Не смішімо світ «Журою»

Цілком припускаю, що стаття професора Швеця могла викликати деяке несприйняття або й навіть осуд у частини читачів. Ще б пак. Усі знають, як то непросто заочникам працювати та ще й навчатися, здобувати освіту. Для викладачів вишів — теж болюче питання: це зайві ставки у штатному розкладі. А ще дипломована особа (не важливо, яким чином отримана освіта) звичайно має вищий статус у суспільстві. Тож торкатися такої теми (заочна освіта), як священної корови, — не дуже й безпечно.

Та згадую, як колись на кабельному каналі побачила надрукований українською мовою репертуар нашого Оперного театру на наступний місяць. Там була опера під назвою «Жура». Я репертуар оперного знала, орієнтувалася в прем’єрах, але нічого про «Журу» не чула. Тим більше — у відомого композитора Пучіні. Згодом, певна річ, зрозуміла, що малася на увазі всесвітньо відома опера «Тоска» (з наголосом, звісно, на літері «о»), яка названа так на честь головної героїні твору. Опері цій уже більше ста років,  і вона вважається однією з найрепертуарніших у світі. Я розповіла про цей курйоз знайомим, та вони тільки поблажливо кепкували: «Мабуть, якась дитина працює на каналі, тільки закінчила виш. Могла й не знати»...

Отже, ми завжди на боці слабкіших, тих, хто несвідомо помиляється, щось плутає, намагається чимось бути — та не виходить. Це по-людяному, по-доброму. Тобто «морально».

Та, слава Богу, є на світі математики, які точно знають, що два на два дорівнює чотири. І ніяка доброта душевна, моральність чи доцільність цього не змінять. Заочне навчання у технічних вишах — це профанація. Сьогодні — це комерційний проект. «Один із мотивів існування заочної форми освіти виглядає так. Студентам потрібні дипломи, і вони готові платити. Іншим учасникам навчального процесу потрібні гроші, і вони готові брати, — пише в своїй статті Валерій Швець. — …це знищує моральний імунітет і студентів, і викладачів, готуючи їх до моральних збочень у будь-якій сфері діяльності».

Звичайно, персони, які не мають наукової бази на рівні 6—7 класів школи, не здатні вирішувати рівняння з вищої математики. Та гуманітарії напевно спроможні навчатися й самі. На відстані. Технічні засоби, турбота викладачів плюс бажання й наполеглива праця можуть виховати цінного спеціаліста й непере-січну особистість. Важливо тільки, щоб це була справді якісна наука. І щоб ми не смішили весь світ своєю «Журою». Адже наявність диплома не прикриє ту величезну прірву, яка існує між людьми обі-знаними, тактовними, естетично вихованими, тими, що всотали в себе тисячолітній цивілізаційний досвід, і скоро-спеченими «інтелігентами». Тут важливий не тільки статус (диплом), а й бажання розвиватися, рухатися вперед, спри-ймати світ в естетичних та етичних категоріях.

Я особисто знаю професора Швеця, часто з ним дискутую на різні актуальні теми і сьогодні, на шпальтах газети, ще раз хочу підтримати його активну громадянську позицію. Адже бути не байдужим до справи, якій слугуєш все життя, — це вияв нормальних людських якостей.

На жаль, наше покоління залишає молодим дуже викривлене, хворе суспільство, яке десятиліттями трималося на лицемірстві, пристосуванстві, пані-братстві та інших хибних постулатах. Давайте ж допоможемо молодим і почнемо вже зараз самі чистити ці авгієві конюшні.

Людмила ДАНИЛЮК,
лікар, завідувач клініко-діагностичною лабораторією.
м. Одеса.