Трагічна доля професора Сухова
Мабуть, нема жодної людини, котра не знала б контексту терміну «30-ті роки» і яким чином він був вписаний в історію радянської України. Логічно, звісно, що й слово «репресії» також відоме кожному.
Історія нашого героя доволі типова для свого часу. У минулому меншовик, а потім професор державного вишу, він не вистояв, потрапив у жорна радянського режиму і вибратися з них уже не зміг. Лише час і пам’ять змогли виправдати невинну людину.
Професор Олександр Опанасович Сухов (1881 — 1944) свого часу був широко відомий як автор наукових праць з економічної та фізичної географії, статистики, атеїзму, історії революційного руху, сходознавства, біології, ботаніки і дарвінізму. Він написав також низку віршів, поему та підготував до друку дві фундаментальні книги з лінгвістики. Знав близько 20 іноземних мов, чудово грав у шахи, займався колекціонуванням, багато подорожував.
О.О. Сухов з 1903 року брав активну участь у революційному русі, перебуваючи на меншовицьких позиціях, входив до керівної верхівки Одеської організації цієї партії. Будучи публічним політиком, їздив по містах України і Росії, проводив агітацію на зборах і мітингах, зокрема у 1917-у виступав з критикою «Квітневих тез» В.І. Леніна. Але починаючи з
1920-го, відійшов від політичної діяльності,остаточно вибувши з лав партії у середині 1922-го. Залишаючись надалі безпартійним до кінця свого життя, він з головою поринув у наукову діяльність.
Наукова праця Олександра Опанасовича Сухова справді вражає. З 1921 року він брав участь у налагодженні навчального процесу Одеського інституту народного господарства, що вилилося у створення ним першої в Україні кафедри економічної географії. Її ж він й очолював до реорганізації вишу в 1930-у. Перебуваючи на посаді професора інституту, відповідно до постанови губернського комітету професійно-технічної та спеціально-наукової освіти від 1921-го та НКО від 1925 року, розробив та читав курси економічної географії України, СРСР, Англії, Німеччини, Франції, США та інших країн. У 1921-у видав підручник «Економічна географія України», який став першим таким посібником для вищих навчальних закладів України, а 1930-го за його авторством побачив світ підручник «Економічна географія СРСР та УРСР».
Працюючи професором ОІНГ, займався науковою роботою відразу в трьох науково-дослідних установах: був головою політично-економічного відділу Одеської філії Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства (ВУНАС) (1926 —1930), дійсним членом Українського науково-дослідного інституту сходознавства, завідуючим Одеської секції сходознавства Харківської науково-дослідної кафедри світового господарства при ОІНГ (1926—1930). Результатом діяльності у філії ВУНАС стала книга «Далекосхідний велетень» з доповненнями про стародавню та нову історію Китаю і понад десяток статей і рецензій у періодичних виданнях Одеси та Харкова. У друкованому органі асоціації сходознавства — журналі «Східний світ» —він надрукував шість статей і рецензій, а також виступив з доповідями на обох з’їздах сходо-знавців (у 1927-у і 1929-у). У жовтні 1928-го у складі делегації членів ВУНАС від Одеси, здійснив подорож до Туреччини.
Коли у 1930 році реорганізували ОІНГ, разом з сім’єю переїхав до Новосибірська, де працював у подібному навчальному закладі. Після відновлення в нашому місті в 1934-у університету його ректор І.П. Шмідт запросив професора О.О. Сухова очолити кафедру фізичної географії. І той повернувся в Одесу.
Важливо пригадати одну маленьку деталь. Ще у 1923 році професора Сухова вперше заарештували за «меншовицьку діяльність».[1] Але тоді його врятувало те, що саме в цей час він проводив велику науково-редакторську роботу в Одеському відділенні Державного видавництва України. А відсутність його редактури затримувала вихід книг та завдавала видавництву збитків. Тому за скаргою цієї організації 26 квітня того ж року Олександра Опанасовича було звільнено під підписку про невиїзд.
Надалі О.О. Сухову знову пригадали його меншовицьке минуле. В газеті «Молода гвардія» 26 листопада 1934 року з’явилася стаття під назвою «Вище більшовицьку пильність», у якій критикувалася робота деяких викладачів університету як така, що не відповідає принципам комуністичного викладання предметів у вищій школі, містилися звинувачення в пропагуванні меншовизму і т.д. [2:3]. Через два місяці конфлікт вдалося владнати, й Олександр Опанасович знову почав викладати.
