Злочини комунізму під час Другої світової війни

Які ж конкретно діяння здійснив московський комунізм, що підпадають під визначення злочинів? Перелічимо головні з них.

1. Участь більшовицького режиму у розв’язанні Другої світової війни — найбільший та найкривавіший злочин комунізму проти людства та людяності за всю історію людства (ст. 1 Конвенції про відкриття воєнних дій. Гаага, 1907; ст. 437 КК України).

Другу світову війну розв’язав комуно-більшовицький режим разом з нацистським. Це виявилася найбільша та найкривавіша з воєн за всю історію людства — до 80 мільйонів жертв убитими, сотні мільйонів покалічені.

Сьогодні вже загальновідомо, що згідно із секретними протоколами до підписаного 23 серпня 1939 року совітсько-німецького договору про ненапад (пакт Ріббентропа-Молотова) два тоталітарні режими поділили між собою сфери впливу у Східній Європі. Тільки після ультимативного попередження з боку гітлерівської влади про те, що якщо комуністи не підуть війною на Польщу, то буде обнародований секретний протокол Ріббентропа-Молотова, совітські війська вдарили 17 вересня 1939 року в спину Польщі, яка ще чинила опір нацистській Німеччині. Після захоплення Польщі німецькою та Червоною арміями проводилися спільні паради гітлерівських та більшовицьких військ у Мінську, Бресті, Гродному тощо. Договір від 28 вересня 1939 року про дружбу і співпрацю оформив фактичний союз між Гітлером і Сталіним, а також дозволив останньому «обміняти» належні СРСР відповідно до серпневих домовленостей Люблінське та частину Варшавського воєводств Польщі на Литву.

Розпочалася широка співпраця — економічна і політична — більшовиків з нацистами. Гітлерівці вчилися у більшовиків, як створювати концентраційні табори, як масово вбивати людей. Особливо тісною була співпраця між гестапо та НКВС (спільні наради НКВС та гестапо з участю Берії, підписаний договір про співпрацю між НКВС та гестапо, відкликано та знищено більше 2 тисяч совітських офіцерів-розвідників з Німеччини).

Сталін, використовуючи Комуністичний інтернаціонал, заборонив комуністам Європи виступати проти фашизму.

«Між Німеччиною та СРСР був підписаний також економічний договір про поставку стратегічних товарів до Німеччини, оскільки вона перебувала в економічній блокаді з боку Європи».

2. Підготовка комуністичним режимом військового походу в Європу — також злочин проти людства (ст. 1 Конвенції про відкриття воєнних дій. Гаага, 1907; ст. 437 КК України).

«У квітні 1941 року в Ровно, в штабі армії, ми, як говорять штабники, «програвали» на картах початок війни. Висхідним пунктом гри була вірогідність, що ворог не завадить нам відмобілізуватися, зосередитися і розгорнутися для бойових дій... В штабних планах і на навчаннях ми — боронь Боже! — в жодному разі не припускали переваги сил противника... Не передбачали ми й оборонного варіанту прикордонних боїв, не кажучи вже про відступ. Тільки вперед, тільки на чужій землі! У нас не було плану взаємодії з прикордонними військами, плану підриву мостів, мінування бродів тощо. У нас не було навіть задовільних карт своєї території, тільки карти району на захід від кордону...».

Цей красномовний фрагмент із спогадів генерала Попеля свого часу, в 1960-х, був вилучений із його книги. Адже він прямо свідчив про підготовку в 1941 році Сталіним війни проти Німеччини. Війни, яка жодним чином не планувалася оборонною. До такої, як засвідчив Микола Попель, ніхто не готувався. Але сталося інакше: Гітлер встиг першим її розпочати…

У книзі «Криголам» та інших своїх дослідженнях Віктор Суворов (Різун), колишній офіцер совітської розвідки, який перейшов на Захід і став англійським підданим, також доводить, що Сталін у той час безпосередньо займався підготовкою війни проти Гітлера з метою повалення його влади і здійснення революції в Німеччині. Проаналізувавши величезну джерельну базу, зокрема почерпнуту з офіційних партійних і державних документів (часто опублікованих у відкритій пресі), про совітські військові приготування, котрі розпочалися відразу ж після окупації східної частини Польщі у вересні 1939 року та встановлення спільного кордону з Німеччиною, автор доходить висновку, що СРСР приступив до руйнації оборонних споруд, зведених у 1930-і вздовж старого совітського кордону, і, зосередивши в новій прикордонній смузі велику кількість червоноармійських дивізій, готувався до наступальних операцій.

