Без свободи нема існування

Культурна частина фестивалю розпочалася з відкриття на будівлі Одеської кіностудії меморіальної дошки Іванові Кавалерідзе (1887—1978) — великому синові України та Грузії, видатному скульптору, кінорежисеру, драматургу, сценаристу. Він прожив 91 рік. Навчався у Київському художньому училищі, Петербурзькій академії мистецтв та приватній студії Аронсона в Парижі. В Одесі Іван Петрович працював з 1928-го по 1933-й на місцевій кінофабриці. Одесу любив. Поставив фільми «Злива», «Запорожець за Дунаєм», «Григорій Сковорода». Автор п’єс «Вотанів меч», «Перша борозна». До революції створив пам’ятник княгині Ользі у Києві (розібраний 1923-го, відновлений 1997-го), після революції — монументи Т. Шевченку в Ром- нах, Полтаві та Сумах, Г. Сковороді — в Лохвиці та Києві, композиції «Святослав у бою», «Ярослав Мудрий з папірусом», «Запорожець на коні». На його скульптурній творчості середини 1920-х позначилися впливи кубізму (пам’ятники Артему в Бахмуті та Слов’яногірську). Починаючи з1941 року, в часи окупації Києва, Іван Кавалерідзе керував відділом культури Київської міської управи. Пізніше був звинувачений радянською владою в українському націоналізмі.

1987-й ЮНЕСКО оголосило роком Івана Кавалерідзе...

Про великого грузина та українця говорили генеральний консул Республіки Грузія в Одесі Манучар Цоцонава та голова правління Одеської кіностудії Андрій Звєрев. Голова Одеської обласної ради Михайло Шмушкович урочисто перерізав стрічку, спало покривало — і перед нами на сірому шляхетному тлі постав білий барельєф з чудовим портретом митця. Меморіальна дошка зроблена з великим смаком, але… основний текст — російською і лише внизу малюсінькими літерами викарбувано українською: «працював на Одеській кінофабриці у 1928 — 1933 роках». Чому російською? Чому якийсь чинуша з міста, області чи кіностудії керувався не Конституцією України, а, напевно, ще Валуєвським циркуляром? Коли в промовах про Кавалерідзе говорилося як про великого сина України й Грузії, то й напис на його меморіальній дошці мав би бути українською та грузинською. Думаю, грузинам також було не надто приємно, що великий Кавалерідзе в Одесі не заслужив жодної літери рідною мовою.

А далі був сюрприз. На Французькому бульварі зупинилося авто і з нього вийшов Михаїл Саакашвілі. Одесити його прийняли надзвичайно тепло. І відразу запросили до слова.

«Я вітаю всіх одеситів. Я не буду виділяти якийсь етнос особливо. Хочу сказати, що Одеса — місто багатонаціональне. Місто з особливою душею, з особливим драйвом, з особливим талантом. Це кузня талантів для всієї України, і не лише України — для всієї Європи і всього світу. Це місто найбільш невикористаного потенціалу в світі. Знаючи талант тутешніх людей, знаючи, наскільки вони підприємливі, працелюбні, винахідливі, освічені, я думаю, що потенціал такий, що ці люди повинні жити краще, ніж живуть зараз. Я дуже пишаюсь тими перетвореннями, які ми зробили в Грузії, зокрема в прибережній зоні. І просто не можна порівняти потенціал Батумі, який став схожим на Сінгапур, з потенціалом Одеси. В Одесі він від початку був у сто разів більший! І повинен настати час, коли цей потенціал буде втілюватися в життя. Я хочу привітати своїх співвітчизників — грузинів. Грузини і українці пов’язані одною долею. Без успіху України не лише не буде успіху Грузії, а взагалі буде екзистенційна проблема її існування. Тому без усіляких коливань команда моїх співвітчизників влилася у владні структури, отримала українські паспорти, відчула себе українцями. Це для грузина дуже легкий перехід, це півкроку чи навіть менше, ніж півкроку. Вони намагаються реформувати цю країну, нашу спільну і для них уже Батьківщину. Одеська кіностудія має надзвичайні традиції, ми всі виховані на ваших фільмах. Я дуже щасливий, що грузинські режисери Кавалерідзе та інші робили внесок у цю справу. У нас багато талантів у Грузії, але коли грузин досягає чогось у дружній країні — це особливий випадок й особлива гордість... Я часто сюди приїжджаю, здебільшого у справах, без всіляких камер. Ми дуже прагнемо щось хороше тут розпочати. Треба, щоб тут почався інтенсивний розвиток. Тут проходить лінія захисту держави. Вистоїть Одеса — вистоїть Україна. Це чітко для нас ясно. Я думаю, що Одеса вистоїть, а значить Україна вистоїть».

А це легендарний автор грузинських реформ сказав, відкриваючи концерт у затишному дворику Одеської кіностудії:

«Грузинська культура — вона дуже унікальна, але ми немов продовження один одного. Культура, якщо вона справді аутентична, цікава, оригінальна, її основою є ідея свободи. Для наших народів (на відміну від багатьох постарілих народів, трішки цинічних народів, надто заможних народів), для наших народів ідея свободи — це ідея виживання. Без свободи нема виживання і нема майбутнього. Без свободи нема існування. У цьому сенсі свобода України та Грузії пов’язані, і мистецтво України та Грузії пов’язане. Вони органічно перетікають одне в одного, бо базуються на одній темі. Я мало знаю таких подібних народів, практично не знаю. Незважаючи на те, що у нас різне походження, типажі та людські характери дуже схожі як у грузинів, так і в українців. Це справді так. Нема в світі більш проукраїнського народу, ніж грузини. І нема людей, котрих вітають у Грузії більше, ніж українців. І з жодної країни світу нема більше громадян, які воюють зараз за Україну, ніж з Грузії. Це не просто скріплена культура та історія. Це реально скріплено сьогоднішньою кров’ю, спільною боротьбою, і люди за це віддають своє життя.  Я впевнений, що ми триматимемося разом і до кінця, до перемоги».

Атмосфера свята була надзвичайно теплою і доброзичливою. Як пожартував один з організаторів, був момент, коли здавалося, що одесити розберуть пана Міхо на сувеніри. Він охоче спілкувався й фотографувався з усіма, хто підходив до нього із запитаннями чи вітаннями, а таких було, повірте, багато.

Далі був чудовий концерт з автентичною музикою та запальними танцями, ярмарок народних ремесел, перегляд знаменитих грузинських кінострічок. І велике гастрономічне свято грузинської, української та місцевої кухонь, яке приготували гостям одеські ресторатори. Шашлики, хачапурі, хінкалі, вареники, голубці, борщ з галушками, котлетки з «тюлічкі», риба-фіш, форшмак... І, звичайно, вино, а хто не вживає — смачний грузинський лимонад. Грузини вміють працювати, співати, танцювати та смачно попоїсти. Українці також.

Зі святом вас, грузини! «Сакартвело гаумарджос! (що означає «Хай живе Грузія!»).

Володимир ГЕНИК.
Фото автора.