Проте в 1937 році тотальна атмосфера підозрілості охопила й Одеський університет. Хмари над професором О.О. Суховим дедалі згущувалися. В газеті «Молода гвардія» 30 грудня 1937-го вийшла стаття під назвою «Сухову не місце в радянському виші», в якій проголошувалося, що підготовка висококваліфікованих учителів-географів є завданням географічних факультетів педінституту та університету, до якого в обох вишах підходять легковажно і байдуже. В кінці статті містився своєрідний наказ: «Дирекція університету та педінституту мусить негайно ви-гнати Сухова. Ворогові радянської влади виховувати пролетарських студентів доручати не можна». [4:5, 6:5]. Одразу по її оприлюдненні професора звільнили з університету. Знаючи, що може з ним статися в недалекому майбутньому, не бажаючи миритися зі становищем, професор поїхав до Москви, де через відділ шкіл ЦК ВКП(б) та Комітет у справах вищої школи був поновлений на роботі у ВНЗ. [4, 470]. Проте це його не врятувало від арешту. У ніч з 17 на 18 березня 1938 року прийшли четверо з ордером на обшук та арешт і забрали його до в’язниці. [7, 102].
Саме активна участь О.О. Сухова у революційних подіях стала головною причиною того, що органи НКВС обрали його головою міфічної меншовицької організації 1930-х років. У першому ж протоколі допиту Олександр Опанасович визнав себе винним у тому, що він є «керівником контрреволю-ційної меншовицької організації, яка активно діє в Одесі з 1934 р.» [5, 106—107]. Організація мала на меті: «знищення радянської влади та встановлення буржуазно-демократичного ладу на території України, проведення підривної роботи, шкідництва, диверсій, терористичних актів, розпалювання невдоволення серед населення, влаштування аварій». А згодом визнав і те, що проводив шпигунську роботу на користь турецької та японської розвідок, яким «передавав важливі дані про розвиток Радянського Союзу через представників консульств цих держав»[5, 270].
Як свідчать архівні матеріали, підбір учасників «контрреволюційної меншовицької організації» органи НКВС розпочали ще задовго до арешту О.О. Сухова. Наприкінці 1937-го і на початку 1938-го було заарештовано й об’єднано за двома груповими справами 19 осіб, які в минулому належали до меншовицької партії. Багато з них у 1920-х вже були в ув’язненні чи на засланні, дехто притягався до відповідальності кілька разів. Допити проводилися у лютому та березні 1938-го, коли слідчі активно «формували» організацію, її склад, цілі та завдання. В свою чергу більшість заарештованих назвали його своїм керівником [8].
В обвинувальному висновку від 13 грудня 1938 року Олександр Опанасович звинувачувався у зраді Батьківщини (ст. 54-1, ч. 1, п. «а» Кримінального кодексу УРСР), збройному повстанні, або вторгненні на радянську територію (54-2), терористичному акті (54-8), організаційній діяльності, спрямованій на вчинення контрреволюційних злочинів (54-11). Закрите судове засідання військового трибуналу відбулося 15—16 квітня 1939-го, на якому він виконав обіцянку, дану слідству, і підтвердив «меншовизм і шпигунство» [5, 444]. Суд виніс вирок О.О. Сухову про вищу міру покарання (розстріл) з конфіскацією всього особистого майна. Маючи згоду оскаржити вирок, Олександр Опанасович вже 16 квітня написав касаційну скаргу, яка стала причиною відміни його вироку і повернення справи на розслідування зі стадії попереднього слідства. У ній він описав про реальний хід слідства та власну поведінку, де розповів як його катували у випадках незгоди підписуватися під вигаданими звинуваченнями.«Я виявився слабким морально і фізично, — пригадує Олександр Опанасович, — і після лише 60 годин безсоння і знущань у вигляді плювків та матірної лайки, здався і написав маревне показання, яке значиться під датою 22 березня 1938 р.» [4, 440—441].
Перебуваючи у камері Лук’янівської в’язниці разом з іншими заарештованими, він розповідав різні епізоди з історії, історичні легенди та байки, анекдоти. Це і лягло в основу написаної одним з ув’язнених скарги на О.О. Сухова із звинуваченнями: «у контрреволюційних антирадянських висловлюваннях і проведенні прямих паралелей з партійним керівництвом країни». Прагнучи «вислужитися», автор скарги ускладнив і так важке становище О.О. Сухова. В новому обинувальному висновку професора звинуватили, як і в попередньому (відсутня лише стаття про збройне повстання або вторгнення на радянську територію), у тому, що він як керівник підпільної меншовицької організації проводив вербування нових кадрів, був агентом двох іноземних держав, здійснював шкідництво на науковому фронті [5, 552—557]. Проте винним себе цього разу не ви-знав. Особлива нарада при Народному комісаріаті внутрішніх справ СРСР ухвалила постанову від 17 листопада 1939-го про направлення О.О. Сухова у виправно-трудові табори терміном на 5 років, рахуючи від дати арешту [5, 559].
