№ 6 (21578) четвер 29 січня 2015 року

За набої в стінах Софії,
За криваву скруту Крут, —
Хай московське серце Росії
Половецькі пси роздеруть.
        Євген Маланюк.

Чергова річниця кривавої і героїчної драми, що розігралася навколо станції Крути, прийшла до нас у подіях, які мало чим різняться від тих вогненних січневих днів 1918 року. Наше сьогоденне скрутне становище, в умовах майже одностайної підтримки всього світу, звісно, є наслідком, вкотре бездарної, політики нашого політичного олімпу. Втім, критика їх не обходить і не зачіпає, тому й витрачати на них друковане слово в ситуації, коли наступний день може забрати можливість друкувати, працювати і жити, — нема сенсу. Варто згадати лишень, чому ми дійшли до такого життя і чи могли ми мати інший стан речей, якби врахували власний досвід.

Крути… Як багато ми про них кажемо і як мало ми їх аналізуємо! Цей зойк, стогін народу, що сотні років був закутий у кайдани і ходив у ярмі, нічому нас не навчив. А мав би… Ми ж знали і десять, і двадцять років тому, що молоді юнаки захищали прадавню українську столицю від ворога майже століття тому. Може, були невідомими причини чи хід подій? Чи була невідома друга сторона? І тут виявляється, що все було прозоро: більшовики з Росії чисельною перевагою задавили наших юнаків і намагалися їх всіляко знеславити навіть мертвих, вочевидь за їхню мужність. У той час, коли навіть найнегуманніші завойовники інколи просто-таки зачаровувалися відвагою супротивника. Право на завоювання брехлива московська рать сама собі надала, зорганізувавши за понад місяць до крутянського бою Українську «Радянську» Республіку. Її доречніше було б назвати Харківською «Радянською» Республікою, адже більшовики, самі того не розуміючи, підживили слабкий дух націоналізму в колонізованому народі. Цю помилку володарі московських і сибірських, хоч і газоносних, але все ж боліт, за неповне століття цілком усвідомили, тож сьогодні не повторюють. Зате взяли на себе місію «оправославнити» всіх «невірних», забувши, що саме їх улюблені прародителі менше ста років тому прагнули знищити віру та віруючих в усьому світі!

Традиційно урочистості на честь Дня Соборності України розпочалися вранці 22 січня з покладання квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку.

В урочистій церемонії взяли участь командувач Військово-Морськими силами Збройних сил України віце-адмірал Сергій Гайдук, міський голова Одеси Геннадій Труханов, заступник голови — керівник апарату Одеської обласної державної адміністрації Володимир Кулаков, представники дипломатичного корпусу, акредитованого в Одесі, військовослужбовці гарнізону, представники політичних партій, громадськості та духовенства.

Покладання завершилося виконанням Державного гімну України, салютом зі стрілецької зброї та прохо-дженням урочистим маршем підрозділу почесної варти. Ознакою того, що цей день відзначається в умовах війни, було те, що почесна варта, на відміну від попередніх років, була одягнена не в парадну, а в польову форму.

У неділю, 25 січня, біля входу у міжнародний аеропорт «Одеса» зібралися сотні городян, щоб висловити підтримку українським військовим, передусім захисникам Донецького аеропорту. Оскільки запланована заздалегідь акція збіглася в часі з днем трауру за загиблими внаслідок обстрілу російськими загарбниками-терористами Маріуполя, то вона набула ще й меморіального звучання.

Акцію, зініційовану колективом одеського «7-го каналу», підтримали в багатьох містах України і навіть за кордоном. Палають лампадки. Хвилина мовчання. У виконанні оркестрів Військово-морського флоту та МВС звучить Державний гімн. Виступи громадських активістів, волонтерів перемежовуються військово-патріотичними мелодіями. У руках людей гасла: «Я — кіборг», «Слава нашим героям», «Російськомовних в Україні вбиває Путін»... На заклик волонтерів зібрати кошти на придбання приладів нічного бачення для захисників, що на передовій, у Пісках, та речей для поранених «кіборгів», які лікуються в Одеському військовому шпиталі, присутні зібрали чималу суму — давали хто скільки міг: хтось 20 гривень, а хтось і тисячу.

