№ 3 (21575) субота 17 січня 2015 року

Українська абревіатура АТО і словосполучення «гібридна війна» вже міцно увійшли в словники експертів та оглядачів. За допомогою трьох букв і двох слів, як виявилося, можна описати неописанне й поєднати непоєднуване. Війну де-факто — з миром де-юре. Анексію величезної території і масштабне захоплення української власності — з дотриманням торгових договорів. Декларації про звірства терористів — з переговорами контактної групи в «мінському форматі».

Справжня ціна «Мінська»

Мир краще за війну. Але ця банальність без конкретики безглузда так само, як формула «свобода краще, ніж несвобода». Українські політики і військові, тим не менш, у спробі пояснити ситуацію з «перемир’ям» щоразу посилаються на те, що з вересня минулого року, завдяки укладенню мінських угод, вдалося уникнути великої кількості людських жертв, руйнування міст і запобігти масштабному вторгненню військ Російської Федерації в Україну.

У четвер, 15 січня, Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України. Документ виявився вельми безкомпромісним та жорстким щодо Росії навіть з огляду на традиційну підтримку України з боку Європарламенту.

І хоча рішення Європейського парламенту щодо цих питань не є юридично зобов’язуючим, воно буде вагомим елементом тиску на інші органи влади Євросоюзу, адже ЄП — єдиний орган ЄС, що обирається на прямих виборах і, таким чином, юридично репрезентує волю понад 500 мільйонів жителів країн ЄС.

Уже після Нового року у світі, в Україні, зокрема і в Одесі, сталося чимало подій, які можна розцінювати як ланки одного ланцюжка. Вибухи в Одесі, події у Парижі та розстріл під Волновахою — ці різні і не пов’язані між собою випадки свідчать про посилення у світі терористичних загроз. Медійних у тому числі.

За визначенням вчених, медіа-тероризм — це залякування цільової аудиторії окремими терористами або організаціями з метою реалізації політичних, соціальних та інших цілей шляхом породження і поширення в інформаційному просторі (інтенсивно використовуючи можливості сучасних мас-медіа) почуття страху, що виникає в результаті факту (або загрози) нелегітимного насильства.

Одещина ще й досі не оговталася від минулорічних заметілей, які налетіли на нас 29 та 30 грудня. Віхола поламала людям особисті плани, показала повну безпорадність комунальних служб міста у запеклій «боротьбі» зі снігом, який традиційно «зненацька» випав на наші бідні голови.

Сьогодні мерія обласного центру звітує про те, що негода вибрала з міського бюджету більше 20 мільйонів гривень, пущених нібито на усунення наслідків стихії. Цікаво: в яку кучугуру закопали таку силу-силенну наших грошей?

Через її славне, як писанка, село прокотилася війна, залишивши безверхі хати з поруйнованими стінами, біля них — розгублених господарів з пустими від болю й відчаю очима. До неба, немов отверзті зіниці, мовчки кричали вибиті з рамами вікна. Село називалося Славне.

Зовсім недавно стояло воно на березі круглого, як тареля, блакитного озерця. А навколо нього хилилися у тихій задумі довгокосі верби. На спокійних водах плавали свійські качки й гуси. Інколи, перелітаючи у вирій та повертаючись із нього, зупинялася тут перепочити сім’я прекрасних гордих птахів — білосніжних лебедів. Сільські дітлахи тікали з уроків погодувати їх і порадіти такому диву. Та й дорослі, а жили тут переважно шахтарські родини, що знали суворе випробування підземних робіт, якось у цей час світлішали обличчям і душею.

Як відомо, напередодні Нового року Верховна Рада 250-а голосами ухвалила закон №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України (щодо податкової реформи)», який з 1 січня 2015-го визначає життя бізнесу та платників податків.

У рамках реформи відбулося скорочення податків із 22 до 9. Залишилися податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість, акцизний податок, екологічний податок, рентна плата, збори, а також місцеві — на майно та єдиний податок.

