№ 49-50 (21621-21622) субота 27 червня 2015 року

Події в Україні цього тижня вкотре опинилися в центрі уваги міжнародної політики. Паризька зустріч міністрів закордонних справ «нормандської четвірки», чергова сесія Парламентської асамблеї Ради Європи, рішення Ради Європи про продовження економічних санкцій проти Росії, рішення НАТО про зміцнення обороноздатності на сході Європи — всього й не назвеш.

Невдала спроба тиску

Більшість з того, що відбувалося, добре вкладається в логіку підтримки цивілізованим світом нашої країни. Країни, яка другий рік протистоїть ворожій агресії з боку сусідньої держави. Але є винятки. До них належить запізніла реакція на візит до Києва комісара Єврокомісії з питань розширення та європейської політики сусідства Йоханнеса Хана.

Недавно в Одеському будинку вчених відбувся семінар «Українсько-польські відносини на сучасному етапі».

Про те, як краще зрозуміти по-літику Польщі щодо України, про чинники, які впливають на цю політику, доповідав Анджей ШЕПТИЦЬКИЙ — професор Варшавського університету.

Коли в польських пошукових сайтах набрати Andrzej Szeptуcki, то про нашого гостя знайдемо не так уже й багато, бо левова частка інформації буде про його тезку — великого українця, митрополита Андрея Шептицького. Але послухаймо професора з Польщі.

В одеському готелі «Брістоль» під керівництвом голови Верховної Ради відбулося засідання Асоціації міст України. Його було проведено у рамках 11-го Українського муніципального форуму, який зібрав понад 250 учасників.

Головною темою розмови стало об’єднання громад і реформа з децентралізації влади. Після свого виступу Володимир Гройсман відповів на запитання представників органів місцевого самоврядування.

12 травня Верховна Рада України прийняла постанову «Про вшанування героїв АТО та вдосконалення національно-патріотичного виховання дітей та молоді». Останнім пунктом у ній стоїть, на перший погляд, незначна, але дуже вагома фраза: «До 1 липня 2015 року проінформувати Верховну Раду України про хід виконання цієї постанови». Звернення спрямоване до обласних і міських рад. Перше липня не за горами, а в Одесі про меморіал — ні слухом, ні духом.

Одеса чи не єдине українське місто, в якому й досі нема меморі-алу полеглим воїнам АТО. Сказати, що всім до цього байдуже, — збрехати. Єдині, кому на все наплювати, ба навіть більше, хто активно противиться створенню меморіалу, — депутати міськради і мер Одеси. Таку заяву нещодавно в кризовому медіа-центрі на прес-конференції зробили члени громадської ініціативи, які якраз активно  виступають за створення такого меморіалу.

На сесії облради, що відбулася у середу, 81 голосом «за» ухвалили рішення про присвоєння звання «Почесний громадянин Одеської області» міському голові Теплодара Леоніду Печерському та голові правління ПАТ «Банк «Восток» Вадиму Мороховському.

Леонід Печерський третє скликання поспіль працює теплодарським міським головою. Завдяки роботі його високопрофесійної команди у місті створено комфортні умови для життя людей, відсутня заборгованість із заробітної плати, забезпечується стабільне електро-, водо- і теплопостачання, здійснюється реконструкція будинків городян та об’єктів соціальної сфери, ремонтуються дороги. Збудовано новий стадіон. Ліквідовано черги на отримання місць у дитячих садках.

Ремонтувати, не руйнуючи, навчатимуть одеситів енергоменеджери з Німеччини. Пілотний проект — багатоповерхівка на вулиці Сахарова, 42.

Як показав енергоаудит, будинок давно потребує ефективного ремонту, причому «на всіх фронтах» одночасно: труби зносилися, вкрилися іржею, утеплення стін окремих квартир лише псувало будинок, а вікна замінювали без до-тримання технологій. По завершенні всіх етапів теплової санації витрати тепла на будинок мають знизитися на 75%. Частину робіт, які стосувалися енергоаудиту, профінансував Євросоюз, іншу частину — сам ремонт — планують виконати коштом мешканців. Основне ж фінансування мають намір отримати в іноземних фондах як грант чи від мерії, яка внесла будинок у міську програму енергозбереження. За попередніми підрахунками, потрібно понад 4 мільйони гривень. Ще один варіант — мешканці можуть взяти кредит у банку, проте надто високі ставки — під 25% — нікого не приваблюють (для порівняння, в Німеччині один з банків пропонує такого роду кредити для енергоефективних заходів під 0,75%, в Латвії — під 3%).

Недавно я став свідком такої картини. Поблизу селища Лиманське, що лежить край Кучурганського водосховища, на пляжі відпочивало кілька компаній. Від одного гурту, з усього видно, не місцевого, долинув вигук «Слава Україні!». У другому його не сприйняли. Один з молодиків зухвало підвівся і рушив до патріотично налаштованих молодих людей. Але ті були не з полохливих. Назустріч нахабі вийшло двоє ще кремезніших хлопців, а решта звелася на ноги. З реплік, які долітали, вчувалося, що розмова велася на високих нотах: «Я тобі руки не подам», «Я на своїй землі і ніхто не сміє мені заперечувати висловлювати свою любов до неї». Бійки не сталося, хлопці розійшлися в різні боки. А перший гурт ще й заспівав «Ще не вмерла Україна». Не виключаю, що це було чи не перше виконання гімну над пляжем у Лиманському.

