Життя, з любов’ю віддане дітям...

Вона — Вчитель з великої літери. Саме тому з хвилюванням, любов’ю та вдячністю говорять про неї — свою улюблену першу вчительку — її учні. Тому її не забувають. Телефонують. Приходять. Вітають. Так було і цього разу. Нинішнього 25 березня 2015 року. Тому що дата — більш ніж поважна.

25 березня 2015-го Антоніна Опанасівна Поповиченко відзначила своє 90-ліття. Шанований вік. Довге і сповнене подій та зустрічей життя, гідне того, щоб хоч трішки розповісти про ювілярку.

...Майже злиденне і голодне дитинство, коли доводилося збирати у полі золу і їсти суп з лободи. Вона була наймолодшою в сім’ї, але з огляду на обставини мусила піклуватися і про матір, і про старших брата та сестру.

...Війна застала її 16-літньою дівчиною, яку окупанти тричі вели на розстріл, кидаючи в обличчя, мов жмені болота: «Жидан! Жидан!» Спасибі сусідам, які відкуповувалися золотом, щоразу рятуючи дівчині життя...

Вочевидь, дякуючи цим справжнім людям, які не раз і не два рятували її від смерті, Тоня мріяла про те, що буде й сама матиме дітей і виховуватиме інших, вкладаючи в душі юних створінь Добро і Любов.

Ось що  пише про Антоніну Опанасівну її учениця — головний гастроентеролог Одеси, прекрасний лікар Марина Михайлівна Годлевська: «Моя перша улюблена вчителька, дорога Антоніно Опанасівно! Напевно, можу сказати від імені всіх ваших учнів, що нам просто пощастило, що в1953 році ми потрапили саме у ваш 1-б клас. Вимоглива і водночас лагідна, організована, пунктуальна і безконечно добра... Вам було лише 28 років, а у вас на уроках була така дисципліна при 40 (сорока) учнях у класі, і ви так дохідливо пояснювали уроки!.. А який у вас був гарний почерк! І багато хто з нас досі гарно пише. Спасибі вам, що навчили мене вчитися, я це і зараз продовжую робити, адже лікар — постійний студент».

...Вона закінчила педучилище і була скерована на роботу в село Великоплоске, а потім — у Сло-в’яносербку Великомихайлівського району Одеської області.

1947 рік. Повоєнна розруха у всьому: і в житті, і в душах. В одному класі сидять поруч за партами і семи-, і шістнадцятилітні. І всіх треба навчити читати, писати, розуміти і любити інших. Непередбачувані, екстраординарні ситуації... І до кожної дитячої душі потрібно знайти «ключик», кожному — допомогти розкритися. І молода вчителька початкових класів Антоніна Опанасівна це вміла.

А приїхавши у Великоплоске, не могла навіть знайти житла: не хотіли люди — а переважали тут старовіри — брати її на постій. Потім було непросте звикання селян до вчительки, «не їхньої», а вчительки — до людей, між якими доля завела жити. Багато було гіркоти і непорозумінь. Все минуло. І все ж не замулює пам’ять спогаду про господиню, в якої довелося квартирувати. Та мала корову і кіз (що тоді було розкішшю), але за три роки життя під одним дахом жодного разу не запропонувала своїй квартирантці скуштувати бринзи. Той смак Анто-ніна Опанасівна пізнала значно пізніше... Що вдієш: війна і забобони озлобили людей. Такий був час...

...Уже маючи двох дітей (а ще двоє померли в ранньому віці), Антоніна Опанасівна закінчила Одеський педінститут ім. К.Д. Ушинського (зараз це Південноукраїнський педуніверситет). Її педстаж — майже півстоліття. Сотні, тисячі учнів, які пишаються своєю першою вчителькою і якими заслужено пишається вона. Вони, її учні, були різними, але всі стали Людьми з великої літери. І Славик Друмирецкий, який рано пішов із життя, і підірваний бандитами юрист Борис Віхров (у пам’ять про нього споруджена церква Бориса на території Свято-Архангельського жіночого монастиря на Успенській), і голова Суворовського виконкому Одеси красень і розумник Вітя Лисенко. І Вітя Чубарев та Аліна Орлинська, і дві Олени — Салтановска та Співак, і представники славетної династії одеських канатчиків Неля та Володя Цейтмени, і відомі лікарі Марина Гусєва (Годлевська) та Людмила Дяченко, яка нині завідує гінекологічним відділенням Єврейської лікарні, і Людмила Болгарова, яка з любов’ю каже про свою першу вчительку: «Ви вчили нас, що таке справжня дружба, вчили нас бути людьми з душею і серцем. Ми назавжди засвоїли ваші уроки добра і любові. Спасибі вам за все, наша дорога Антоніно Опана-сівно!»

Останні два роки, на жаль, Антоніна Опанасівна після інсульту прикута до ліжка, але вона не втрачає бадьорості духу. Її життєвому оптимизму можна тільки по-доброму позаздрити.

Здоров’я і добра вам, вельмишановна Антоніно Опанасівно! Ваші учні вас люблять. Нехай не всі і не завжди можуть навідатися, але пам’ятають і телефонують. Вітають. А головне — завжди зберігають в душі і в серці те добро і ту любов, які ви у них вклали.

З днем народження вас, справжня вчителько, Антоніно Опанасівно! З ювілеєм!

Вдячні учні.