Переглядів: 1396

У колі партнерів

21 та 22 травня в Ризі проходив саміт глав держав країн Східного партнерства, але вже напередодні було зрозуміло, що справжнього об’єднуючого партнерства нема і найближчим часом не передбачається. Підготовлений за участі Брюсселя проект комюніке жорстко розкритикували Білорусь та Вірменія, в результаті чого з тексту зникла згадка про анексію українського Криму Росією.

Без спільної формули,
але в одному напрямку

Східне партнерство (СП) було засноване за ініціативою Євросоюзу для шести колишніх республік СРСР в 2009 році. На відміну від раніше існуючої ЄПС (Європейської політики сусідства), що об’єднувала 16 країн скоріше за географічним принципом, Східне партнерство ідеологічно націлене на політичне й економічне зближення «нових демократій» з країнами Євросоюзу.

Малося на увазі, що з часом Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Молдова й Україна з допомогою Євросоюзу проведуть низку реформ в економіці, у внутрішній політиці, сфері безпеки та візовому законодавстві. Це дозволить вийти на новий, глибший і тісніший рівень співпраці, зміцнить довіру Євросоюзу і шести партнерів, дасть імпульс розвитку відносин у всіх сферах.

Із самого початку Брюсселю було ясно, що загальної формули співпраці в рамках Східного партнерства бути не може. Але є загальний підхід, що дозволяє країнам, які будують демократію, укладати з Євросоюзом угоди про асоціацію, а країнам з авторитарним режимом разом з іншими розвивати ринкову економіку і брати участь у гуманітарних проектах. Решта, як кажуть, додасться.

В умовах тривалого миру і соціальної стабільності на пострадянському просторі воно б і додалося. Але шість країн СП, як і всі колишні республіки, спадкоємиця СРСР розглядала і розглядає як сферу своїх інтересів. А їх партнерство з Євросоюзом (у будь-яких формах) Кремль вважає ворожою до Росії політикою.

На протидію інтеграції сусідів в цивілізоване співтовариство, і конкретно в Євросоюз, більше два-дцяти років будується вся система відносин Російської Федерації з Заходом. А з 2007-го, з так званої мюнхенської промови Путіна, ця система носить відверто силовий, агресивний характер. За два роки до заснування Східного партнерства Грузія, один з майбутніх партнерів, у результаті російської агресії втратила двадцять відсотків своєї території. І таку ж частину території в результаті війни з Росією може втратити Україна зараз.

Безпосередня підготовка Кремля до української війни почалася, до речі, не після Майдану у Києві, а після попереднього саміту глав держав Східного партнерства у Вільнюсі. В кінці листопада 2013 року президент Янукович у результаті російського тиску і шантажу був змушений там відмовитися від підписання Угоди про асоціацію України з ЄС. А наслідки розвороту політичного курсу Києва добре прорахували в Москві.

Прорахували і те, що у разі тривалої війни та зумовленої нею розрухи Україна для західних партнерів перетвориться, скоріше, на тягар. Саміт глав держав Східного партнерства в Ризі став наочним підтвердженням цього. Ще до його початку відбулася подія, яка поставила під загрозу головне досягнення у відносинах Євросоюзу з нашою країною.

Комуністи в парламенті Чехії 20 травня заблокували внесення до порядку денного нинішньої сесії питання ратифікації Угоди про асоціацію Україна — ЄС. Якщо блокада «червоних» повториться або, ще гірше, набуде постійного характеру, процес ратифікації перерветься. Враховуючи, що в цій справі необхідний консенсус 28 країн ЄС, а справу треба завершити до кінця року, Угода може не вступити в силу в повному обсязі з початку 2016-го. Чи не набути чинності взагалі.

У чому ж воно, партнерство?

Зрив ратифікації, проте, мало-ймовірний. Після революції і під час війни добивати Україну в головному питанні Євросоюз не наважиться. Зате може пригальмувати у вирішенні решти завдань. Після доповіді Єврокомісії, опублікованої напередодні саміту, стало зрозумілим, що згадки про перспективу членства України в ЄС у ризькому комюніке не буде. Не буде названий і конкретний термін введення для України безвізового режиму перетину кордонів з країнами ЄС.

Більше того, на зустрічі глав держав СП у Ризі тема російської агресії в Україні не стала центральною, а співпраця Євросоюзу з Україною в рамках Східного партнерства обмежилася обговоренням розміру макрофінансової допомоги та сприяння у гуманітарних питаннях. І те, й інше, звісно, важливе. Спасибі. Але партнери, на відміну від просто знайомих, під час війни не роблять подачок, а підставляють плече.

У Ризі цього не сталося. Спроба ухилитися на саміті від воєнних тем й обмежитися гучними словами в кулуарах і на прес-конференціях, втім, зрозуміла. Латвія, як держава-голова в Раді Євросоюзу та організатор зустрічі, не хоче «сердити Росію» і викликати вогонь на себе. Досить і того, що дві з шести країн-партнерів, Вірменія та Білорусь, уже відмовилися від шляху в Європу, вибрали східний вектор розвитку і йдуть у фарватері ро-сійської політики, а Азербайджан не терпить критики свого режиму з жодного боку.

Продовження реального партнерства у раніше визначених параметрах фактично наразі можливе стосовно трьох країн — Молдови, Грузії та України. При цьому тільки Молдові вдалося досягти реальних результатів, безболісно підписати з Європейським Союзом Угоду про асоціацію із зоною вільної торгівлі й домогтися безвізового режиму.

Грузія, як і Україна, про безвізовий перетин кордонів з країнами ЄС може тільки мріяти. Як і Україні, їй постійно відмовляють в офіційному згадуванні права вступу в Європейський Союз, хоча таке право гарантоване для будь-якої європейської країни в Статуті ЄС.

У 2009 році, коли в Брюсселі запитували, чим Східне партнерство відрізняється від Європейської політики сусідства, чиновники відповідали: це не система двосторонніх договорів, а співпраця на багатосторонній основі. Тоді це звучало правдоподібно, а тепер? Про яку основу може йтися, коли в принципових питаннях (напрям інтеграції, шлях у Європу, ставлення до російської експансії) у партнерів прямо протилежні думки? А Євросоюз не хоче або не може об’єднати їх загальною перспективою.

Сумувати з цього приводу або називати Ризький саміт глав держав СП провальним, однак, не варто. Він не провальний, а порожній. З порожнечі провалюватися нікуди.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net