Хвиля наша – переможна!

Людина різних епох може відрізнятися певними деталями, але сутність людського життя залишається незмінною, тому ми не маємо вважати власні проблеми абсолютно унікальними. Німецький поет Генріх Гейне (1797 — 1865) писав: «Es іst eіne alte Geschіchte, doch bleіbt sіe іmmer neu» — «Це стара історія, проте вона завше лишається новою». Для усвідомлення глибини та складності нашого життя ми маємо зробити своїм надбання української та світової культури, намагатися використати досвід минулих поколінь. «Vіncere scіs, Hannіbal, vіctorіa utі nescіs» — «Перемагати, Ганнібале, ти вмієш, проте використовувати перемогу не вмієш». Римський історик Тіт Лівій передає ці слова Магарбала, начальника кінноти карфагенського війська, які він сказав Ганнібалу, котрий після славетної перемоги над римлянами біля селища Канни на півдні Італії 2 серпня 216 року до н.е. відкинув пораду Магарбала терміново йти на Рим і тим самим розвинути отриману перемогу. Римська традиція передає необхідність вміння завершувати справу.

Важливим для соціальної реалізації особистості є вміння використовувати шанси, які надає нам життя. У психології це має назву «sense of accomplіshment» — «відчуття завершення, cатисфакції». Італійці кажуть «Сosa fatta capo ha» — «Зроблена справа повинна мати завершення». Таким чином ми бачимо, що лише повна концентрація зусиль людини, послідовність в реалізації прагнень може привести до бажаного результату.

Російський поет Микола Некрасов (1821 — 1877) писав:

Вы ещё не в могиле, вы живы,
Но для дела вы мёртвы давно.
Суждены вам благие порывы,
Но свершить ничего не дано.

Наведений поетом випадок є ознакою фрустрації людини, яка не може реалізувати себе та стає невдахою, що не може нормально інтегруватися в суспільство.

Російський громадський активіст Олег Козловський про сучасний стан речей каже: «Усі, хто в Росії зберіг здоровий глузд, живуть з відчуттям, що це сон, який ніяк не закінчиться… Україна має успішний досвід революцій: на граніті, помаранчевої, невеликих протестів. У найстрашніші дні на Майдані я був майже впевнений, що все — зачистять, будуть гори трупів. Але українці вистояли й перемогли. У Росії ж протестувальники навіть не в таких драматичних обставинах розбігалися».

Політичні партії в Україні залишаються феодальними бізнес-проектами, що працюють радше на самих себе, ніж на суспільство. Громадянське суспільство — організований народ — може розраховувати лише на себе. Демократія — це контроль суспільства над владою, тобто центр прийняття стратегічних рішень переноситься на організований народ.

Доброта українців — ознака людської породи, високого рівня культури нації. Ця інтелігентна м’якість, делікатність відрізняє нас від деяких сусідів. Українці довели, що вони — горда нація. Особисто я щасливий, що дожив до цих днів, певного тріумфу українства. Фобії, ненависть — ознака примітивності та безпородності. Українцям перш за все треба подолати комплекс меншовартості та вікову звичку оглядатися на старшого брата. Люди та народи, які нічого не роблять і лише скиглять, не тільки не отримують допомоги, а й зіштовхуються зі зневагою та презирством. Французький письменник Гюстав Флобер (1821 — 1880) слушно стверджував: «Зневіра — властивість слабких. Не довіряйте розчарованим — це майже завше безсилі». За долю країни несуть відповідальність не лише можновладці, а насамперед — самі громадяни. Слід припинити скиглити щодо недостатньої допомоги США та Європи, тим більше що Cенат та Палата представників Конгресу США прийняли «Акт підтримки свободи в Україні 2014», а 18 грудня президент Барак Обама підписав цей історичний документ. Тепер американська влада має право постачати в нашу країну військову зброю, надавати економічну та гуманітарну допомогу. Євген Коновалець підкреслював: «У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору або бути творцями, або жертвами історії». Сполучені Штати допомагатимуть нам, виходячи з власних національних інтересів.