Олександр Опанасович перебував у різних таборах Сибіру, останній з яких — у м. Маріїнську Новосибірської області. Коли відбув весь термін покарання, його так і не звільнили, оскільки йшла війна. На волю випустили у 1944 році, але залишили працювати як вільнонайманого в навчально-дослідному комбінаті Сиблагу НКВС у м. Ма-ріїнську ботаніком зі збирання лікарських трав. Перебуваючи на засланні, О.О. Сухов продовжував писати вірші, які пересилав у листах до рідних. Там же він написав і «Посібник зі збирання лікарських трав», який був виданий Сиблагом для прискорення відповідної роботи.
Дружина професора О.О. Сухова, Фаня Григорівна, не втрачала надії і з дня арешту чоловіка писала прохання, скарги, домагалася зустрічі зі слідчими, які вели справу, допомагала Олександру Опанасовичу передачами [7, 18]. У 1942 році вона померла від голоду.
У серпні 1944-го здоров’я Олександра Опанасовича було підірване настільки, що він опинився в Маріїнському центральному шпиталі, де й помер 25 листопада того ж року від запалення легенів [5, 552].
Лише у 1958—1959 роках відбувся перегляд справи профессора О.О.Сухова, проведений за заявою його сина Сергія Олександровича. Знову було допитано тих, хто знав О.О. Сухова по роботі в університеті, слухав його лекції чи був його аспірантом. Кожен з них характеризував Олександра Опанасовича як видатного вченого, висококва-ліфікованого спеціаліста, прекрасного лектора, чудову людину. Свідки вказували, що під час ведення слідства слідчі перекрутили їх свідчення, а дехто підтвердив тиск з боку слідства. 26 червня 1959 року постановою військового трибуналу Одеського військового округу О.О. Сухова було посмертно реабілітовано за відсутністю складу злочину [5, 650—561].
Анастасія СУХОВА,
студентка ІІІ курсу історичного факультету
ОНУ ім. І.І. Мечникова.
Джерела та література
1. Амброз Ю.О. Олександр Опанасович Сухов // Географічна енциклопедія України. — К., 1993. — Т. 3. — С. 225; Сухов С.А., Ноткина О.Ю. В словарях не значится (профессор А.А. Сухов) (1881—1944) // Одеський університет. — 1994. — 24 травня. — С. 7; Сухов Олександр Опанасович // Вчені вузів Одеси. — Вип. 1. — Ч. 1. — Одеса, 1994. —С. 80—81; Сухов С.А., Ноткина О.Ю. Профессор Александр Афанасьевич Сухов // Видные ученые Одессы. — Вып. 6. — Одеса, 1995. — С. 61—67; Амброз Ю.О. Сухов Олександр Опанасович // Професори Одеського (Новоро-сійського) університету: Біогр. словник. Т. 4. — Одеса, 2000. —
С. 182—185.
2. Рувинський Л., Дікштейн Ю. Вище більшовицьку пильність // Молода гвардія. — 1934. —26 листопада.
3. Архів УСБУ в Одеській області. — Фонд П (припинених справ). — Спр. 12022-п. — Т. 1—3.
4. Калінов М. Сухову не місце в радянському виші // Молода гвардія. — 1937. — 30 грудня.
5. Державний архів Одеської області (ДАОО). — Ф. Р-8065. — Оп. 2. — Спр. 4887. (До передачі в ДАОО — спр. 14225-п архіву УСБУ в Одеській області).
6. Штеренберг С. Очистити Одеський університет від буржуазно-націоналістичної погані // Чорноморська комуна. — 1937. — 30 вересня; Лохматюк М., Дрізліх А., Теплицький Ю. Ворожий клубок у держуніверситеті ще не розплутано // Чорноморська комуна. — 1937. — 27 грудня; Бондаренко, Нудельман Д. Ще раз про історичний музей // Молода гвардія. — 1937. — 20 грудня.
7. Сухов С.А. А.А. Сухов. Биографический очерк.
8. Державний архів Одеської області (ДАОО). — Ф. Р-8065. — Оп. 2. — Спр. 5922; спр. 1315. (До передачі в ДАОО — спр. 16337-п, спр. 5445-п архіву УСБУ в Одеській області).
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206