«Газпром» стріляє по Україні

За будь-якого руху в бік Заходу або зміцнення незалежності ціна на російський природний газ для України зростала, а «газові борги» використовувалися як засіб тиску. Часом тиск слабшав, але після Помаранчевої революції тільки зростав і, врешті-решт, при цінах на газ вищих за середньоєвропейські, переріс у відвертий грабіж, викачування з української економіки більше десятка мільярдів доларів щорічно.

Погрожуючи Україні розоренням, Кремль майже домігся перемоги, але наспів новий Майдан, і мрії загнати нас в імперію економічними засобами провалилися. Довелося вдатися до воєнних засобів, окупувати Крим та влаштувати терористичний заколот на Донбасі.

Газова рушниця, як засіб слабкий, у цей час продовжувала «ви-сіти на стіні» і навіть дещо заіржавіла. У 2014 році Україна перестала купувати в колишніх обсягах ро-сійський газ і частково перейшла на дешевші реверсні поставки з Євро-пи. Більше того, вперше за роки незалежності «Нафтогаз України» відмовився коритися кабальним контрактам, укладеним з «Газпромом» у січні 2009-го, й оскаржив їх у Стокгольмському арбітражі.

Не заглиблюючись у подробиці спору, зазначу, що російська газова рушниця загрожує не тільки Україні, але й країнам Європи, які отримували й отримують російський природний газ транзитом через українську ГТС. Тому в Єврокомісії (уряді Євросоюзу) прагнуть відокремити російсько-українські газові проблеми від проблем транзиту російського газу через українську територію. Якщо можливо. А якщо неможливо — схилити «Нафтогаз» і «Газпром» хоча б до тимчасового компромісу.

Таким компромісом (поки арбітраж розбирається зі справедли-вістю російсько-українських контрактів і з поданими позовами щодо боргів) став тимчасовий пакет угод з постачання російського газу в Україну на період зими 2014—2015 років, укладений за посередництва Єврокомісії 30 жовтня 2014-го. Україна почала отримувати газ виключно за передоплатою. І лютневу заявку оплатила, незважаючи на безвихідне становище з фінансами. Та з’ясувалося, що цього недостатньо.

У критичний для української економіки момент під час фактичного краху фінансової системи і різкої девальвації національної валюти агресори зняли зі стіни газову рушницю і не вагаючись вистрелили. За два дні (22—23 лютого) замість сплачених 114 мільйонів кубометрів газу в Україну поставили лише 86 мільйонів. Заодно попередивши, що отриманих за передоплатою грошей вистачить на два-три дні поставок.

Гангстери і філантропи

Недопоставок нема, пояснюють у Москві. 19 лютого «Газпром» почав постачання газу на території, захоплені терористами, через російські газовимірювальні станції «Прохорівка» на кордоні з Луганською областю і «Платове» на кордоні з Донецькою областю. Щодобовий об’єм — 12 мільйонів кубометрів. Поставки йдуть у рахунок оплати, виробленої «Нафтогазом».

Україна з початком антитерористичної операції заморозила постачання російського газу через згадані станції, оскільки не може враховувати і не в змозі розпоря-джатися цим паливом. «Нафтогаз» не давав добро, не погоджував ці поставки і категорично не хоче їх оплачувати. Доти, поки російський монополіст не виконає зобов’язань щодо лютого, українська сторона не здійснюватиме передоплати за постачання російського газу в березні.

У березні «Газпром» може перекрити вентиль і залишити Україну без газу. Таке торік уже було й особливої шкоди нашій країні не заподіяло. Не заподіє й тепер, якщо збережуться хоча б мінімальні обсяги транзиту газу в Європу і «труба» буде заповнена. Але на раді директорів «Газпрому» прийняте рішення відмовитися від українського транзиту повністю вже в цьому році.

Важко сказати, наскільки це можливо, але якщо можливо, то утримання газотранспортної системи України обходитиметься у величезні суми, а «труба» перетвориться на металобрухт. Такий удар з боку агресора українська економіка навряд чи витримає.

В історії з поставками російського газу на території, захоплені терористами, є, крім економічних, і ціла низка інших аспектів. Зокрема, суто кримінальний. Направляючи нерозмитнений газ через неконтрольований Україною кордон, російська сторона, як і в історії з «гуманітарними конвоями», здійснює елементарну контрабанду. Причому контрабанду під прикриттям держави.

Ніким не замовлений і не врахований газ бойовики, наприклад, можуть перепродувати кому завгодно через ту ж російську ГТС. І навіть через українську, використовуючи злочинні схеми. Саме так чинять сепаратисти в Абхазії, Південній Осетії і Придністров’ї з російським газом, що поставляється у зони заморожених конфліктів на пільгових умовах у борг, а фактично безкоштовно. Економічна підтримка кримінальників, таким чином, поєднується з політичною підтримкою сепаратизму, підривом суверенітету і територіальної цілісності Грузії та Молдови, а також економіки не залежних від Росії держав.

Якщо напрямок російського газу на Донбас через неконтрольований Україною кордон стане повсякденною практикою, а «Нафтогаз» з подібною практикою погодиться, та ж доля чекає й Україну. З суттєвою різницею: Молдова і Грузія все ж не платять за постачання російського палива сепаратистам.

А якщо з масштабною контрабандою та гібридною війною проти економіки України погодиться Європа, газова рушниця в заключному акті п’єси вистрелить по тих, хто сьогодні вважає себе глядачем.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.