«Стратегічний план Сталіна, на думку В. Суворова, базувався в основному на майбутньому використанні великої кількості легких танків, переведених з гусеничного ходу на колісний. Сподіваючись на добрі європейські дороги, Сталін розраховував на свій план «блискавичної війни». Здійсненню цього задуму і мав послужити пакт Ріббентропа-Молотова, що перетворив Гітлера на своєрідного «криголама», який торував шлях Сталіну для походу в Європу і здійснення чергового етапу до світової революції. Але сталося навпаки: ситуація, яка склалася, виявилася на користь Гітлера, котрому поталанило отримати суттєву перевагу над Сталіним, у якого практично була відсутня оборонна система країни».

3. Анексія комуністичним режимом Москви країн Балтії та Бессарабії і Північної Буковини — це акти міжнародного насильства (Статут Ліги Націй; ст. 437 КК України).

У 1939 році Совітський Союз в ультимативній формі запропонував Литві, Латвії, Естонії та Фінляндії укласти «договори про дружбу та взаємну допомогу». Згідно з ними в ці країни передбачалося ввести «обмежені» контингенти совітських військ, аби покласти край «антисовітській політиці», а фактично — перетворити ці держави на своїх сателітів. Було зрозуміло, що це лише перший крок до їх повної анексії Совітським Союзом.

Керівники балтійських держав кинулися шукати допомоги й підтримки як у Німеччини, так і в Британії та Франції, котрі на той час уже були в стані війни між собою, але не вели активних бойових дій. Нацисти грубо відповіли, що балтійці повинні пристати на «пропозицію» Сталіна, а французи і британці висловили протести на підтримку скаржників. Проте Москва не зважила на них. 28 вересня Естонія, 5 жовтня Латвія і 10 жовтня 1939 року Литва капітулювали перед Сталіним, підписавши кабальні договори. Лідери цих країн заспокоювали себе: «все одно іншого виходу нема», протистояти совітській військовій машині нема жодної можливості. Вони були жорстоко покарані за свою слабкість і бажання «якось домовитися» — практично вся довоєнна політична еліта балтійських держав загинула в сибірських таборах, а їхні народи за 50 років совітської окупації зазнали нелюдських страждань. Уже влітку 1940-го країни Балтії були позбавлені державності й анексовані Совітським Союзом. «Капітулянтська позиція їхнього керівництва породила міф про «добровільне возз’єднання» з СРСР».

У 1940 році за сприяння гітлерівської Німеччини, погрожуючи Румунії війною, СРСР як міжнародний розбійник анексував у Румунії Бессарабію і Північну Буковину.

4. Розв’язання комуно-більшовицьким режимом війни проти Фінляндії у 1939 році — злочин СРСР як зневага до міжнародних договорів (Статут Ліги Націй; ст. 437 КК України).

Лише Фінляндія навідріз відмовилася підписати договір, який перетворив би її фактично на совітську колонію. За найгустіше заселені райони Фінляндії пропонувалися безлюдні совітські ліси і болота в Карелії. Але найнеприйнятнішим було те, що Сталін хотів без бою отримати лінію Маннергейма на Карельському перешийку. Тоді і так невисокі шанси фінської армії чинити успішний опір у випадку совітської агресії зводилися практично до нуля. Сталін намагався використати досвід свого союзника Гітлера, який рік перед тим змусив Чехословаччину «добровільно» відмовитися спершу від Судетської області разом з її надпотужними оборонними спорудами, а через півроку захопив усю безборонну країну. Сталінський план «обмінятися територіями заради відсунення кордону від Ленінграда» був лише димовою завісою — іще в жовтні Сталін вирішив захопити всю Фінляндію.

19 листопада 1939 року фіни відхилили і другу совітську пропозицію.

Але ще задовго до цього в умовах надзвичайної секретності розпочалося формування «фінської народної армії». Її основою стала совітська 106-та гірсько-стрілецька дивізія, до якої в терміновому порядку переводили всіх совітських фінів і карелів. Їх одягли у трофейні польські мундири з фінськими відзнаками. Після розгрому Фінської держави «народоармійці» мали стати опорою окупаційних сил у завойованій країні. Проте потрібної кількості фінів, карелів, вепсів та іжорців в СРСР просто не було, і вже 1 лютого 1940 року командування «ФНА» отримало дозвіл комплектуватися також росіянами.

Жоден (!) із майже тисячі фінських військовослужбовців, які потрапили до совітського полону під час Зимової совітсько-фінської війни, не згодився, попри страшний тиск з боку чекістів, вступити до лав цієї «армії».

Василь ДЯЧЕНКО,
кандидат педагогічних наук.

(Далі буде).