Одночасно з містянами, що при-йшли в аеропорт, розгорнули плакати зі словами підтримки українським солдатам і жителям Маріуполя молоді волонтери на Дерибасівській, де вони регулярно влаштовують благодійний ярмарок та збір коштів на потреби передової і госпіталю.

Обов’язок сучасних політиків перед теперішнім і прийдешніми поколіннями — засвоїти уроки історії і не допустити повторення трагедій, подібних Голокосту та Другій світовій війні, наголосив президент України Петро Порошенко у коментарі з нагоди 70-ї річниці визволення концтабору Аушвіц-Біркенау, перебуваючи в Освенцімі (Польща).

«Зібравшись тут сьогодні, ми нагадуємо Європі та світу про наймасштабнішу трагедію, апокаліпсис ХХ століття — про Голокост, про всі його жертви. Так само і про всі десятки мільйонів жертв Другої світової, спричиненої імперським божевіллям, агресивним націона-лізмом та ксенофобією», — сказав, зокрема, глава держави і продовжив: «На жаль, у сімдесятий рік перемоги над нацизмом, в яку українці зробили колосальний внесок, у рік сорокаліття Гельсінського заключного акта, моя країна вступила в умовах російської агресії і грубого порушення норм міжнародного права. Російська Федерація, будучи не просто підписантом Акта, а одним з його ініціаторів, грубо порушила зафіксовані у цьому документі принципи непорушності кордонів та територіальної цілісності, прав і свобод людей».

Шановні читачі!

Розпочався 2015 рік — рік великого ювілею для нашого рідного міста, його 600-ліття.

Створений у серпні 2014-го оргкомітет «Одесі — 600» розпочинає цикл публікацій на сторінках «Чорноморських новин», присвячений вшануванню цього ювілею. Це і науково-популярні статті, і матеріали наукових конференцій, і біографії видатних українських учених, які зробили значний внесок у відновлення історичної правди про Одесу, і дослідження крає-знавців, і поточна інформація щодо заходів, присвячених 600-літтю першої згадки про наше місто.

27 січня, у день звільнення в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі, в Прохоровському сквері Одеси відбулася церемонія покладання квітів до пам’ятника жертвам Голокосту та в’язнів гетто.

За рішенням Генасамблеї ООН від 1 листопада 2005-го цю дату — 27 січня — світ вшановує як Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, тобто геноциду євреїв у часи фашизму.

Під час румунсько-німецької окупації на території Одеської області загинули приблизно 240 тисяч євреїв. Загалом у Європі нацисти знищили 6 мільйонів євреїв, з яких півтора мільйона — діти...

Ті, хто послуговується інтернетом, знають напевно, що в онлайн-просторі існує величезне військо, яке, застосовуючи найрізноманітніші методи, веде брудну інформаційну війну проти України.

Трохи оговтавшись і наковтавшись бруду, проти московських троллів повстали й почали організовуватися у групи ті, хто взяв на себе місію захищати Україну он-лайн.

Сьогодні український інформаційний простір здатен за себе постояти, тож не варто вважати, що кремлівська братія продовжує тут повністю хазяйнувати.

Лідер партії «УДАР» Віталій Кличко відповів на запитання журналіста

2014-й був роком боротьби
за справжню Незалежність

— Віталію Володимировичу, як коротко ви охарактеризували б минулий рік?

— Дуже непростий був рік. Ми всі добре пам’ятаємо, які випробування випали на долю нашої держави.

Найважливіше те, що Україна обрала шлях європейського розвитку — і цей шлях незворотний. Розпочалися давноочікувані зміни. Хай не так швидко, як того хотіли б українці, але зміни йдуть. Нові політики взяли на себе зобов’язання, кожен має свою зону відповідальності — стосовно зовнішньої, внутрішньої політики, щодо економіки і щодо міста Києва…

Двадцять років ми плекали ілюзію, що незалежні. Насправді всі ці роки ми залежали, як кажуть, від «старшого брата» — від Російської Федерації. І всі президенти України коригували свої дії, зокрема й зовнішню політику, з нашими сусідами.

