Поетичним рядком

Та й літала Надя, високо літала,
москалів-загарбників била-побивала,
землю свою рідну
    від ворогів-окупантів захищала,
велику повагу між льотчиків-побратимів
 мала.

А терористи московські
    справу свою чорну добре знали:
похвалялися людожери-генерали:
в двадцяти восьми країнах
    одночасно воювали,
своїх «зелених чоловічків»
    у чужі землі засилали,
людей мирних викрадали,
    катували,
        вбивали,
а в Кремлі про це,
    начебто, нічого й не знали...

Оці «зелені чоловічки»
    льотчицю Надію викрадають,
через кордон, до Московії
переправляють,
за грати тюремні саджають,
злочинну лже-судову «справу»
учиняють...
А Надія всі московські знущання-катування
    мужньо перетерпала,
звинувачення безглузді рішуче відкидала,
двомісячну голодівку стійко тримала,
життя своє молоденьке по краплині
втрачала...

За Надію Савченко, народного депутата
і дипломата,
вступилася вся Європа,
    а ще й Сполучені Штати,
та у відповідь —
    тільки тупе белькотіння
й прокляття...
І побачив весь світ
    той московський вискал
звіриний,
людоїдську зневагу до людського права...

Я певен, напише художник картину:
ти стоїш, молода бранка,
ні в чому не винна,
а навпроти — людоїд печерний
(на шляху розвитку —
не зовсім ще людина),
а в руках його —
зловісна ядерна дубина...

Ти сміливо проти нелюда повстала,
не вбоялася, що сил було замало,
і в двобою — ти перемогла:
ти серця людей завоювала!

Українці,
    борці за Вкраїнську Соборну
 Державу!
Заспіваймо ж Герою незламному,
    мужній Надії Савченко славу!

Слава Україні! —

    Героям — слава!

Олександр ПТАЩЕНКО.
м. Одеса.
28.07.2015 р.

Стратегічна  земля
(Народний есей)

Битва йде за Русь-Вкраїну,
Це за нашу Батьківщину.
Москва прагне до кінця
Стерти націю з лиця.
Стратегічний простір цей
Дав імперії людей,
Дикий край щоб заселять,
Мерзлоту вічну довбать.
Метрополію зміцнили,
Українством заселили.
Будували, воювали,
Край туземний жить навчали...
Залишилось усе там,
Ми ж тут маєм татарам.
В нас історію украли,
Щоб мовчали — всіх карали.
Руссю Азію назвали.
Так і голими ми стали.

Стратегічна ця земля
Старт імперії дала.
Русь-Вкраїну відпустить —
Крах імперії за мить.
Східні землі — то ваш дім!
Сумніву немає в тім.

Русь-Вкраїна добре знає,
Як нас Кремель «поважає»...
Незалежність ця, що в нас,
Чомусь спокій псує ваш.
Ви зомбуєте свій люд,
Аби викликати лють.
Ви стріляєте з гармат,
Щоб рабом лишився «брат».
Але вам нас не скорити!
Й злочини часом не змити...

Зазіхнуть на Русь-Вкраїну —
Повну в мізках мать руїну.
Стратегічну землю цю
Не здамо! Стаєм на прю!

Микола ЛАЗАРЕВ.
Миколаївська область,
Первомайський район,
с. Синюшин Брід.

Гуманіст,
або  Байка  про  Печерський  суд

Знає кожен українець, знають навіть діти:
є у нас Печерський суд, й він —
найкращий в світі.

Тут працюють котрий рік 
судді-гуманісти,
поважають їх за це різні аферисти.

І тому усі злочинці різного ґатунку
у печерського судді просять порятунку.
Знають: виручить суддя, випустить
на волю,
треба тільки гуманісту виділити
 долю.

А до чесної людини в них нема
пошани —
Сплять і бачать гуманісти
мани-мани-мани...

Реформатор

Він був завзятий патріот,
співав про європейські норми,
казав, що пустить кулю в лоб,
якщо проваляться реформи.

Рік промайнув, реформ нема,
людей зігнули у баранку.
І ось тоді, одного дня
йому згадали обіцянку.

«Так, правда, це мої слова», —
він витяг револьвер з комоду
і пояснив, що куля ця
була призначена народу.
Олександр РУСИЙ.

* * *

Я — это Киев, я — Львов, я — Одесса,
Я — те ребята из Сотни Небесной,
Я — это мать, жду из армии сына,
Я — Незалежність, я — Україна!
Я — Волноваха, я — Мариуполь.
Дым от разрывов черен, как уголь...
Я — Мариуполь, я — Волноваха.
Нас не задушишь в объятиях страха.
Будет возмездие, будет расплата,
Кровью заплатишь, кремлевская вата.
Нет, не спасет тебя ядерный купол —
Кровью заплатишь за наш Мариуполь.
Я — это киборг, я — это донор,
Я — волонтер, месяц не бывший дома,
Я — тот ребенок, что пишет солдату:
«Слава Героям! Чекаємо, тату!»

Allysik Ua.
(Із мережі «Фейсбук»).