Від стратегії до ситуативно-хаотичних рішень

Водночас нещодавній візит держ-секретаря США Джона Керрі до Сочі показав, що Росія, як і раніше, продовжує нав’язувати міжнародній спільноті думку, мовляв, ситуація в Україні його не стосується. Бу-цімто, якщо Захід закриє очі на анексію Криму і військові дії на Донбасі, Росія, в свою чергу, посприяє зміні ситуації на Ближньому Сході, де має певний вплив. Але сценарії, які ще торік виглядали досить реалістично, цілком провальні сьогодні. «Судячи з візиту Керрі і риторики НАТО, Німеччини і навіть Туреччини, з якою Росія планувала будувати великий проект «Генуезький потік», зараз позиція Росії набагато слабша, ніж улітку рік тому», — вважає Олена Галкіна.

Ослабла позиція Кремля і всередині самої Росії. Після «арабської весни», чогось подібного керівництво з берегів Москви-ріки почало остерігатися і в себе. Влада спробувала переформатувати внутрішню політику, побудувавши нові стосунки з власним народом. Колишню позицію байдужості до народних акцій змінили на цікавість. Яскраво це проявилося 9 травня, коли «народний фронт» Путіна, в прямому значенні слова «вкравши» ідею активістів Томська, зініціював проведення в Москві акції «Безсмертний полк». Суть її проста: вулицями міста мали пройти його жителі, несучи в руках фотокартки із зображенням загиблих на війні родичів. За різними оцінками, вийшли від 250 до 500 тисяч людей. «Влада подала це так, ніби суспільство нарешті полюбило свого лідера і готове йти за ним, куди завгодно. Зробити це було зручно, адже в перших лавах ішов Путін і представники його адміністрації», — розповіла Олена Галкіна. Насправді ж, за її словами, це далеко не так. Дедалі менше росіян підтримує президента. Про те, що Путін — лідер, пишуть лише підвладні російські ЗМІ і так думають самі чиновники, начитавшись і надивившись ними ж замовлених статей і сюжетів у засобах масової інформації.

Чимало проблем у Росії і в економічному секторі. Влада всіляко робить вигляд, що ніякої кризи не існує. Тим часом статистика спаду виробництва і цілковите вимирання економічних стосунків з іншими країнами свідчать про інше. «І в зовнішній, і у внутрішній політиці склалася ситуація, виходу з якої керівництво Росії не знає», — зазначила політолог.

Щодо ресурсів Росії для подальшого наступу на Україну, то вони вичерпані — як економічні, так і політичні. Від колишніх промовисто-галасливих заяв, що Росія дійде до Києва і Львова, Путін давно відмовився, на це нема ресурсів. «Якщо прогнозувати найближчий розвиток дій з боку Росії стосовно України, скоріш за все, це буде спроба заморозити ситуацію з планом продавлювання «ЛНР» і «ДНР» у склад України, в тому вигляді, в якому вони існують зараз. Тобто з фінансовим забезпеченням Україною, але при цьому за фактичної приналежності до Російської Федерації. Важке озброєння і бойові сили теж залишатимуться на цих окремих двох районах Донбасу», — прогнозує Олена Галкіна. Спроби захоплення нових територій на Донбасі продовжуватиметься, але лише в тому випадку, якщо Захід послабить свій тиск на РФ. Свої напади Росія, на думку політолога, то послаблятиме, то знову посилюватиме. Якщо спротив України буде сильним, Путін демонструватиме свою здатність до так званих «мирних переговорів» на міжнародному рівні. Але насправді, запевнила експерт, це буде лише затягування часу для концентрування військових сил і відволікання уваги міжнародної спільноти. Тільки-но увага ослабне, Кремль знову завдаватиме ударів Україні. Покласти край агресивній політиці Путіна може лише жорстка і чітка позиція Заходу, сильна стабільна влада України та єдність українського суспільства.

Іванна ДЕРЕВ’ЯНКО.