Не треба ні лірики, ні ілюзій. Лорд Генрі Джон Пальмерстон (1784 — 1865), який 10 років був прем’єр-міністром Великої Британії, казав: «Natіons have no permanent frіends or allіes, they only have permanent іnterests» — «Нації не мають постійних друзів або союзників, вони мають лише постійні інтереси». Треба міняти не лише політико-соціальну систему, а й весь rulіng class — правлячий клас. Без цього ми не зможемо подолати кризу та вийти на шлях розвитку і процвітання. Справа в тім, що український чиновницький апарат, починаючи з Російської імперії, завше хилився до Москви. Не тому, що любив московитів, а тому, що був генетично пов’язаний з імперсько-більшовицьким апаратом і бачив у ньому свою головну підтримку. Український держапарат був чужим для власного народу, партійні посадовці — запроданцями. Саме тому багато українських олігархів та можно-владців тягнуться до Москви, побоюючись залишатися один на один з власним народом.

Англійський філософ Вільям Оккам (1285 — 1349) казав: «Entіa non sunt multіplіcanda sіne necessіtates» — «Сутності не слід примножувати без необ-хідності». Не можна в житті розпорошувати зусилля. Людина, яка хоче зробити одночасно все, ніколи нічого не досягає. В найкращому випадку така людина залишається блискучим дилетантом. Розум проявляється в умінні визначити послідовність учинків. Ми маємо продумати та чітко визначити пріоритети сьогодення. Життєво нагальним є виграти вітчизняну війну проти ординської ро-сійської навали. Ця війна підла, чекістська: Путін нахабно бреше світові та власному народові, що російська армія не воює в Україні. Те, що він пройшов точку неповернення та впевнено веде Росію до історичної катастрофи, абсолютно очевидне. Та за всієї очевидної підтримки України з боку цивілізованих країн вирішальним є здатність українців захищати власну Батьківщину, свою гідність та свободу. Ще французький поет Жан де Лафонтен (1621 — 1695) писав: «Aіdе — toі, Dіeu t’аіdera!» — «Допоможи собі, тоді Бог тобі допоможе». Вільні люди звинувачують у всіх негараздах передовсім самих себе, натомість раби вважають винуватими всіх, крім себе.

Наш народ платить за рабство попередніх поколінь, за те, що люди хотіли перечекати, а результат завше був трагічним.

У 1789 — 1794 роках у Парижі в монастирі домініканців св. Якоба збиралися найрадикальніші депутати Установчих зборів. У паризькому клубі якобінців висів напис: «А чи все ти зробив, щоб бути розстріляним у випадку перемоги ворога?» Німецький письменник Герман Гессе стверджує: «Nur der Held іst es, der den Mut zu seіnem Schіcksal fіndet» — «Тільки герой знаходить мужність йти за своєю долею». Якобінці усвідомлювали, що торгуватися з долею не треба, належить боротися до кінця, тоді життя тобі посміхнеться. Тому недарма тогочасна революційна французька армія перемагала війська реакційної коаліції з усієї Європи.

Нині створюється нова, складніша, реальність нашого буття, яка потребує адекватного осмислення та тлумачення. Повертаючись до Європи, ми повертаємося до себе, до власної оселі. Пульсуюча українська хвиля. Вона може бути потужною або не дуже, але вона вічна та нездоланна. У цій хвилі потрібні не спринтери, а стаєри, які можуть послідовно та наполегливо долати перешкоди й досягати соціальної мети. Німецький історик Леопольд фон Ранке (1795 — 1886) зауважив: «Es іst leіcht zu sіegen, doch schwer den Sіeg zu bewahren» — «Перемогти — легко, важко перемогу втримати». Далі фон Ранке додав: «Sіegen іst nіcht das Schwerste. Nächste Woche gewіnne іch wіeder» — «Перемогти — не найважча річ. Наступного тижня я маю знову вигравати».

Великий Тарас Шевченко писав про примхливість та драматизм української історії:

За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра?? Засівали,
І рудою поливали…
І шаблями скородили.
Що ж на ниві уродилось??!
Уродила рута… рута…
Волі нашої отрута.
1844.

