Анамнез: клептоманія. Діагноз: доларофренія

Очі жіночок, що вже посоловіли від чекання на покупців, ураз запалахкотіли обуренням і злістю: що це за власть? долар все дорожчає і ніде його не купиш! (Мимоволі пригадався сумний дотеп радянських «дефіцитних» часів: як схуднути і де дістати м’яса?)

А чи замислилася хоч одна з тих жіночок, що долари США сьогодні, грубо кажучи, це — папірці, фантики, яких надруковано і друкується стільки, що про жодне матеріальне забезпечення цієї віртуальної грошової одиниці урядом цієї держави навіть не може бути й мови. Тоді як і чому так сталося й кому це вигідно, щоб «його препохабіє долар» (В. Маяковський) засліпив очі й затуманив мізки українцям? Кому вигідно, що Україна з останніх сил борсається в непосильних боргах і водночас вражає світ шаленими розкошами можно-владців й олігархів та злиденністю переважної більшості населення?

Та тут слід пригальмувати — уточнити деякі поняття. Як радив колись англійський філософ Дж. Локк, не треба дурити себе і сприймати слова за реальні речі — у нашому випадку це слово «злиденність». Екс-голова НБУ Стельмах, людина інформована, заявив, що на руках українського населення лежать мертвим капіталом від 100 до 200 мільярдів доларів США — сума, якою Україна змогла б одним махом розрахуватися з усіма мислимими боргами й інвестувати у власну економіку не бачені досі кошти.

То чиї ж це руки тримають таке багатство? Олігархів? Ні, олігархи не зберігають грошей під матрацами, інакше вони не стали б олігархами; свої долари вони консервують за межами України. Тоді хто? Правильно, озлиденілі посполиті, в тому числі й оті жіночки з базарних рундуків, котрі найголосніше бідкаються на дорожнечу доларів і вперто вишукують їх у спекулянтів. «І нема тому почину, і краю немає» (Т. Шевченко). І за нинішнього стану справ у країні і стану мізків у головах українців — не буде, бо, «може, коли Бог створював нації, то, жартуючи, наділив українця найнеперебірливішою і найненаситнішою пелькою…»

(С. Процюк, «Маски спадають повільно», 2011). Тому марно сподіватися на стабілізацію валютного ринку. В Україні він ніякий не «ринок», це звичайнісіньке базарне збіговисько, де, крім спекулятивних оборудок, не діють ніякі закони, тим паче — ринкові.

ЗВЕРНЕМОСЯ до словників. «Стабілізація —набування стійкості, незмінності»;
«Стабільність — тривале збереження певного постійного стану або рівня» — у нашому випадку йдеться про стабільність курсу долара щодо гривні чи навпаки.

Хто скаже, коли це співвідношення було «стабільним», тобто економічно обґрунтованим? Заперечать: он був же долар по 5 гривень, по 8, і так було впродовж тривалого часу, тобто стабільно. А я відповім: ні 5, ні 8, ні 12, 17, 22 чи навіть 40 — усе це не курс долара, а хитромудрі витівки тих, «кому це вигідно». Бо ніхто із звичайних зберігачів доларів під матрацами не має ані найменшої уяви про те, скільки ж насправді коштує долар у гривнях чи гривня в доларах.

Для цього треба зрозуміти, що таке «вальвація» (є такий фінансовий термін) — це визначення кількості національного багатства конкретної країни, яким забезпечується її грошова одиниця (як правило, в еквіваленті дорогоцінного металу), іншими словами, скільки золота «стоїть» за доларом і скільки за гривнею — оце і буде співвідношенням даних валют при міждержавних торговельно-економічних розрахунках. І такими валютними операціями мають займатися банки, кінцевою метою яких є поповнення державної казни. Але такий стан справ не задовольняв українських можно-владців та їхнє оточення з «найнеперебірливішими і найненаситнішими пельками», тому в Україні дуже рясно почали плодитися приватні комерційні банки. Комерція — за словниками — це діяльність, пов’язана з реалізацією товарів, тож «товаром» для банків є гроші, «капітал», природу якого дуже ґрунтовно пояснив свого часу К. Маркс, а пізніше В. Ленін, даючи характеристику імперіалізму (про це згодом). Засновниками і власниками таких банків стали люди при владі або люди, близькі до людей при владі, — така собі провладно-комерційна мафія, котра комерціалізувала не тільки гаманці простих громадян, але практично всі суб’єкти господарювання в державі, спрямувавши надприбутки не до казни, а до власних кишень і далі — за межі України, звісно, в доларах. Саме ці ділки впровадили долар на внутрішньому ринку країни, знівелювавши у свідомості громадян поняття вартості національних грошей. Саме тому претендентів на житло змушують інвестувати будівництво доларами, хоча всі складові будівельного процесу — пісок, цегла, вода, цемент, метал тощо — вітчизняного походження і виробництва; саме тому тарифи і споживчі ціни також поставили в залежність від встановленого спекулянтами «курсу» долара.