Це селище зазнало нелегкої долі. Колись тут розташовувався великий військовий аеродром. Пілоти та обслуга мали добрі заробітки, а благодатний край частував їх виноградом, полуницями і рибою. Але із закриттям аеродрому зникли заробітки і почали люди нарікати на свою долю та лаяти президентів. Певно, й крила у літаків, навіть якщо їх і переправили кудись, вже давно повідвалювалися.

Кожен український регіон, коли знайомишся з ним, викликає почуття гордості і за країну загалом, і за цей унікальний куточок зокрема — бо ж від краю до краю, від кордону й до кордону наша земля щедра на неповторні природні й рукотворні дива. А тому, коли з’являється можливість відвідати ще не бачені тобою місця, заздалегідь радієш...

Закарпатська область стала останнім пунктом програми проекту «Від Сходу до Заходу», що проводився Ужгородським прес-клубом за підтримки Фонду розвитку ЗМІ посольства США в Україні. Суть проекту в тому, що журналісти із західних і східних регіонів країни змогли побувати в гостях один в одного і познайомитися з особливостями регіонів, а головне — налагодити особисті зв’язки.

Одеське фестивальне літо у розпалі. Увагу поціновувачів класики прикував до себе другий міжнародний Black sea music fest.

Як писали «ЧН», цей проект стартував 17 червня в обласній філармонії оперою-гала за участі провідних вокалістів України та Європи у супроводі Національного одеського філармонійного оркестру під орудою натхненника фестивалю, головного диригента і художнього керівника НОФО, народного артиста України Хобарта Ерла. Нагадаємо також, що фестиваль відбувся завдяки меценатській підтримці Сергія Гриневецького.

Ідею Black sea music fest озвучила його незмінна ведуча, музико-знавець Людмила Сергійчук — єдність і мир через мистецтво й культуру.

23 червня черговий концертний раунд переніс фестиваль у широкий міський простір, в серцевину міста — на Приморський бульвар біля пам’ятника Дюку. На цьому місці оркестр грав уперше, і не був застрахований від проблем з акустикою та проникнення вуличного шуму. Для багатьох одеситів це місце символізує дух європейської відкритості нашого міста.

Свій 205-й театральний сезон Одеський театр опери та балету завершив чудовою прем’єрою — оперою Ж. Бізе «Кармен».

За час існування театру «Кармен» неодноразово йшла у різних постановках: і в царські часи, і в радянські, і в часи незалежності. Але останні п’ять років Одеський оперний жив без «Кармен».

Перший в Одесі великий концерт культового музичного колективу «Сталін Унд Гітлер Капут» і «професора антропології Ореста Лютого» (Антіна Мухарського) 18 червня з великим успіхом пройшов у Великому залі філармонії.

Заповнений зал та овації, якими глядачі обдаровували артистів, якнайкраще свідчили, що Одеса — місто українське і патріотичне. Всі очікування шанувальників були винагороджені сповна. Гострі і прекрасно написані тексти пісень у поєднанні з відомими з дитинства мелодіями, помножені на найвищий рівень виконавської майстерності як музикантів, так і самого Антіна Мухарського, подарували всім присутнім найвище задоволення.

З одеської сцени пролунав новий хіт Ореста Лютого, написаний буквально за кілька днів до виступу в нашому місті, «Злі Піндоси» (слово «піндоси» росіяни зазвичай використовують на адресу американців, які, за логікою пропагандистів з берегів Москви-ріки, винні у всіх бідах РФ). В основі нового твору лежить мелодія відомої пісні «Белые розы», яку виконував Юрій Шатунов.

Учора Приморський бульвар став місцем проведення параду фестивалів «Одеса — 365 днів», на якому окремими яскравими колонами були представлені одразу 23 розважальні дійства. Крокували тут наречені і спортсмени, моряки і клоуни, велосипедисти і стиляги та багато інших учасників традиційних і новітніх фестів, які проводяться у нашому місті.

Цим парадом стартував гранд-фестиваль «Хочу в Одесу», який триватиме ще сьогодні і завтра. На головній, встановленій біля Дюка, у ці дні проходять музичні, танцювальні та інші розважальні вистави й презентації. Виступлять, зокрема, «Харді Оркестра», «Джем Бенд» і «Слов’яни», Юрій Кузнецов, Фелікс Шиндер та інші.

Мабуть, нема жодної людини, котра не знала б контексту терміну «30-ті роки» і яким чином він був вписаний в історію радянської України. Логічно, звісно, що й слово «репресії» також відоме кожному.

Історія нашого героя доволі типова для свого часу. У минулому меншовик, а потім професор державного вишу, він не вистояв, потрапив у жорна радянського режиму і вибратися з них уже не зміг. Лише час і пам’ять змогли виправдати невинну людину.

