№ 16 (21588) субота 7 березня 2015 року

Жучка не любила людей. Ще зовсім маленькою чиїсь жорстокі руки відірвали її від теплого материнського живота, й вона опинилася на вулиці. Було нестерпно холодно і дуже хотілося їсти. Жалібно скавчала, бігала за чужими ногами, але її обминали чи й відштовхували. І вона, розгублена і безпорадна, втратила будь-яку надію на порятунок. Згорнулася клубочком і затихла. Їй до всього було байдуже. А незабаром усе кудись почало відсуватися, плутатися і зовсім потонуло у пітьмі…

Скільки часу минуло, вона не знала. Раптом відчула якесь дивне тепло і невідомий їй досі запах. Здригнулася всім тілом і відкрила очі. Ще не могла зрозуміти, що її кудись несуть, ховаючи за пазуху від холодного вітру. І стало так добре й безпечно, як було тоді, біля матері.

Дослідники з Університету Каліфорнії і Лондонської школи економіки встановили, що соціальний статус частіше успадковується від предків, ніж навіть зріст, пише Meddaily.

Учені проаналізували дані студентів, що вчилися в Оксфордському та Кембриджському університетах, за тривалий період. Як соціальний статус вони розглядали сукупність таких аспектів, як рівень освіти, дохід, добробут, рід занять і здоров’я.

Можна було б припустити, що у новітній час вплив природного відбору вже не настільки сильний, як раніше. Однак нове дослідження спростувало цю тезу.

Генетики разом з еволю-ційними біологами проаналізували генеалогічну історію Фінляндії. Вони зіставили зміни деяких особливостей людини (зріст, вага, тривалість життя) та мутації ДНК.

Юні одеські ван гоги й пікаcсо з різних шкіл та художніх студій, які взяли участь у мистецькому змаганні «Ми обираємо спорт», разом з батьками зібралися в Палаці культури на церемонію нагородження.

«Цим конкурсом ми хотіли подивитися на спорт очима дітей і, звичайно ж, показати величезний потенціал молодих одеситів, у яких гармонійно поєднуються любов до мистецтва і любов до спорту», — зазначила член журі Тетяна Герасименко.

(Невимушена хроніка і ще дещо)

Закінчення. Початок у номері за 5 березня.

Та ось ненадовго потрапляємо до дитячої бібліотеки. Юнаки та юнки влаштували досить зворушливий концерт. З письменників виступили Олесь Лупій, Степан Пушик, відповідальний секретар Луганської письменницької організації Ганна Гайворонська, інші. Я познайомився з поетом Іваном Даниловичем Низовим, передав йому вітання від Миколи Палієнка...

Обласний драматичний театр. 18.00. Урочисте відкриття Міжнародного Шевченківського літературно-художнього свята «В сім’ї вольній, новій».

Закінчення. Початок у номері за 21 лютого.

(З циклу «Казки про Волю». Видавництво «Народній стяг», ч. 7, Одеса, 1917 р.)

Через рік, весною їхали верхи Люди Московські на Кавказ. Побачили Юрасів сад — і дивувалися:

— По що нам,— кажуть,— їхати так далеко аж на Кавказ? Зостанемося тут і будемо жити в Юрасевому садку. Сад великий, розкішний, плодів усім нам вистачить.

А Юрась почув, та й каже:

— Люди Московські! Беріть собі в далеку дорогу скільки зможете садовини, тільки тут не зоставайтеся. Бо нема в моєму саду ні сосни сумовитої, ні рябини червоної, ні ягоди морошки, ні грибів лісових, то нудно вам тут буде…

Продовження. Початок у номерах за 21 та 28 лютого.

Розділ ІІІ. Війна 1787—1791 років.
Штурм Хаджибея (Одеси) 14 (27) вересня 1789-го.
Чорноморські козаки

14 вересня тоді збігалося з православним святом Воздвиження (за новим стилем це свято тепер припадає на 27 вересня). Й. Де-Рібас вважав це символічним. «Мы отпраздновали день Воздвижения Креста пушечными выстрелами…», — писав він 14 вересня 1789 року до В. Попова. Перемога далася малою кров’ю. Відділ Й. Де-Рібаса втратив убитими 5 солдатів та козаків, пораненими — 33. З турецького боку були «в плен взяты: Паша двухбунчужный Ахмет, Бим-паша, 5 агов, 5 байрактарей, капитан судна, нижних чинов 66 человек». Щодо втрат турків, то І. Гудович у своєму першому рапорті повідомляв про 92 знайдені тіла, пізніше Й.Де-Рібас доповідав про більше 100 вбитих ворогів, а Г. Потьомкін писав цариці, що їх було понад 200. Причину не надто великої кількості полонених І. Гудович вбачав у тому, «что многие спаслись, ушедши на суда на 4 баркасах, отваливших от берега во время сражения».