Перед референдумом 1991 року було популярне гасло: «Державність, духовність, демократія, добробут». Промайнуло вже два десятиліття, і я, українська сільська людина, хочу донести свою точку зору щодо нашого теперішнього життя та поділитися своєю мрією.

В СРСР був величезний бюрократичний апарат. Віктор Суворов чітко написав про тотожність понять «бюрократ» і «корупція»: «Бюрократы разорят любую богатейшую страну. Экономическую свободу, свободное предпринимательство можно ввести где угодно и результат: поразительный рост науки, культуры, промышленности, сельского хозяйства, благосостояния людей. Любое вмешательство государства, т.е. бюрократии, в экономику завершится коррупцией, воровством, взяточничеством, расхищением природных ресурсов, концентрацией власти и богатства в руках немногих, открытым бандитизмом, экономическим и культурным застоем, загниванием и крахом. А люди из этого общества побегут».

Статистика дуже тривожна. 61 загиблий. 70 загиблих. 74 загиблі. 47 загиблих. 44 загиблі. 74 загиблі.

Ці цифри відображають кількість журналістів, яких було вбито рік за роком, з 2009-го по 2014-й. Загалом понад 1100 загинули під час виконання своїх обов’язків починаючи з 1992 року — і це за дуже консервативними оцінками.

Багато хто нині ставить питання: як воно — жити по-новому і що нового приніс нам новий президент та знову новий очільник Кабінету Міністрів?

Давайте поглянемо на зміни до Податкового кодексу України, внесені законом №71-VIII від 28.12.2014 р. Ним, зокрема, передбачений новий податок на нерухоме майно (хоча й раніше його пробували запровадити). Ставка податку — до 2% від мінімальної заробітної плати. Визначення розміру податку покладено на органи місцевого самоврядування (міські та сільські ради). Цей податок буде спрямовуватися до місцевого бюджету, тому нормальний міський або сільський голова встановлюватиме його по максимуму: станом на 2015 рік це 24 грн на 1 кв. м (зайвої квадратури). Наприклад, квартира у вас 70 кв. м, неоподатковувана площа для квартири складає 60 кв. м: 70—60=10 кв. м площі, що оподатковується, відтак 10 кв. м х 24 грн = 240 грн на рік. Для хати площею 150 кв. м неоподатковувана площа складає 120 кв. м: 150 — 120 = 30 кв. м площі, що оподатковується, 30 кв. м х 24 грн = 720 грн на рік. Для всієї комерційної нерухомості, крім сільгоспвиробників та промисловості, буде встановлена ставка 24 грн за 1 кв. м. За такого підходу, всіх мешканців сіл та маленьких містечок прирівняли до жителів Києва, власників елітних маєтків у Кончі-Заспі, які, втім, не факт, що щось узагалі платитимуть, бо підконтрольна їм місцева влада встановить для них нульову ставку цього податку.

У новому бюджеті суцільне збільшення податків, як правило, для середнього класу. Єдиний виняток — начебто зменшили єдиний соціальний внесок (ЄСВ), який становив близько 40% від суми зарплати і через неможливість сплати якого чимало підприємців платили зарплати у конвертах. «Начебто», бо зменшення дуже проблематичне, зауважують аналітики ресурсу http://texty.org.ua.

 На 2015 рік, як експеримент, пан Яценюк заявив про зменшення ЄСВ із 41% до 16,4% за наявності декількох складних умов. Кілька днів ЗМІ повторювали інформацію про це зменшення. Доки не прочитали закон. Нема там ані 41%, ані 16,4%.

Щорік строкатіла Одеса,
Коли святі колядники
Повидиравшись із-під преса,
Стікалися під ялинки,
Чи уливалися в квартири
Строкатістю вишиванок,
Чи, закрутившись граєм-виром,
Вливались в пісню і танок…

Це так строкатило Одесу —
Різдво у душах, мов свіча!
А змій-горинич кадебістський
З досади голову втрачав.

Олекса Різників.
З поеми «Промінь з Одеси»

На зламі 1960—1970-х років, коли ще трішечки залишалося отієї перестро-єчної «свободи», у славному місті Одесі, під ту пору ще не надто зіпсутому русифікацією, заіснував такий собі співочий гурт молодих патріотів, пізніше названий у літературі колядниками.