Курс риторики для козацької моторики

28 жовтня 1701-го, провчившись у Римі три роки, Теофан Прокопович (Єлисій-Самійло Церейський) повертається в Україну: спочатку — в Почаїв, а потім — у Київ. У 1704-у вступає до Київського братства, стає викладачем поетики, риторики, філософії, професором Києво-Могилянської академії, при якій навчався до студій у Римі. Його греко-католицьке прізвище «Церейський» могло бути родовим, а могло бути записане в тогочасній римській традиції щодо галичан, яких у списку «Баварського географа» (початок IX сторіччя) названо «черіянами». Йдеться про Королівство Лодомерії і Галичини. «Церея» (Cerus — «Церея», «Черея») — богиня Молитви. Нове ім’я Єлисія-Самійла «Теофан» якраз і вказує на «служіння богу», а прізвище «Прокопович» належало покійному вітчиму. До речі, Юрій Дрогобич, ректор Болонського університету і наставник астронома Миколи Коперника в Краківському університеті, мав прізвище «Котермак», у якому старосаксонське «Cot» — «Gott» — бог.

У 1706 році в Києві Теофан Прокопович підготував і видав друком свій курс риторики «Pro Informanda Roxolana Juventute». Курс лекцій був написаний латиною. Тому й у назві курсу збережена латинська традиція називати українців так, як було заведено в латинській писемній традиції — «роксолани». Так часто буває. Наприклад, німецький вчений, видаючи свою працю у Франції, назве своїх співвітчизників «алеманами», а в слов’янських країнах — «німцями». Отже, звідки і чому виникла й певний час існувала назва українців — «роксолани»?

Приморський райсуд Одеси зобов’язав міськраду винести на найближчу сесію питання відзначення 600-річчя зас-нування міста. Таке рішення суд ухвалив, задовольнивши позов групи громадських діячів на підставі експертної оцінки учених історичного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, повідомив журналістам учасник судового процесу — адвокат Андрій Перов.

«Зобов’язати Одеську міську раду винести питання відзначення ювілейної дати — 600-річчя письмової згадки про місто Одесу, із збереженням святкування традиційного Дня міста Одеси 2 вересня, на розгляд найближчої сесії Одеської міської ради», — сказано в постанові суду від 11 червня 2015 року, на якому головувала суддя Тетяна Кравець.

Шевченкіана  Миколи  Палієнка

Вимогливого поета у його намірі опублікувати новий твір часто роздирають суперечливі бажання. Коли саме вважати твір довершеним? Адже відомо, що досконалості немає меж. Мабуть, найкращі судді — це час і набутий досвід, які дозволяють безпристрасно поставитися до раніше створеного і з усією строгістю відсіяти те, що не відповідає нашим високим вимогам. Тоді й з’являються довершені збірки, де кожен вірш — це свого роду квінтесенція авторського пережитого і передуманого.

Подібні міркування у мене ви-кликало знайомство зі збіркою «У світлі Кобзаря» (Одеса, 2013) відомого поета Миколи Палієнка. Її презентували торік у Літературному музеї з нагоди 70-ліття Миколи Олександровича. Це його посвята нашому генієві, чиє 200-річчя широко відзначалося у 2014-у.

Всеукраїнська громадська організація «Сокіл» 28 червня проводить в Одесі

благодійні змагання з функціональної підготовки з елементами кросфіту, приурочені до дня народження Романа Шухевича.

Захід благодійний. Вартість участі у турнірі — 50 гривень. Усі виручені кошти підуть на допомогу побратимам-одеситам, які нині на Сході боронять Україну від навали ворога.

Щоб уникнути важких та небезпечних ускладнень, пов’язаних із тромбозом вен нижніх кінцівок, достатньо дотримуватися здорового способу життя, вчасно звернутися до лікаря у разі тривожних симптомів, вести розумну фізичну активність та виконувати прості рекомендації під час тривалих подорожей літаком та автомобілем. Такі поради дає судинний хірург Лариса Чернуха, професор, доктор медичних наук, провідний науковий співробітник Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова.

Більшість сприймає як належне щоденні набряки нижніх кінцівок після тривалої сидячої роботи. Не приділяють уваги тривожним симптомам важкості у ногах і люди, які подорожують на великі відстані літаком чи автомобілем, зокрема водії-дальнобійники або ж члени екіпажів трансокеанічних авіалайнерів. Та й громадяни, які стають частими авіа- чи автопасажирами, не мають щонайменшої гадки про небезпеку тривалої нерухомості ніг під час подорожі, особливо у поєднанні зі щедрою випивкою та їжею, пропонованими пасажирам авіалайнерів.

Зелений чай

Як би не було спекотно, пийте гарячий зелений чай без будь-яких солодощів або смакових добавок. Наливайте чай потроху, буквально на кілька ковтків в одну чашку і пийте, не поспішаючи, — після кількох порцій спрага обов’язково відступить. Тут важлива не кількість випитого, а час, адже чай повинен встигнути подіяти.