Хаотично-раптові військові навчання, які Росія дедалі частіше проводить на кордонах, стали приводом стурбованості лідерів європейських держав, що межують з Україною: адже саме так Росія діяла перед нападом на Крим. Цю ситуацію як вкрай небезпечну сприйняли уряди Литви, Латвії та Естонії.

Не гаючи часу, країни Балтії звернулися до Альянсу з проханням проведення на їх територіях навчань і розміщення збройних сил.

Так називається фотовиставка, урочиста церемонія відкриття якої відбулася 3 березня у консульстві Грузії в Одесі (Маріїнська, 4).

Відкриваючи фотовиставку, консул-керівник диппредставництва Грузії в Одесі Манучар Цоцонава зазначив, що ця подія невипадково відбувається саме 3 березня — цього дня у його країні відзначають День матері. І як справжні друзі України вони захотіли поділитися цим святом з українцями, давши їм можливість побачити красу спільної для всіх грузин матері — Грузії.

11 березня — День відновлення незалежності Литви

25 років тому була відновлена незалежність Литовської держави. На першому засіданні новообраної Верховної Ради – 11 березня 1990-го – був прийнятий Акт про відновлення незалежності Литви.

Двоє з трьох литовців особисто пам’ятають цю спрагу свободи, її очікування і те, якими життєдайними були її перші ковтки. Вони пам’ятають, як добре було повернутися в Європу, повернутися додому, де свобода — це ключова цінність демократичного суспільства. Для цих людей свобода — не проста даність: свою свободу литовці змушені були відстоювати двічі.

«Історія триває. Ми вчимося по ходу дії того, на що іншим націям пішли століття. У тому числі — говорити про себе самим: без сторонніх підказок, ні на кого не озираючись…» — з передмови Оксани Забужко до книги «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву».

16 березня о 19-й годині Оксана Забужко і «ТЕЛЬНЮК: Сестри» на сцені Одеської обласної філармонії презентуватимуть літературно-музичний проект «Жива книга». Його безпосередня мета — представлення одеситам видання «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву», авторами якого є реальні свідки й учасники найдраматичніших подій у новітній історії України (в тому числі й з Одеси) — від листопада 2013-го по літо 2014-го. За матеріалами українського сегменту інтернету книжка у хронологічній послідовності простежує зміну настроїв і глибинні психологічні трансформації в українському суспільстві та створює своєрідний колективний портрет «народження нації», яка за дев’ять місяців пройшла шлях від мирного протесту на Майдані до визвольної війни. Ідея видання належить Оксані Забужко, упорядниця — Тетяна Терен.

Першим загиблим 2 травня 2014 року в Одесі був десятник одеського «Правого сектора» Ігор Іванов

Коли вас у черговий раз спробують переконати, що те, що сталася 2 травня в Одесі, — це «Одеська Хатинь», знайте: це брехня. Тому що трагедія почалася не на Куликовому полі і не в Будинку профспілок, а набагато раніше, на вулиці Дерибасівській. 2 травня, о 16.10, смертельне поранення з вогнепальної зброї євромайданівця, десятника одеського «Правого сектора», уродженця міста Білгорода-Дністровського, юриста Ігоря Іванова — ось та точка неповернення, після якої трагічні події того дня стали незворотними. І ця кривава точка неповернення — на совісті організаторів одеського антимайдану та виконавців московського сценарію «розгойдування» Одеси.

Саме Ігор Іванов був убитий першим у той страшний день, саме з нього почалися криваві жнива одеської трагедії, яка закінчилася зловісною пожежею в Будинку профспілок кілька годин потому. Якби не пролунав той фатальний постріл з боку, як припускає слідство, керівника так званої мобільної групи Куликового поля Віталія Будька на прізвисько «Боцман», не було б ні подальшого протистояння в центрі міста, ні спалених наметів на Куликовому полі, ні спаленого разом з людьми Будинку профспілок.

