№ 35-36 (21607-21608) четвер-субота 7-9 травня 2015 року

Урочистості з нагоди 70-річчя закінчення Другої світової війни для низки державних діячів і керівників міжнародних організацій триватимуть три дні. 7 травня святкувати почне Гданськ, де 1 вересня 1939-го польський гарнізон військового складу Вестерплатте першим прийняв на себе масований удар гітлерівської армії і військово-морського флоту та протягом семи днів стримував у багато разів переважаючі сили ворога.

Сутінки
Об’єднаних Націй

На урочистості в Гданськ, щоб вшанувати пам’ять героїв, приїдуть кілька глав європейських держав, у тому числі Петро Порошенко, а також керівництво Євросоюзу і генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Пан Гі Мун. Для Генсека ООН ця поїздка буде початком великого турне на Схід Європи. А головною метою поїздки стануть аж ніяк не торжества.

Після Ґданська генеральний секретар відзначить 8 травня — День пам’яті і примирення в Києві, а 9 травня відвідає Москву, і не виключено, що буде присутній на Красній площі під час параду Перемоги в товаристві глав колишніх республік СРСР і президентів країн-ізгоїв. Для ООН, втім, ізгоїв ніяких нема.

Ювілейне 70-те відзначання Перемоги над нацизмом в Україні проходитиме в два етапи. Перший — 8 та 9 травня — у День пам’яті і примирення та в День Перемоги, другий — 2 вересня, у день завершення Другої світової війни.

Відзначання 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі розпочнеться з акції «Перша хвилина миру», яка проходитиме 8 травня, у День пам’яті і примирення. В Одесі цього дня планується покладання квітів до різних меморіалів та концерти на вулицях і площах із залученням духових оркестрів, зокрема й Президентського національного, музикантів і виконавців консерваторії ім. А.В. Нежданової та училища ім. К.Ф. Данькевича.

Торік святковим гаслом було: «Ніколи знову». Але «знову» стало реальністю. Тож гасло цього року: «Пам’ятаємо, перемагаємо»

Президент Петро Порошенко в указі №169/2015 «Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни» зробив одну суттєву помилку: там немає доручення Кабінету Міністрів перенести ви-хідний день з понеділка 11 травня (це компенсація за те, що суботній вихідний збігається зі святом 9 Травня) на п’ятницю, 8 травня. Тобто на дату, коли Україна вперше відзначатиме встановлене цим же указом національне свято — День пам’яті і примирення.

Але ще не пізно зробити це рішенням Кабміну: йдеться-бо про надзвичайно важливу річ — про перехід (поки що лише частковий) із совєтських на світові стандарти відзначення закінчення Другої світової війни у Європі (до речі, навіть Сталін визнавав — Акт про капітуляцію Німеччина підписала 8, а не 9 травня). Тож відзначати цю подію варто саме 8 травня, забувши про бреж-нєвський «День перемоги» (бо ж Сталін у 1947 році зробив 9 травня звичайним робочим днем без жодних урочистостей), пролонгований Путіним як символ вищості Росії над світом. Ясна річ, це не варто робити негайно — тож цього року матимемо два свята, а наступного слід узагалі зробити головний акцент на святі 8 травня.

У вівторок ввечері на публічному заході в Брюсселі посол Росії при Європейському Союзі Володимир Чижов заявив, що звернувся до ЄС з проханням відкласти до 2017 року вступ в дію торгівельної частини Угоди про асоціацію з Україною, повідомляє «Європейська правда» з посиланням на EUobserver.

Як відомо, у вересні 2014-го Росія домоглася того, щоб початок дії ЗВТ було відкладено до 1 січня 2016 року. На цей період для України діє режим односторонніх торгівельних преференцій (українські товари експортується до ЄС без мит, зворотний імпорт обкладається митами). Водночас, такий режим не стимулює Київ проводити реформи, яких вимагає повноцінна дія ЗВТ, через що експерти жорстко критикують односторонній режим.

Російські військові інженери підтверджували, що малайзійський «Боїнг» над східною Україною був збитий ракетою класу «земля — повітря» з установки «Бук». Про це йдеться у суворо конфіденційному документі під назвою «Результат експертної оцінки за фактом розслідування авіакатастрофи Boeing-777 (рейс МН17) 17.07.2014 р. на Південному Сході України», які наводить російська «Новая газета».