Про цей хор трохи вже понаписувано. Хоча не може бути забагато подібної інформації — виростають нові покоління, котрі мають знати, що були часи, і то досить тривалі, коли українська мова, українська пісня зовсім не заохочувались, а за прихильність до українського слова, за прагнення знати свою культуру, правдиву історію свого народу людей переслідували й суворо карали. Саме від незнання, від непоінформованості молоді люди часом схиляються до ідеалізації совєтського минулого. Тож іще більше дивують і захоплюють своєю мужністю, стійкістю їхні ровесники тих уже далеких часів. Їх викликали на допити, робили обшуки вдома, арештовували, садили до в’язниць і лагерів. А вони, повернувшись загартованими та ще більш рішучими, продовжували свою святу справу.

14 січня у Літературному музеї відкрилася виставка молодої художниці Надії Чернявської «Віра, Надія, Любов», на якій представлені картини та ікони, виконані мисткинею в авторській техніці.

Надія Чернявська брала участь у розробці ескізного проекту і виконувала в матеріалі художню реконструкцію вестибюля республіканського вищого навчального закладу «Кримський інженерно-педагогічний університет» (Сімферополь) — «Небо Мудрості», реставрувала мозаїки в храмі Покрови Пресвятої Богородиці (Ялта). Художниця займається іконописом і станковим живописом. Із 2004 року її роботи активно експонуються на кримських, всеукраїнських та закордонних виставках. Її твори є у фонді Художнього музею Сімферополя, приватних колекціях в Україні та в зарубіжжі, зокрема в Англії, Греції, Туреччині, Ізраїлі, США.

«Коліроб’єм» — під такою комбінованою назвою в Одеському літературному музеї розгорнуто групову виставку живопису і скульптури представників молодіжного крила Одеської обласної організації НСХУ.

«Виставка є синтетичною і поєднує в одному просторі живопис Марини Яндоленко, скульптуру Микити Румянцева та Станіслава Зайченка. Зібравши воєдино екс-пресію об’ємних форм, підсилену композиціями кольорових площин полотна і паперу, автори досягають динамічної напруги візуального простору виставки. Ідея проекту належить заступнику голови Одеської обласної організації НСХУ Сергієві Савченку. Виставка діятиме до 25 січня», — прокоментувала подію один із її організаторів, співробітник літмузею Катерина Єргєєва.

Музей сучасного мистецтва Одеси поповнився ще однією, вже четвертою в його фонді, роботою яскравого представника одеського андеграунду Люди Ястреб, досить нетипової для стилістики автора. Це колаж, поєднання олійного живопису на оргаліті з фольгою. Вона зображує Горгону-Медузу — своєрідна автопортретна проекція, що створена незадовго до передчасного відходу мисткині.

У квітні 2015-го сповниться 70 років від дня народження Люди Ястреб (1945—1980). Картина «без назви» («Горгона-Медуза») має свою передісторію. Що спонукало художницю зобразити цю зловісну химеру, ототожнити себе з по-дібним міфічним персонажем? Можливо, передчуття неминучого. До образу Медузи зверталося багато відомих майстрів. Достатньо згадати автопортретне зображення представника протобароко Мерізі да Караваджо. Існує кілька інтерпретацій цього жіночого міфообразу — древньогрецька, з її акцентом на «чорній стороні» (як втілення зла і прокляття), і більш архаїчна — малоазійська, де Медуза представляє жінку страдницьку, приречену, що символізує жіночі тайни і цикли природи.

Урочиста церемонія нагородження переможців уже 12-го щорічного конкурсу фотографії відбулася у Всеукраїнському центрі болгарської культури.

У цьому творчому змаганні, організованому Одеською фотографічною асоціацією та Одеським міським фотоклубом «Фотон», взяли участь 69 одеських фотографів, які подали 260 робіт. Журі відібрало 90 світлин 66 авторів, які й були представлені на виставці.