Рік Шевченка минув, ювілейні заходи, здається, відгомоніли, й навіть важко сказати, скільки нового дізнались ми всі — Україна і світ — про нашого національного Пророка, про геніального поета й талановитого мистця — художника, графіка, про його рід, що засягає в Коліївщину, про його друзів, і про недругів також та ворогів…

Рік Шевченка продовжується, тому що, завше перебуваючи з українцями у їхні найтяжчі часи, допомагаючи їм, рятуючи їх, даючи їм силу і міць, він був з нами всіма на Майдані — з тими, що були там не лише фізично, а й духовно, рівно ж на всіх інших, але так само значимих, Майданах по всій країні. Бо це він — так, і він також, передусім! — поскликав нас туди, змусив підняти голови та розправити плечі, й сказати: досить! І стати відтак на прю з ворогом, окропити жадану волю «вражою злою кров’ю», бо добре знав, що тільки так здобувається воля. Тільки так буде вона цінуватись…

Війна давно вже не лише протистояння збройних сил, але і дуель економік. Зрештою, перемагає той, у кого, по-перше, більше ресурсів, а по-друге, є рішучість і здатність мобілізувати ресурси. Україна не найбідніша, але найбільш корумпована країна Європи. Ще рік тому вона опинилася перед вибором - зберегти ненадовго «мирний» рівень життя населення, а потім програти війну, або відразу піти на безпрецедентне скорочення всіх бюджетних видатків, крім військових. І, можливо, виграти війну.

Обрізати,
щоб не виросло?

Дорікати переможцям-революціонерам, що вони вчасно не зробили правильний вибір, нерозумно. У розпорядженні тих, хто з Майдану прийшов керувати країною, не було потрібних важелів не тільки для реформ у «падаючій» економіці, але навіть для її косметичного ремонту. А радикальний секвестр бюджету, включаючи видатки на соціальні потреби, не знайшов підтримки у Верховній Раді сьомого скликання.

Минув 200-й рік від народження Тараса Шевченка. Він почався перемогою Майдану, втечею з України злочинної кліки Януковича. Але імперська Росія анексією Криму й ескалацією воєнних дій на Донбасі затьмарила дорогу українцям дату, — як і в 1914 році, заборонивши відзначати перше шевченківське століття. Новочасна московська деспотія продовжила підлу боротьбу зажерливого царату з Генієм.

Наприкінці ХХ століття Ліна Костенко запитувала у своєму вірші сучасників:

Що писав би Шевченко
в тридцять третьому,
в тридцять сьомому роках?
Певно, побувавши в Косаралі,
побував би ще й на Соловках.

Відтепер маємо знати і пам’ятати, що Шевченко надихав і благословляв лицарів Небесної сотні, кіборгів з донецького аеропорту, бійців на блокпостах, тисячі волонтерів. Шевченко гуртує націю для завтрашніх звитяг, випробувань, перемог.

Це ж як треба ненавидіти все українське, щоб за першої сприятливої можливості взятися за зброю і почати вбивати?! Такий рівень ненависті, в принципі, неможливий усередині одного етносу. Якщо ж він є, то шукай ще один етнос, який претендує на ту саму землю. Але на сході України його не потрібно шукати. Він відверто назвався своїм ім’ям — це, за означенням президента сусідньої держави, «русскій мір» і його носії — «русскіє люді».

 Чому російсько-українська війна не почалася у Криму? Тому що в Криму українці в меншості і в них просто не вистачило мужності. Чому війна почалася на сході? Тому що там мешкає найбільший відсоток росіян порівняно з іншими регіонами материкової України. Втім, тут уже росіяни в меншості, але, за-охочені Росією, вони бувають сміливими навіть у меншості. Чому бойові дії охопили не всю Донецьку або Луганську області? Тому що на контрольованих українською владою територіях цих областей помітно переважає український етнос. Які території українська влада так і не змогла взяти під свій контроль? Там, де росіяни становлять до 50% населення. Чим характерні ці території? Вони характерні наявністю великих міст, зокрема Донецька і Луганська.