Зважаючи на велику політичну вагу та історичне значення для України, її минувшини, сучасності та майбуття Акта Злуки 1919-го Одеська національна наукова бібліотека ім. М. Горького багато років поспіль проводить різноформатні заходи, присвячені цій знаменній події. Це — «круглі столи», тижні і трибуни науковця, презентації книжкових виставок, бібліографічні огляди, прес-презентації, радіоогляди літератури за темою тощо.

Цього року бібліотека з нагоди Дня Соборності запропонувала зустріч з науковцями — Тарасом Гончаруком, доктором історичних наук, професором кафедри історії України ОНУ ім. І.І. Мечникова, Віктором Савченком, кандидатом історичних наук, професором Одеського державного університету внутрішніх справ, та Анатолієм Мисечком, кандидатом історичних наук, доцентом ОНУ ім. І.І. Мечникова. До уваги присутніх були представлені доповіді: «День 22 січня в історії України», «Ідея соборності під час визвольних змагань 1917—1921 років» та «Соборність українських земель як рецепція в українському вимірі».

В Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського відкрилася книжково-ілюстративна виставка «Акт Злуки 22 січня 1919 року — знаменна віха в реалізації ідеї Соборності України».

На ній представлені історичні видання, присвячені знаменній події в історії державності України, та матеріали з періодики, які висвітлюють сьогодення.

У дореволюційній російській історіо-графії питання про початок історії міст на приєднаних до імперії територіях (Прибалтика, Південна Україна та ін.) було тісно пов’язано з урядовою ідеологією. Офіційні історики визначали дати заснування цих міст так, щоб їхня історія розпочиналася вже з приходом російської влади. Притому це стосувалося й тих населених пунктів-фортець, які російським військам перед «заснуванням» доводилося брати штурмом. Подібний підхід ставив перед офіційними істориками нелегке завдання визначення (фактично — вигадування) тієї дати, від якої слід починати історію населеного пункту.

Історія Хаджибея, перейменованого на початку 1795 року на Одесу, не була винятком. Історик та чиновник Аполлон Олександрович Скальковський (1808—1899) [1, с. 355 — 362] у книзі «Первое тридцатилетие истории Одессы» запропонував вважати початком історії міста 22 серпня (2 вересня) 1794-го, день, коли, за його твердженням, митрополит Гавриїл «положил первые основные камни для храмов Божиих во имя св. Николая, св. Екатерины и… провел первую бразду для фундаментов городских строений». «Таким образом, — писав далі історик, — этот достопамятный день 22 августа был первым днем жизни города Одессы» [2, с. 37]. 22 серпня тоді збігалося з днем коронації чинного російського царя Миколи І. Цей збіг навряд чи був випадковим. Адже він, між іншим, дуже спростив отримання дозволу на офіційне відзначення дня заснування Одеси (тим більше, що день коронації чинного монарха, як головне свято імперії, був вихідним).

Продовження. Початок у номерах за 17 та 22 січня.

Деякі з князів мали прізвисько Великий. На диво, маємо в Одесі серед 170 прізвищ 17 різних форм, серед яких є: Великий (23) Великих (1), Величко (83), Великодній (6), Величенко (7) тощо.

Був князь Мстислав ІІ Ізяславич — є в Одесі Мстиславський (1).

Були в Русі-Україні два брати, князі святі Борис і Гліб. Імена ці й зараз широко вживані, але є і прізвища Борис (6), Борисенко (71), Борисов (157), Глебов (23), Глеба (3)…

Лиш тільки той народ, що має
Ім’я безстрашного бійця,
Що все життя оберігає
Свою свободу до кінця,
Що материнське ніжне слово
Не дав на згубу ворогам, —
Лиш той народ і тую мову
Не вбить ні людям, ні вікам!..
            Валентин Мороз, «Земля і слово».