Ця робота російських інженерів ВПК (у тому числі і того НУО, яке проектує і випускає ракети типу «Бук») повинна бути спрямована на адресу нідердандських фахівців, які ведуть розслідування трагедії.

Для успішних країн армія і держава завжди становили єдине ціле. Сильна армія завжди породжувала могутню державу або імперію. Слабшала армія — руйнувалася імперія, зникала держава. Такими були всі імперії світу. З озброєного загону вікінгів починалася й одна з найпотужніших і найвеличніших держав середньовічної Європи — наша Русь-Україна. А їй на цих же землях передувала не менш відома держава античного світу — Велика Сарматія, а ще раніше — Велика Скіфія. Остання не раз кидала виклик могутнім і непереможним персам.

Чи можна побудувати незалежну державу без армії? Наскільки мені відомо, першу таку спробу зробила Українська Центральна рада у 1917-у. Її іменем один відомий тогочасний український прозаїк, що примхливою долею був піднесений на рівень одного з очі-льників Української Народної Республіки, сказав приблизно таке: «Незалежній Українській державі армія не потрібна…». Розуміючи, що єдиною реальною загрозою існуванню цієї держави могла бути лише Росія, він додав: «Револю-ційна Росія ніколи не нападе на революційну Україну».

Закінчення. Початок у номерах за 25 та 30 квітня.

Фронти Української вітчизняної

Не просте питання: за що воюють українці? Як послухати наших політиків, то із Росією, але не проти Росії. Не проти залишків камарильї Януковича, хоч коренева система корупції, сконструйована Сім’єю, не просто жива, а й винахідливо вдосконалюється. Не проти «руськоязичних», бо російської мови серед наших вояків не менше від української. Та й російської в інформаційному просторі стало ще більше. Ми воюємо навіть не проти ватників, хоч саме вони в прицілі українських бійців на фронті. І само собою зрозуміло, що не за «київську хунту», бо у суспільного рушення немає ілюзій, буцім вінницькі кращі за донецьких.

Українці воюють за Україну — найпростіша відповідь. Але вона ділиться на пазли, які не завжди складаються у мозаїчне полотно. Таке у нашій історії вже бувало. На махновських знаменах писали «Здобудемо землю і волю для трудящого люду!», на прапорі Холодного Яру горіло «Воля України або смерть!». У той же час соціалісти-урядовці УНР блукали між трьох сосен — національної незалежності, федерації із Червоною Росією і європейським вибором, Петлюра розстрілював Болбочана, а Скоропадський «закликав німців в наш куток, звалив Центральну раду», галичани дружили із Денікіним.

Нарис, написаний півстоліття тому

У Малинівці, невеличкому степовому селі, я пробув майже два тижні, перезнайомився з усіма її жителями і кожного знав у лице. Тож перед від’їздом прощався з кожним зустрічним. Дівчата-доярки, пустотливі щебетухи, допитувалися:

— Що ж ви про нас напишете?

— Поему.

— О-о-о!

Їхня голосна зграйка пурхнула у вибалок. А я пішов далі, в центр села, де поблизу бюста двічі Героя Радянського Союзу Степана Єлизаровича Артеменка звичайно зупинявся автобус. Це був єдиний автобус, що протягом доби з’являвся тут. Коли пасажири сходили, шофер глушив мотор, замикав дверцята і неквапно чимчикував обідати до бабусі, з якою у нього була давня домовленість. Десь через три-чотири години він повертався, розігрівав форсункою картер і пропускав двигуна. На той час нові пасажири, в напрямку Одеси, вже юрмилися біля дверцят.

То є гірка іронія долі, коли за віком діти переростають своїх батьків. Така зла доля спіткала моє згорьоване покоління — покоління дітей війни. І мій батько — Микола Андрійович Поліщук — годився б мені нині в сини, бо в 37 років поліг на фронті Другої світової в далекій Прусії, десь у передмісті міста Гдині. За два місяці до Перемоги...