Уже згаданий С. Процюк писав: «Людям не потрібна правда чи брехня. Людям потрібне щастя». Перефразувавши слова письменника, можемо точно визначити психологічний стан пересічного доларошукача: «Українцеві не потрібна правда чи брехня. Українцеві потрібні долари». Звісно, цей українець не переймається тим, що забезпечити золотом ту кількість доларових папірців, якими засипано світ, фізично неможливо навіть для США; про таке забезпечення нашої гривні говорити нині навіть не смішно, тому будь-які «курси» цих валют на теренах України — це марення, фантом, заняття для шизофреніків, а якщо серйозно — необмежене поле для найбрутальніших злочинних оборудок, для відвертого пограбування народу і країни, що й відбувається зараз. Так звані «інтервенції» Нацбанку лише поповнюють запаси доларів у спекулянтів, а збожеволілі, вражені доларофренією посполиті готові платити будь-яку ціну за таку жадану «зелень»…

КОЛИСЬ В. Черчіль сказав, що побачити вперед можна настільки, наскільки побачиш назад. Тож поглянемо назад, у часи СРСР, коли головним ворогом Радянського Союзу вважався американський імперіалізм і про використання американських (як і інших «чужих») грошей на теренах СРСР не могло бути й мови, а причетність до такої «валюти» вважалася криміналом, тому нікому й не спадало на думку шукати її деінде.

Коли Союз розпався, керманичі України з якогось дива вирішили, що американський імперіалізм раптово перетворився в нашого партнера, ледь не благодійника. Але ж природа імперіалізму аж ніяк не змінилася. Територіальний поділ світу і боротьба за його переділ залишалися на порядку денному, хоча це здійснюється не обов’язково мілітарним шляхом (а таке також має місце); характерною ознакою імперіалізму є вивезення капіталу. На цю наживку впіймалися недолугі українські керманичі: дуже вже спокусливими видалися їм «найдешевші» та «найдовгостроковіші» доларові позички західних банків та різних фондів, і, як результат, весь соціально-економічний організм України дуже швидко виявився інфікованим доларовим вірусом. Найзгубнішим для України став її «ґешефт» з Міжнародним валютним фондом (МВФ), у якому перша скрипка належить США (а Росія їм підіграє), — справжня знахідка для клептоманів при українській владі: беріть, колись віддасте, а якщо нічим буде сплачувати чергові боргові зобов’язання — теж не біда, ми вам ще позичимо, щоб ви змогли новими боргами погасити старі. Краса! Але дуже швидко, як співалось в «Інтернаціоналі», «сурми заграли, час розплати настав»: чергових позичок уже не вистачає для погашення чергових боргових зобов’язань і настав «момент істини» — МВФ погоджується продовжити кредитування (зараз йдеться вже про 17,5 мільярда доларів), аби врятувати Україну від дефолту — велике йому спасибі! — але висуває не те що жорсткі, а знищувальні для України умови, а відтак Україна перетворюється у довічного боржника МВФ, а наші владці — в козачків при цій «благодійній» конторі.

Обсяги боргів уже перейшли допустимі межі, а влада продовжує їх множити, не вживаючи дієвих заходів для перекриття витоку тих же доларів з країни, не бажає псувати стосунків з олігархами. Тим часом кожен наступний транш МВФ — це подальше «затягування пасків» на животах українців і черговий зашморг на шиї української держави.

АКСІОМА: якщо країна залазить у борги, це означає, що відбувається розкрадання державного багатства в особливо великих розмірах. Таке сталося і в СРСР 1980-х, коли компартноменклатура, плюнувши на ідеї марксизму-ленінізму, на моральний кодекс будівника комунізму, почала тотальний дерибан країни, в тому числі і золотого запасу, довівши його з кількох десятків тисяч (!) тонн (надбання сталінських часів) до 900 тонн у 1991 році. Це був величезний осиковий кілок на могилі недавно могутньої держави. Тож напрошуються неприємні аналогії: попри значні фінансові вливання впродовж останніх років, золотовалютні резерви Нацбанку України тануть на очах, їх навіть соромно називати резервами. Вже стає очевидним, що наша фінансова система не здатна до самовиживання, вона може проіснувати певний час тільки за допомогою апарата штучного дихання, тобто постійних «ін’єкцій» ззовні — про фінал цього процесу навіть подумати страшно. А думати, поки не пізно, треба!

Українців спонукають «жити по-новому», прилучатися до європейських цінностей і стандартів, одним з основоположних принципів яких є відокремлення бізнесу від влади. Проте, обираючи після Революції Гідності «нову» владу, українці пішли до виборчих урн під оригінальним гаслом: у владі нема чого робити тому, хто не побудував навіть собачої будки, що в перекладі означає: у кого більша й краща «будка», той заслуговує і більшої влади (то що, «будка» В. Януковича легіти-мізовувала його посаду?). Так і виходить: утримання «будок» та їхніх мешканців потребує значних коштів, звісно, в доларах, тож без МВФ аж ніяк не обійтися. Отже, мали рацію класики: таке комусь потрібно, бо… дуже вигідно.

А тим часом танго смерті на рештках нашої фінансової системи триває…

Борис СТУПАК.

P.S. Прошу пробачити таку «натуралістичну» аналогію. Не треба великого розуму, щоб зрозуміти просту річ: боротьба з гнидами не дасть ніяких результатів, доки не будуть знищені воші. Здогадались? Правильно: доларофренію можна здолати тільки тотальним вилученням долара з обігу всередині країни. Однозначно й абсолютно. Крапка.

Б.С.

Анамнез — відомості про попередній стан хворого.
Діагноз — короткий лікарський висновок про характер і суть захворювання.
Клептоманія — хворобливий потяг у людини до крадіжки, один з симптомів психічного розладу.
Шизофренія — хронічна хвороба зі змінами (деградацією) психіки людини. Характеризується страхами, мареннями, галюцинаціями, недоумством.