Валентин Мороз належав до поетів покоління шістдесятників, репрезентованого знаними постатями Дмитра Павличка й Івана Драча, Миколи Вінграновського та Бориса Олійника, Ліни Костенко і Бориса Нечерди, Петра Осадчука та багатьох інших.

У цій примівці наш нарід засвідчив, що пік зимових морозів припадає на Водохрещі (19 січня). Після Водохрещів зима тратить свою морозющу силу.

Дехто може зацікавитись, а чого це мовознавець вдався до метеорології?

О, ні, товаришу дорогий, не до метеорології, а таки до мовознавства. Прийшло мені вітання з днем Хрещення. Я ледве стримався, щоб не сказати: а бодай Вас хрестило вдовж і впоперек! Та ж ми маємо своє, я б сказав, образно-музикальне слово, з улюбленим українцями дактилічним наголосом ВОДÓХРЕЩІ. Як пóдруга, рéшето, кóлесо, пóдушка, зáв’язка, засíданння...

Хто не чув поширеного вислову «старечий маразм»? Ці слова лякають не тільки літніх, але й людей середнього віку. За твердженням фахівців, перші дзвіночки лунають, коли вам ще нема й сорока.

Що ж робити, аби уникнути в майбутньому старечого маразму? Про це ми попросили розповісти фахівця — кандидата медичних наук, доцента Наталію КАРВАЦЬКУ.

Недавно у китайському Харбіні відбувся фестиваль снігових фігур. Команда художньо-графічного факультету Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського посіла на ньому третє місце. Свою композицію одесити присвятили темі покинутих дітей, якими не цікавиться суспільство.

Викладач художньо-графічного факультету Тетяна Штикало на брифінгу в Одеському кризовому медіа-центрі розповіла, що фестиваль вперше пройшов у Харбіні сім років тому, і вже вчетверте взяла в ньому участь команда ПНПУ ім. К.Д. Ушинського. Цього разу в її складі було четверо учасників: сама Тетяна Штикало і троє студентів.

За активної підтримки Державної служби з на-дзвичайних ситуацій шість років поспіль проводиться всеукраїнська премія «Диво-дитина».

Ця премія створена з метою пошуку, відбору та нагородження найталановитіших та найобдарованіших дітей, які мають унікальні, особливі розумові або фізичні здібності, незвичайні вміння, надзвичайну схильність до науки, спорту чи музики.

Сім’я у Північній Каліфорнії завдяки своєму собаці розбагатіла на десять мільйонів доларів. Песик виявив скарб під старим дубом, коли грався з господарями на ділянці біля будинку. Під час гри цікавий вихованець відчув щось біля могутнього дерева і почав підривати його коріння, де й були знайдені 1427 золотих монет, які оцінюються приблизно в 10 мільйонів доларів.

Монети номіналом 5, 10 і 20 доларів зберігалися у 6 посудинах у хронологічному порядку. Судячи з усьо-го, хтось використовував яму під дубом як особистий банк, постійно поповнюючи «депозит» новими монетами. Усі вони в ідеальному стані, датовані 1847—1894 роками. Примітно, що монети навіть не були в обігу — їх купили у банках новими і відразу ж сховали.

Відомо, що рівень солодкості будь-яких продуктів вимірюють в умовних одиницях, а за нульову точку прийнято вважати вміст сахарози. Таким чином у переліку найсолодших продуктів у світі опинилися найнесподіваніші представники.

Серед найсолодших фруктів перше місце заслужено посіли фініки. Адже вони містять до 80% цукру. Про це знали ще стародавні єгиптяни та ассирійці. Проте, незважаючи на їх солодкість, фініки вважаються дієтичним продуктом і входять у меню багатьох дієт. А жителі територій, де росте цей фрукт, давно використовують його як ліки: він здатний послабити болі при пологах, вивести камені з нирок, а також багатий на вітаміни і мікроелементи.