Ми так тебе чекали, сподівалися на переможну зустріч. Та не судилося. У моїй пам’яті ти залишився назавжди у прощальному кадрі — з кузова вантажівки махаєш нам рукою, а вона від’їжджає все далі і далі, поки зовсім не зникла з наших очей...

Усе життя мені бракувало тебе, татку. Хотілося поговорити, порадитися, багато про що від тебе почути. Бо ти був обізнаною людиною. Але щось назавжди так і залишилося для мене таємницею. Ось і зараз прагну з тобою розмови. Про що б вона в нас пішла? З чого б я почала? Даруй, що не дотримуюсь послідовності. Картинки подій, фактів змінюються, напливають одна на одну, мов у калейдоскопі. Та повідомлю тобі бодай основне, найголовніше з життя нашої родини й країни за ці 70 років, що минули без тебе.

Так ось, нема вже Радянського Союзу. Розвалився, луснув, мов мильна бульбашка. Пішов двадцять четвертий рік, як наша Україна стала незалежною державою. Я вірю, ти б з того дуже радів, бо так щиро і ніжно її любив, часто називав її вишневою. Знаєш, батьку, від того і радісно, і боляче. Радісно, бо творимо власну, без вдаваної рідні, державу, а болісно, бо є ще стільки ворогів нашої свободи, на жаль, і внутрішніх, і зовнішніх. Зомбовані манкурти, «п’ятиколонники». І то якась кара Божа, що маємо поруч хижого, підступного, озброєного до зубів північного сусіда, такого брехливого, цинічного, загребущого, який пішов на нас війною. Знову ллється кров, сиротіють діти.

«Фронтовики, наденьте ордена!» — це слова із пісні, яку так любили мої батьки, ветерани Другої світової...

На знімку — батько, Олександр Захарович Гаврилов, 1912 року народження, кадровий військовий, гвардії капітан. Війну зустрів на західному кордоні, дійшов до Берліна, нагороджений орденами Олександра Невського, Червоної зірки, Вітчизняної війни ІІ ступеня.

Полон

Тоді я був у третім класі...
А пам’ять про війну сумна.
Сьогодні, кажуть, на Донбасі,
Під Краснодоном, йде війна.

Гуркочуть танки по бруківці,
І в небі — літаків могуть.
Але в атаку йдуть не німці —
Нащадки Власова ідуть.

До 120-річчя від дня народження Тодося Осьмачки

Як би складно не жила наша ненька-Україна (з війнами чи без, з бандитами чи баригами, з антиукраїнськими комуністами чи брехунами-популістами), а колись започатковані нею мрії повернути до свого лона великих синів і дочок відчутно збуваються. Особливо в середовищі літератури. Рік за роком у шкільні та студентські програми дедалі більше вводять тих письменників, яких більшовицька влада все ХХ сторіччя не просто забороняла, а винищувала. Це — Микола Хвильовий, Докія Гуменна, Сергій Пилипенко і Євген Плужник, Павло Тичина і Євген Маланюк, Василі Стус і Симоненко, Борис Антоненко-Давидович, Олена Теліга, Олег Ольжич з батьком Олександром Олесем, Олександр Довженко, Улас Самчук — ціла плеяда славних імен.

Це повернення із забуття радує кожного українця, і цей процес, впевнена, продовжуватиметься.

У Донецьку представники самопроголошеної «ДНР» демонтували барельєф українському поетові Василеві Стусу, який був розміщений на корпусі філологічного факультету Донецького національного університету.

Журналістка Лариса Лісняк на своїй сторінці у «Фейсбуці» написала: «Донецьк сьогодні. Все... зняли... втіхаря... А після свят повинні були продовжитися консультації щодо барельєфа Стусу». Вона також виклала фотографії з голою стіною на місці, де ще напередодні стояв пам’ятник поетові.

5 травня кандидат історичних наук, заступник голови обласної організації ВО «Свобода» з питань історичної пам’яті Сергій Боган взяв участь у засіданні міської творчої групи вчителів суспільствознавчих дисциплін департаменту освіти та науки Одеської міськради.