Революція 1917 року була насправді поворотом від капіталізму до феодалізму. Сталінська система влади була феодальною з елементами рабовласництва, й ця система, дещо модернізована, збереглася на пострадянському просторі.

Російський історик Микола Карамзін (1766 — 1826) на запитання «как дела в России?» відповів: «Воруют!». Імператор Олександр І (1777 — 1825) дав ще різкішу характеристику: «Кто не врёт и не ворует, тот не московит».

Нормальне високе почуття патріотизму набирає в Росії спотворених форм, де можновладці кажуть народові гарні слова про патріотизм, одночасно запускаючи свої лапи в кишені підданих. Ро-сійський письменник Михайло Салтиков-Щедрін (1826 — 1892) якось зауважив: «Когда в России начинают говорить о патриотизме, знай: где-то что-то украли».

Сучасна Україна має перейти до відкритого суспільства, де не буде недоторканності ані для депутатів, ані для інших високопосадовців, ні для владних злодіїв, що розікрали країну. Інакше феодальне розшарування суспільства буде тривати, влада буде жирувати, народ — бідувати й надалі.

Головною причиною всіх реакційних режимів є рабство народу. Раб згоден на будь-яке життя — жебрацьке, принизливе, нице. Людина ставить в основі життя гідність та порядність. Тоталітарний режим будується зверху вниз, демократичний — знизу наверх. У першому керує державний чиновник, у другому — громадянин. Комуністична ідеологія роз-

глядала народ як мовчазну масу, панував принцип: «незамінних людей» не буває. Західна цивілізація ґрунтується на повазі до особистості. Ще Томас Карлейль зауважив: «The hіstory of the world іs but the bіography of great men» — «Історія світу — не що інше, як біографії великих людей». Українці завше були індивідуа-лістами, що є певним щепленням проти диктатури. Згадаймо, що тоталітарні режими встановилися в країнах (Росія, Італія, Німеччина), де історично панував культ держави, яка розглядалась як хазяїн, що має право керувати безальтернативно. В цих країнах не було громадян, а лише піддані, які радо підкорялися будь-якій владі. Натомість США та Велика Британія мали демократичну традицію боротьби за свободу та гідність. Тому англосакси не дали встановити в себе тоталітарний режим та рішуче виступили проти загарбників.

Ми маємо героїчний народ, що вразив усе людство. Й тому терпіти правлячу бидлоту, що збиткується над нами, не годиться. В цьому полягає феномен українства на сучасному етапі розвитку. Симптоматичним є той факт, що 2014 року статті на українській Вікіпедії стали одними з найпопулярніших тем за переглядами.

Саме героїчна боротьба нашого громадянського суспільства спричинила усвідомлення світовим співтовариством глобального характеру цивілізаційного конфлікту між Заходом та Ордою. Україна захищає не лише власну свободу, а й увесь цивілізований світ, тому західні країни мають захищати нашу державу, виходячи навіть із суто егоїстичних міркувань.

Україну люблять патріоти, владу люблять раби. Народ може шанувати порядну владу та зневажати паскудну. Проте в будь-якому випадку має контролювати її.

Саме раби кажуть, що незалежність впала на голову Україні несподівано. Вони стають вічними лузерами, що йдуть по життю від поразки до поразки, весь час нарікаючи на всіх, крім самих себе. Їм невтямки, що головні винуватці негараздів — саме вони.

Наша видатна сучасниця Ліна Костенко зазначає:

Життя пройде, немов вода,
І відцвіте, немов вишнева гілка.
В житті одна помилка — не біда…
Біда, коли усе життя — помилка.

Ціни на нафту та газ на світовому ринку продовжують падати. Саудівська Аравія «заспокоїла» Росію: «Вміли жити з нафтою за 115 доларів за барель, звикайте жити з нафтою за 65 доларів». Нафта і газ становлять 68 відсотків експорту Російської Федерації і 52 відсотки загального бюджету, тому значне падіння цін на сировину створює серйозні проблеми для нашого північного сусіда.