Закінчення. Початок у номерах за 1 та 10 січня.

Фільм «Звенигора», як відомо, став етапним у творчості Довженка. З появою цієї роботи про режисера заговорили як про значну творчу особистість, художника з власним обличчям. Ця стрічка започаткувала епоху поетичного кіно не лише в українському, а й у світовому кінематографі. Відстань між поперед-німи роботами молодого режисера і «Звенигорою» настільки велика, що знову й знову постає питання про те, що ж сприяло такому блискавичному творчому зростанню.

У роботі над «Звенигорою» Олександрові Довженку довелося співпрацювати з художником Василем Кричевським. Мабуть, ця щаслива зустріч в Одесі була давно бажаною для режисера-експериментатора і досвідченого майстра, які мріяли про створення нової української кінематографії.

Останнім часом я частенько думаю: чому колективний IQ одеситів вищий, ніж у донеччан і луганчан? Або перевертаю питання і кажу: «Чому у них цей самий IQ нижчий? Бо ж це який мозок треба мати, щоб кусати руку, яка тебе годує і гладить. Та ще й брати автомат і стріляти у того, хто тобі дає пенсію, зарплату. А тоді допустити до свого міста чужинців з танками, «градами», які бомбардуватимуть твою хату, твій офіс, твою вулицю, палитимуть чи реквізуватимуть твої машини, ґвалтуватимуть твоїх дочок і сестер, грабуватимуть твоє добро... Навіщо було чинити так, щоби твої родичі, сусіди, та й ти сам, покидали своє житло і тікали світ за очі?! Незрозуміло».

Ви будете здивовані, але відповідь на ці питання допомогла мені знайти моя капітальна праця, якою займаюся добрий десяток років, — укладання Стислого кореневого словника української мови. Про це й хочу розповісти у цій статті.

11 січня сповнилося 100 років від дня народження відомого фізика, випускника фізико-математичного факультету Одеського національного університету Георгія Вікторовича Скроцького. Народився хлопчик у місті Проскурові (тепер Хмельницький), куди мати приїхала на побачення з мобілізованим до війська та нагородженим Георгіївським хрестом батьком.

Сім’я Скроцьких добре відома в Одесі. Старший представник — купець першої гільдії Іван Гнатович — був почесним громадянином Одеси. Мешкала родина в Софіївському провулку, 8 (тепер Ляпунова), а магазин капелюхів тримала на Преображенській. Найвідомішим із синів був лікар-педіатр Аркадій Іванович (1882—1957). Один із синів, Іван Іванович, після революції емігрував до Франції. Його син, Микола Іванович, став відомим французьким фізиком. Він примудрявся час від часу передавати Георгієві Вікторовичу привітання, але вони так і не зустрілися. В Одеському літературному музеї працювала його племінниця — Ганна Полторацька.

Кажуть, що люди, які народилися у святкову різдвяну пору, наділені особливим даром — великою  любов’ю до ближнього. Так чи ні, але ця властивість якнайповніше притаманна нашому колезі, другові і просто приязній та щирій, проникливій і чуйній людині — Василеві Мироновичу Лавренюку, якому 10 січня сповнилося 80 літ.

Гей, скільки доріг, скільки зустрічей, скільки вражень за плечима! Оце б сісти, друже, на березі Хаджибею та зварити юшку, та згадати роки молодечі! Як вчився водити поїзди, як служив на Північному флоті, як вишукував інформацію для ТАРС—РАТАУ… Працюючи в «Чорноморці», ти був повпредом газети у Придунав’ї, де доклав чимало сил для розквіту краю, а водночас і для розвитку транскордонного співробітництва. Ми, «чорноморці» старшого покоління, вдячні тобі і за сприяння в організації обміну делегаціями між нашою газетою та констанцькою «Добруджа нова».

Було це такої ж суворої зими, як і цьогорічна. З хурделицями, сніговими заметами, тріскучим морозом.

