Човен у розбурханому морі

Маневри,
що відволікають

Думаю, всім зрозуміло, що мова про відставку голови Служби безпеки України Валентина Наливайченка. Точніше, про те, що змусило президента прийняти подібне рішення. Питання активно обговорювалося в середовищі добре поінформованих політиків, експертів і журналістів. Але чіткої відповіді від глави держави довгий час не надходило.

Аргументи, надані Верховній Раді як привід для відставки глави СБУ, складалися із загальних слів і розпливчастих намірів. А роз’яснення, дані представникам парламентських фракцій і керівникові уряду під час зустрічі з президентом на Банковій у середу 17 червня, судячи з усього, були черговою спробою тиску на депутатів. І відволікання уваги у стилі, бодай і не згадувати, Віктора Януковича.

«Відволікаюча» версія зміни керівника СБУ (запропонована на зустрічі Петром Порошенком) полягає в тому, що цю організацію в складний для України час повинен очолювати професійний кадровий розвідник, яким Валентин Наливайченко не є. А є такою, на думку президента, інша людина. Перший заступник голови СБУ генерал-полковник Василь Грицак, голова Антитерористичного центру при Службі безпеки України.

Іронія президентської версії в тому, що Валентину Наливайченку, у разі добровільної відставки, наполегливо пропонували перейти на роботу й очолити управління зовнішньої розвідки, де «непрофесіоналізм», мабуть, високо цінується. Як можливість працевлаштування «непрофесіонала» розглядалися й інші вищі посади в силових відомствах.

Наливайченко, як відомо, привабливі пропозиції відкинув і заявив, що в разі відставки має намір «піти в політику». Хоча творчий і кар’єрний шлях (в помаранчевій і майданній командах) свідчить: Валентин Олександрович політику ніколи не залишав. І є підстави вважати, що нинішні неприємності голови СБУ з великою політикою пов’язані безпосередньо.

Операція прикриття.
Перша версія

Треба думати, скандал із роз-бірками всередині СБУ, звільнення співробітників управління по боротьбі з корупцією, чвари із заступником Наливайченка Юрієм Артюховим, «боротьба» Служби безпеки з Генпрокуратурою, обвинувачення колишнього заступника генпрокурора Анатолія Даниленка в «кришуванні» нафтового бізнесу — не більше, ніж добре організована операція прикриття.

Щоб не брати участь у нав’язаній спецоперації, варто відволіктися від суперечливих, не завжди перевірених даних і, не кваплячись, розглянути дві версії того, що відбувається. Одна з них висловлена низкою політологів, незалежно один від одного, і полягає в тому, що президент намагається відновити верхівку вертикалі влади, яка існувала до нього. Де «свій» глава МВС, «свій» генеральний прокурор і «свій» голова СБУ є єдиним і могутнім знаряддям в руках президента України.

Як показав досвід, протистояти такій трійці тривалий час не здатна ні судова влада, ні парламент. Тим більше, що за вмілого використання потужного важеля під верховний контроль врешті-решт потрапляють і люди в мантіях, і депутатський корпус. Після чого керувати державою можна, не виходячи з власного кабінету.

Це величезна спокуса для людини без адміністративної команди, яким до обрання на високу посаду був Петро Олексійович Порошенко. І це повний провал для політика, якого на Банкову привів революційний Майдан. Піти шляхом, який веде до відновлення керованості, а приводить до авторитаризму, — легко, а от назад повернутися — важко. Хочеться сподіватися, що згадана версія і пов’язаний з нею прогноз залишаться припущенням, а зміна керівника СБУ не буде кроком на шляху до формування особистої влади.

Боротьба з олігархами.
На черзі — Фірташ

Друга версія, пов’язана з відставкою Валентина Наливайченка, має конкретного автора. Це чинний народний депутат України (фракція «Блок Петра Порошенка») Сергій Лещенко, який володіє інсайдерською інформацією, здатний інформацію узагальнювати й аналізувати. Непримиренний противник підкилимної, нечесної політики, Сергій Анатолійович є членом парламентського комітету із запобігання та протидії корупції та має документи з грифом «для службового користування».

Лещенко вважає відставку Наливайченка елементом боротьби з корупцією у вищих ешелонах влади й етапом «дефірташизації» країни. Тобто боротьби президента України з олігархом Дмитром Фірташем та його оточенням, так званим «кланом Льовочкіна». Наливайченко, на думку Лещенка, з цим кланом пов’язаний і є його висуванцем.

Зіткнення з усесильним мільярдером стало для Петра Олексійовича справою честі після того, як олігарх в суді Відня розповів, як з його участю і за участю Порошенка прихильники та противники Майдану напередодні виборів разом вирішували, хто стане п’ятим президентом України. Винуватця такого конфузу пробачити неможливо, і вже з травня почали подейкувати, що вслід за Коломойським на Банковій розберуться і з Фірташем. В рамках цих «розбірок» Наливайченко, мабуть, виявився першою жертвою.

Нема сумнівів, що у Верховній Раді України народні депутати знайомі з усім, що спонукало главу держави змінити главу СБУ. Але в залі під куполом інтереси держави при голосуванні враховують не завжди. Приймаючи кадрові рішення, парламентські фракції та окремі депутати із ситуації намагаються вичавити максимальну користь. Для більшості обранців народу що Наливайченко, що Грицак — все одно. А з Порошенком можна і треба при нагоді торгуватися. Пригрозити нестачею голосів, а то й розпадом правлячої коаліції.

Подібні загрози, як правило, нічим не закінчуються. Для більшості парламентаріїв розпад коаліції та відставка уряду — кінець політичної кар’єри. Але з кожним загостренням відносин в дуеті «парламент—президент» зростає роль випадку. В умовах відносного миру розпад коаліції малоймовірний. І в четвер, 18 червня, все пройшло гладко. 248 народних депутатів підтримали подання президента Порошенка: Валентин Наливайченко звільнений з посади голови СБУ.

Але човен пливе далі. А якщо море хвилюється, розгойдати човен здатний і невеликий поштовх.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.