозного, що позбавляє сучасну Московію найменших претензій на спадок Русі. Коротка назва нашої країни і надалі має бути Україна, скорочена — Україна-Русь, повна — Україна-Русь-Сарматія-Скифія-Арата. Ми повинні наголошувати на неперервності існування нашого етносу на нашій землі впродовж щонайменше останніх семи тисяч років і наступності, фактичній неперервності, державних утворень наших етнічних предків. Щодо назви нашого північного сусіда, то не варто переривати традицію нашого народу і продовжити використання назви держави «Московія» і назви народу «московити» або «москалі».

Нова Конституція України — це акт, розрахований на десятки, а то й сотні років наперед, документ, який має служити десяткам наступних поколінь. Тому в такому документі треба уникати затвердження спірних положень, які можуть викликати в майбутньому бажання окремих суспільних груп зміни Конституції. Тобто нова Конституція своєю появою уже буде викликом до розбрату в суспільстві, який у демократичних умовах важко буде спинити.

Тому мудрі й далекоглядні творці таких документів, як Конституція держави, мусять мати це застереження на увазі і не насичувати Основний Закон країни суперечливими положеннями. Документ, розрахований на віки, не мусить мати суперечливих положень.

Сьогодні це вже загальновідомий факт: українські землі від монголо-татарського ярма були звільнені на 150 років раніше, ніж Московія, хоч совєтська історія про це ніколи ані заїкалася. Ми зі шкільної парти знали, що «наше Отечество» було «під ігом» 300 років, а першою переможною битвою, яка поклала початок звільненню, була битва Куликовська. Таку «історію» вчили на всіх просторах «необъятной родины моей». Недарма ж його високопреосвященство митрополит Агафангел колись гнівно запитував мене через Internet: «Что было бы с вашей Украиной, если бы не Куликовская битва?!» Ну, ясно — «что»: сиділи б досі «під ігом»! А так святий московський князь, Дмитрієм Донським іменуємий, спасибі йому, звільнив нас від нього…

Та Куликовська битва була так розрекламована, особливо після її 600-ліття у 1980-у, коли на її місці спорудили 25-метровий пам’ятник, що ніхто вже й не згадував про те, що й після неї Московія ще майже 150 років благополучно сиділа «під ігом», доки кримський хан Хаджі-Гірей не доконав уже конаючу Орду й не оголосив Кримське ханство її правонаступником, якому Москва аж до 1700-го сплачувала «дань ордынскую», щоправда, не дуже велику — щорічні «поминки», тобто нагадування про васальну залежність від Криму.

Екзистенційний етюд

По відчитанні Євангелії священик знов підійшов до кафедри, щоби зазвичай прокоментувати, витлумачити Святе Письмо. Якусь хвилю обсервував парафіян спо-кійним поглядом лагідних та виповнених добром розумних очей. Чогось наче ви-чікував. Поміж людьми запала тиша, лиш чутно було, як потріскують свічечки. Притихли навіть малі діти.

— Чотири свічі горіли у церкві, — почав неголосно, не так, як звичне. І вмовк… Голос був ніби втомлений трохи, та все ж повен сили думки та вислову. Повен тієї енергії, того супокою і тієї певности, що затримували людей у храмі вже після проведеної ним Літургії і з якими багато хто виходив з церкви трохи інакшим, аніж уранці ступав за поріг свого дому. Авжеж, у кожного був свій клопіт, мучила якась гризота, або ж обсідали важкі, часом тривожні думки. Та була й спільна для парафіян цього маленького Дому Божого, цієї, властиво, каплиці тривога за те, що відбувається в краї, за долю Вітчизни та за майбутнє у ній дітей, була спільна, хоч, можливо, у кожного своя, молитва за неї…

Написано на основі розповідей
батьків автора
То не буря-негода лиха
    та й орлів молодих
    по степах-по лісах розігнала —
то кривава війна громадянська
    трьох рідних братів,
        трьох синів селянських
по далеких світах,
по чужих сторонах,
по ворожих військах
розкидала.

600-літтю міста Одеси присвячую

Там, де чайки кричали,
Де над давнім причалом
Висне хмара,
Як пам’ять віків, потонулих
В правічній воді,
Вітер виє ночами,
Мов шукає відчайно
Літ минулих
Зітерті, незримі сліди.

Багата історія, геніальні винахідники, неперевершені митці... Українська спадщина збагатила скарбницю людства, а в чомусь вплинула і на розвиток усього світу.

Як відомо, уродженець Тернопільщини Іван Пулюй на 12 років швидше за Рентгена відкрив X-промені; уродженець Харківщини Йосип Тимченко за два роки до братів Люм’єрів розробив скачковий механізм «равлик», принцип дії якого ліг в основу створення кінескопа; син головного гармаша Війська Запорозького Олександр Засядько став родоначальником сучасної ракетної артилерії, його винаходи називають першими кроками до космічної ери; уродженець Полтавщини Федір Піроцький розробив технологію передачі електроенергії через залізний дріт, яка допомогла запустити перший у світі трамвай на електричній тязі; киянин Дмитро Григорович створив перший у світі човен, що літає, — гідроплан М-1, спроектував гідролітак для бомбових ударів по кораблях і берегових об’єктах М-9 та перший у світі гідролітак-винищувач М-11; ще один киянин Ігор Сікорський сконструював та запатентував машину «з двома пропелерами — горизонтальним на даху і вертикальним на хвості», іншими словами — створив перший гелікоптер; уродженець Житомира Сергій Корольов запустив на навколоземну орбіту перший в історії штучний супутник Землі, ставши таким чином батьком космонавтики; навіть поштову індексацію — унікальну систему маркування листів — придумали і вперше за-стосували у Харкові...

Чи знаєш ти, що ця земля,
Степи шовкові, бистрі води
І вкриті золотом поля
Тобі даровані від роду?
Чи знаєш ти — твої батьки
Цю землю збройно захищали,
Щоб вільною була віки,
А діти горя не зазнали?

На прадавній українській землі, що вже подарувала не одну унікальну пам’ятку-свідчення багатотисячолітньої нашої історії і культури, наукові співробітники Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького виявили святилище ІІ — І тис. до н.е.

Як зазначають самі науковці, після дворічної перерви (через брак коштів), туги за степом і лопатами археологічна експедиція музею виїхала на розкопки. Дослідження святилища, виявленого на берегах мальовничої річки Кам’янка в околицях села Токівське Апостолівського району, тривало місяць. За цей час розкопали комплекс культових кам’яних споруд. Серед знахідок — широко датовані фрагменти ліпного та гончарного посуду, крем’яні знаряддя праці та зброя. Цікавий розвал нижньої частини кубка бронзового століття і горло амфори з частиною ручки, на якій археологи із захопленням виявили клеймо, ймовірно, керамічної майстерні з острова Родос. На клеймі можна розгледіти чотири зірки в кутах і кілька літер, які, сподіваються, допоможуть встановити ім’я майстра. Цілком вірогідно, що амфори з давньо-грецьким вином сюди привезли скіфи, які населяли ці землі.