Подейкують, президент США Барак Обама звернувся до арабських шейхів зі словами: «Слава Україні!» Шейхи відповіли: «Героям слава!» й обвалили ціну на нафту до 40 доларів за барель. Собівартість нафти в Саудівській Аравії складає 2 — 4 долари за барель, у Росії — 35 доларів, тому, як кажуть шейхи, навіть 20 доларів за барель для країни є прийнятною ціною. А от для Росії низька ціна на нафту є згубною та катастрофічною. Варто нагадати, що Радянський Союз розвалився, коли ціна за барель нафти впала до 10 доларів. Новий король Саудівської Аравії Салман заявив, що продовжить курс на збільшення добування нафти. Це, вочевидь, призведе до подальшого падіння її ціни на світовому ринку...

З різних причин на боці України опинилися багато впливових країн світу. Агресивна Росія здобула собі багато ворогів, що ускладнило існування нинішнього режиму. З’ясувалося, що світове співтовариство не готове толерувати дикунську поведінку путінського керівництва. Ізоляція президента Путіна на саміті великої двадцятки в Австралії була серйозним попередженням Кремлю. 15 січня цього року Європарламент при-йняв резолюцію на підтримку України та пообіцяв всіляку допомогу нашій Бать-ківщині.

21 лютого 2014-го 27-літній львів’янин Володимир Парасюк, сотник Самооборони, звертаючись до опозиціонерів, промовив увечері зі сцени Євромайдану в Києві слова, що переламали хід Революції Гідності: «Ми вмираємо, щоб ви стали президентами, міністрами, а ви не можете виконати однієї нашої вимоги: «Зека — геть!». Кров загиблих — на руках Януковича, а лідери опозиції укладають з ним домовленості. Якщо до 10.00 завтрашнього дня не буде рішення про відставку Януковича, ми почнемо збройний штурм».

Вночі Віктор Янукович утік з України до Росії, підтвердивши власну людську нікчемність. Жадібність влади — страшенна загроза для країни. Жадібність можновладців затьмарює розум та гідність, доброту та порядність, призводить врешті-решт до фатального кінця.

У біблійній книзі Йова (12, 24) читаємо: «Quem Deus perdere vult, dementat prіus» — «Кого Бог хоче знищити, того він спочатку позбавляє розуму». Нехай це буде пересторогою для нової влади в Україні. Влада завше має пам’ятати, що вона тимчасова, натомість суспільство, народ — це історичні спільноти. Соціально-політична криза — це не криза країни, як каже влада, а криза самої влади.

В Євангелії від Матвія (6, 19—21) сказано: «Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крáдуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє». Чим вища культура людей, тим значущіше місце в структурі інтересів посідає духовність, знання. Низький рівень культури визначає зосередженість винятково на матеріальних факторах.

Важливим чинником розвитку сус-пільства є освіта. У сучасному світі йде змагання між країнами за кращий рівень культури. Цей чинник став визначальним у розвитку світової цивілізації. Люди, які читають книжки, завше будуть керувати тими, хто черпає інформацію з інтернету. Засновник найпопулярнішої соціальної мережі Facebook Марк Цукерберг пообіцяв створити власний книжковий клуб і читати принаймні одну книжку на тиждень. Ще римський поет Вергілій (70 — 19 до н.е) писав: «Lіbrі amіcі, lіbrі magіstrі» — «Книжки — друзі, книжки — вчителі». Культура — це тексти. Лише читаючи серйозну літературу, ми розвиваємося духовно та інтелектуально, забезпечуємо стабільність внутрішнього світу. Томас Карлейль слушно зауважував: «My books are frіends that never faіl me» — «Мої книги — це друзі, які ніколи мене не зрадять». До речі, пересічна фінська сім’я витрачає третину зароблених грошей на книги. Американський економіст Джон Гелбрейт стверджував, що долар, інвестований в освіту, приносить прибутку більше, ніж долар, вкладений у будь-яку промислову галузь.

Євген АКИМОВИЧ,
кандидат філософських наук.

(Далі буде).