На зібранні йшлося про включення книги «свободівця» «Повстанці Одещини і Придністров’я: антикомуністичний повстанський рух на південному заході України у 1920—1923 рр.» у навчальний курс «Історія України. 10 клас» та в розділ «Історія рідного краю» у відповідний період.

Виставка пам’яті: Гавдзинський. Литвиненко. Малишев

Виставка видатних представників одеської, південної школи живопису — Альбіна Гавдзинського (1923—2014), Володимира Литвиненка (1930—2011) і Геннадія Малишева (1922—1999) — у рамках проекту «Одеська класика» відкрилася в Музеї сучасного мистецтва Одеси (МСМО). Вона знайомить, переважно, з маловідомими творами, які зберігаються у зібранні родин художників та приватних колекціях.

Уже за життя їх творчість вважали класикою. На виставці представлено більше ніж півтори сотні творів, які заповнили весь перший поверх музею. Ретроспектива присвячена пам’яті митців, чиє яскраве життя обірвалося у ці травневі дні. Такий сумний об’єднуючий момент. Щодо спільностей: усі вони — вихованці Одеського художнього училища ім. М.Б. Грекова, де традиції південноросійської школи живопису культивували Д. Крайнев, М. Мульцмахер, М. Павлюк, Л. Мучник, Д. Фруміна та інші видатні художники й педагоги, у яких черпала знання і досвід згадана трійця. Більшість з цих метрів у 1920—1930-ті творили в Одесі вищу художню школу.

Сонечко

Його диваком вважали: сусіди, продавчині в крамниці, відпочиваючі в сквері біля фонтану, куди щодня навідувався, сідав на лавку і годував голубів, що юрмилися поруч.

І ніхто від нього не чув жодного слова. Одні казали — глухонімий, інші — заперечували: можливо, війна наклала відбиток. Але як насправді — не знали.

Жив одинаком. Знав — одну дорогу. Зайде до крамниці, візьме хлібину або пакет крупів і простує у сквер до голубів.

Чинна податкова політика сьогодні демонструє досить активний наступ на селянські інтереси. Запроваджено нові податки, які вже наступного року можуть спонукати жителів сільської місцевості до соціального невдоволення. Фахівці називають податкові нововведення «міною вповільненої дії». І пропонують: аби уникнути її вибуху, необхідно невідкладно ухвалити законопроект «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування господарських (присадибних) будівель і споруд», який був зареєстрований 1 квітня цього року під №2513.

У чому суть конфліктної ситуації і які шляхи пропонуються до її розв’язання? Про це інтерв’ю з керівником напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест» Миколою ГРИЦЕНКОМ.

Шоком з подальшим випробуванням для багатьох пенсіонерів (непільгових категорій) стало отримання належних їм у квітні виплат: видали менше.

З-поміж людей, які вже перебувають, пафосно кажучи, «на заслуженому відпочинку» (пафосно, бо не «на заслуженому», а на жалюгідному, не на відпочинку, а в боротьбі за виживання), основним запитанням при зустрічі у квітні було: тобі виплатили всю пенсію?

Якщо ваше здоров’я дало збій і вам довелося жменями ковтати пігулки чи отримувати ін’єкції, варто змінити свій раціон та звернути увагу на продукти, що мають антигіпоксичні та антиоксидантні властивості. Таке харчування допоможе клітинам організму отримувати достатню кількість кисню та необхідних речовин, мобілізувати резерви організму й ефективно відновити сили.

Коли ми хворіємо, в організмі відбувається цілий каскад змін та порушень, зокрема виникає дефіцит доставки кисню до тканин (гіпоксія) та руйнування клітин надмірною кількістю вільних радикалів (оксидантний стрес). Цей стан посилюють інтоксикації, тривале лежання в ліжку, лікування деякими ліками, наприклад, протизапальними та анальгетиками. Тому для відновлення організму потрібно вибирати їжу з антигіпоксантними та антиоксидантними властивостями — це збільшує адаптаційні можливості організму, розумову та фізичну працездатність.

Як без ваг визначити дозу добрив? Найкраще користуватися звичайною сірниковою коробочкою і відром.

У сірникову коробочку вміщується:

34 г — фосфорного борошна,

25 г — сірнокислого калію й калійної селітри,