Воїн небесної раті

Володимир Григорович був щирим патріотом нашої неньки-України, добрим до оточуючих, чуйним до близьких, був вірним другом і чоловіком, надійним товаришем, активістом і, взагалі, гарною людиною. За природою був скромним та врівноваженим, але водночас і принциповим. Жив під гаслом: «Чим я сьогодні допоміг Україні?»

Він брав активну участь у церковному житті храму Різдва Христового УПЦ Київського патріархату, прихожани обрали його до наглядової ради парафії. На різдвяні свята із задоволенням грав у парафіяльному вертепі. Як йому личила роль козака у цьому дійстві! Та й не дивно, бо походив із стародавнього козацького роду Терещенків з Черкащини.

Володимир Григорович гаряче переймався негараздами та проблемами Одеської залізниці, де працював на посаді інженера. Будучи членом професійної спілки залізничників, не один раз він відстоював права та соціальні гарантії колег, а також принципово боровся проти незаконних дій адміністрації, якщо таке траплялося.

Якнайактивніше долучався до всіх акцій української громади Одеси. З вибухом Революції Гідності Володимир не міг стояти осторонь. Починаючи з протесту проти непідписання асоціації з Європейським Союзом, став учасником Київського та Одеського євромайданів. Після жорстокого побиття активістів євромайданівців під стінами Одеської ОДА 19 лютого 2014 року вступив до лав Самооборони.

Наприкінці літа 2014-го домігся, аби його, випускника військової кафедри, призвали до лав Збройних сил України. Мав дуже рідкісну військову спеціальність, а ще слабкий зір, але наполіг, щоб призвали. Будучи турботливим батьком, говорив, що ліпше старшим чоловікам йти на фронт захищати Батьківщину, щоб у молодих хлопців залишився шанс створити сім’ю та зростити дітей.

Місяць військового вишколу на полігоні, й ось 29 жовтня ми проводжаємо нашого шановного друга Володимира на фронт. Служив у 80-й окремій аеромобільній бригаді (Львівській) командиром десантного взводу. Більше двох місяців разом з новими побратимами на передовій захищав сім’ю, український народ, незалежність та територіальну цілісність України, яких так щиро і палко любив, від доморощених манкуртів-убивць та московсько-путінських окупантів.

На Святвечір, приблизно о 19.00, ще розмовляв із другом-сусідом, привітали один одного з Різдвом Христовим. Володимир дав через телефон послухати, як сильно б’є ворожа артилерія по наших позиціях. «І це у Святвечір! Та хіба ж вони християни? Чи мають вони щось святе у своїй душі?» — сказав другові. Десь о 23.00 наш побратим відбув для перевірки бойових постів. І тут із нетрів святої ночі — один із московських снарядів... Й упав командир непохитних десантників на свою українську землю. Його гаряча кров навіки поєдналася з кров’ю славних синів і дочок України, які тисячами і мільйонами, не вагаючись, у всі віки віддавали найдорожче, що є у людини, — життя за свободу українського народу та Української держави.

І хоча в Одеській області нема списку загиблих в АТО, нема Алеї полеглих сучасних українських героїв, Україна й українці не забудуть твого подвигу, друже Володимире! Мабуть, не вистачало у світлій небесній раті Божій такого воїна, як наш побратим Володимир Терещенко — умілого, самовідданого, беззавітно вірного.

Слава Україні! Героям слава!

Пом’янемо  людину,
громадянина,  патріота

Здається, тільки вчора розмовляли з ним. Тішились добрим змінам і перемогам, переживали за поразки і невдачі, обурювалися…

Він був люблячим батьком, сумлінним працівником, громадським активістом.

Він був людиною порядною і скромною. Людиною небайдужою і відповідальною. Був громадянином і патріотом. Тому і став воїном-добровольцем.

В останніх розмовах нітрохи не вагався у своєму виборі: «Я готовий до всього!»

Прямо на Святвечір зателефонував із Пісків сусідові: «Ось послухай-но, які вони православні. Що витворяють! Хреста на них нема!» — з телефону лунали постріли і вибухи.

…через кілька годин один із них став для нього смертельним.

Він загинув на Святвечір перед самим Різдвом. І вже наступної суботи буде сорок днів із дня його смерті. 14 лютого в храмі Різдва Христового в Одесі (вул. Пастера, 5) о дванадцятій годині відбудеться панахида за полеглим воїном Володимиром.

Його звали Володимир Григорович Терещенко.

Сподіваємося, прийдуть не лише ті, хто знав його особисто. Схилимо голови в пам’ять про нього і про всіх полеглих за рідну землю, за мир на ній.

Побратими.