Переглядів: 6362

Місто, що дарує надію

Є міста, відвідування яких може вплинути на все ваше життя. І для мене таким містом вже давно став Львів.

Уперше побувавши в ньому у далекому 1989 році, я вперше побачив тоді синьо-жовтий прапор України, зміг вперше прочитати там правдиві матеріали про визвольний рух. І що було, можливо, найголовнішим для мене, який виріс у російськомовній Одесі, — саме там я вперше почув на міській вулиці правильну і красиву українську мову. Нею розмовляли, як то кажуть, і старий і молодий. Це не була «теляча мова», як її часто зневажливо називали в Одесі. Це була рідна мова, яка красиво звучала і для модно одягненої молоді, і для дідусів та бабусь інтелігентного і не дуже вигляду, і для роботяг міста, і для селян. Саме тоді я вперше задумався над тим, що Україна — це не умовне географічне поняття на неосяжній карті СРСР, а реальна країна зі своєю мовою, культурою та історією. Краса ж історичної частини Львова, тоді ще досить занедбана, але з абсолютною і безперечною європейськістю, переконувала в тому, що коріння України — в Європі, яка так до себе вабила!

Саме те давнє знайомство зі Львовом і ті почуття, які я пережив тоді, й визначили моє голосування за незалежність на референдумі 1991 року і моє ставлення до подій серпня того ж року. Здавалося б, і Одеса, принаймні її центральна частина, теж має вигляд європейського міста, однак неприхований «москвоцентризм» та українофобія, притаманні багатьом жителям мого рідного міста, перетворювали цю зовнішню європейськість у декорацію, з-за якої визирала азійська пика Московії. На щастя, історія пішла так, так як вона пішла, й Одеса поступово, і я цілком впевнений у тому числі і через українізацію, рушила в потрібному напрямку, в Європу. А що ж Львів?

Зовсім недавно, через більш ніж 25 років, я знову побував у цьому місті, яке відіграло таку велику роль у становленні моїх політичних і національних поглядів. І мушу сказати, що все те, що тоді було як слабкий натяк, як якийсь спомин про славне європейське минуле, тепер присутнє на повну потугу. Львів уже не йде в Європу. Львів знову абсолютно європейське місто, з усім тим, що ми вкладаємо в це поняття. Починаючи від доглянутих мостових (а де ще не зовсім, то вже на шляху до цього) і закінчуючи тим, що попри практично цілодобову роботу незліченних кафе та ресторанів з їх широченним асортиментом алкогольних напоїв (а от в магазинах вночі їх не купиш: торгівля міцними напоями, включно з пивом, уже багато років дозволена лише з 10.00 до 22.00), за три вечори перебування там я не побачив жодного п’яного. Так, звичайно, була маса «веселих» осіб різного віку і були вони в різному ступені «веселості», але ніде я не чув брудної лайки, не бачив бешкетів та інших проявів неєвропейської поведінки. Дозволю собі припустити: зумовлено це, зокрема, й тим, що російський турист, який боїться «страшних бандерівців», звільнив від своєї присутності Львів, а відтак рівень толерантної поведінки в місті відразу досяг європейського рівня.

Справжня європейськість Львова проявляється і в тому, що все, що там робиться (принаймні мені так здалося), робиться не за радянським принципом «аби відзвітувати», а так, як це необхідно зробити, щоб стояло віками і всім було добре. Тому, напевно, і відремонтована бруківка не розвалюється наступного місяця, а обштукатурені стіни не обсипаються тут же.

Зараз триває масштабна робота з впорядкування площі Святого Юра перед однойменним собором. Тут планується встановити пам’ятник митрополиту Андреєві Шептицькому (29 липня минає 150 років від дня народження цієї видатної постаті в українському громадському та, насамперед, церковному житті). Так ось, благоустрій почався з повної заміни всіх комунікації, а вже потім, взялися перекладати тротуари та облаштовувати проїжджу частину. Вони будуть викладені різноко-льоровою цеглою, а півметрова багатошарова подушка під нею складається з цементної суміші, бетонної стяжки і товстого шару гравію. Можна не сумніватися, що ця дорога простоїть довго-довго. Ну а те, як ведуться такі ж роботи в Одесі, бачимо всі: трошки піску, трохи цементу і зверху плитка, яка тут же починає «грати» і вилущуватися. Бо ж головне у нас відзвітувати про виконане — якість ніхто не перевірятиме. Про такі ж поняття, як совість, у нас і не чули. Головне — «освоїти» гроші.

Цікаво, що за такої якісної європейськості, яку демонструє Львів, доглянута зовні будівля міськради на площі Ринок, всередині явно потребує ремонту. І переконатися в цьому може кожен бажаючий. Вхід в будівлю абсолютно вільний і навіть бажаний, оскільки ратуша — один з туристичних об’єктів. Панорама Львова, яка відкривається на всі чотири сторони, просто чудова. Щоправда, для цього потрібно здолати 400 крутих сходинок і заплатити 10 гривень. Шлях же до сходів на вежу веде через всі коридори міської влади, повз кабінети міських начальників. І це абсолютно, мабуть, не лякає тутешню владу. Йдучи цими коридорами, бачиш, що ремонт тут робився ой як давно! І спостерігаючи, як постійно гарнішає та впорядковується Львів і як при цьому чиновники економлять гроші на ремонті своїх «хоромів», мимоволі починаєш ставитися до них добре.

Зовсім по-іншому підходять до цього в Одесі: будівлю на Думській ремонтують мало не двічі на рік. Та от побачити цю невпинну турботу «про себе улюблених» може дуже обмежене коло людей. Самі чиновники, депутати та ще — акредитована преса. Втім, може, це й на краще, бо ж стане зрозуміло, чому такі погані дороги в місті і чому кожен дощ перетворюється на стихійне лихо. Коштів вистачає хіба що на ремонт будівлі міськради... Ось, напевно, тому одеська «європейськість» і виглядає декорацією, а львівська — реальністю.

А скільки вигадки і любові до того, що робиться, буквально в кожному львівському куточку! Можна нескінченно блукати вуличками старого міста, де кафе і ресторани на всі види гаманців, а крамниці сувенірів на всі смаки. Дивуйся й насолоджуйся! Ось вона, різноманітна і толерантна, доглянута і красива, комфортна та безпечна Європа, яка з мрії стала реальністю, яку ти бачиш у своїй країні і яку ти можеш створити і в себе вдома. Адже Львів — це Україна, а отже, це можливо в кожному українському місті. Варто лише відчути себе європейцем, тобто українцем.

Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.

Одеса — Львів — Одеса.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@gmail.com