Зводилася у нашому містечку нова районна лікарня. На два поверхи, з окремим харчоблоком, гаражем, станцією «швидкої допомоги»... До холодів наймана бригада будівельників встигла вигнати стіни, перекрити дах, вистелити його шифером, засклити вікна. Щоб не відкладати роботи на наступний рік, вирішили з комунікаціями та внутрішнім оздобленням впоратися до новорічних свят, щоб здати об’єкт і з грішми повернутися додому, до своїх родин. Начальство наобіцяло чималі преміальні, якщо закриють усі наряди. А ви пам’ятаєте, що колись преміальні могли бути більшими за зарплату. Хлопці і старалися.

Плюсова температура, що встановилася 11 січня, не завадила «сніговій битві» у парку Перемоги, про яку її учасники домовилися в соцмережах.

На ділянках з уцілілим чистим, незайманим сніговим покривом зійшлися дві команди «снігоборців». Вони умовно назвали себе «білими» і «чорними», й цю відмінність позначили стрічками відповідних кольорів. До «снігової битви» долучилися більше сотні хлопців віком від 12 до 17 років, які азартно закидали один одного сніжками. Завданням кожної з команд було втримати власні позиції і витіснити «ворога» з його території. І «білі», і «чорні» билися на рівних, відтак перемогла дружба. Безперечним досягненням можна вважати й те, що «снігова баталія» обійшлася без травм її учасників.

Дослідники виявили гриби, які здатні вирішити дві кардинально різні глобальні проблеми людства

Як відомо, вже сьогодні наша планета потерпає від величезної кількості пластикових відходів. В одному тільки Світовому океані плаває понад 5000000000000 шматків пластику, загальна вага якого вимірюється сотнями тисяч тонн. Що ж робити людству з усім цим небезпечним мотлохом?

Дизайнер Катаріна Унгер з Австрії спільно з Джулією Кайзінгер і дослідниками з нідерландського Університету Утрехта розробили систему, яка культивує їстівні гриби, що харчуються побутовим пластиком. Саме так, ви не помилилися: гриби їдять пластик, а ви — гриби. Маленька, але дуже цікава екосистема, інформує pinu.com.ua.

Збільшення кислотності Світового океану, зумовлене поглинанням надмірної кількості СО2 в атмосфері, призводить до зменшення здатності води до поглинання звукових хвиль, що виникають як з природних причин, так і в результаті діяльності людини, а це унеможливить проживання деяких великих морських тварин у низці регіонів, упевнені автори дослідження, опублікованого в журналі Nature Geoscience.

Група дослідників на чолі з Тетяною Ільїною з Гавайського університету провела модельне дослідження, в якому використовувала дані з уже опублікованих наукових статей. У своїй роботі вчені виходили з відомого факту, що здатність морської води до поглинання звукових хвиль залежить від її в’язкості, яка, в свою чергу, визначається кількістю розчинених у ній хімічних компонентів — сульфату магнію, борної кислоти і карбонат-іонів (СО3-) та деяких інших. Згідно з науковими даними вміст цих компонентів у воді вже дещо зменшився через підвищення її кислотності, зумовлене промисловими викидами СО2 в атмосферу.

Пристрій Desolenator перетворює брудну солону воду на чисту і питну, використовуючи сонячну енергію.

Від сонячного тепла морська вода нагрівається до 90 градусів за Цельсієм, після чого батарея, заряджена від сонячної панелі, кип’ятить її за допомогою звичайного електронагрівача. Далі йде знесолення шляхом випаровування і конденсації. У підсумку виходить питна вода, яка має хороший смак і позбавлена солей, бактерій, паразитів та вірусів.

Розмірковуючи про глобальне потепління, прийнято оперувати даними про зміну різних метеорологічних елементів, однак нас оточують і десятки непрямих підтверджень того, що з погодним режимом на планеті щось коїться. Повсюдно відбуваються події, які, на перший погляд, ніяк не стосуються клімату, але при детальному розгляді, наштовхують нас на певні думки.

До непрямих підтверджень глобального потепління вчені зарахували такі факти, як дедалі раніше настання періоду розмноження пінгвінів або повсюдне збільшення кількості бродячих кішок.