Гарна казочка новенька для Іллейка та Семенка

Перед себе для бабусі
Ситі кури гнав і гуси,
Дідусеві ніс грошата,
Щоб була багата хата,
Ще й ялинку зелененьку
Для Іллейка і Семенка
І багато— пребагато
Подаруночків малятам.

Були в торбі мандаринки
І солдатики, й машинки,
І ляльки, і шоколадки,
І конструктори, й звірятка,
І слони, і крокодили —
Вибирай, що серцю миле!

Дуже довго Миколай
Йшов.
Бо в нас — великий край:
Є в нас Вінниця й Донбас,
І Одеса є у нас,
Київ, Львів і Миколаїв —
Довгий шлях у Миколая!

Тож здолав святий уперто
Кілька тисяч кілометрів,
Находився, натомився
Й під стіжок спочити всівся.
Ну, а всівшись, — позіхнув
І… незчувся, як заснув!

А в стіжку, в теплі і тиші,
Жили капосниці— миші,
Що були злодюжки знані,
І хитрющі, й препогані.

Хутко все обмізкували,
До стіжка попідповзали
І гуртом за торбу — хвать!
Та мерщій — давай тікать
Ген туди, де скирти в полі
Бовваніють на роздоллі,
Де сховаться від людей
Може й тисяча мишей.

Тягнуть торбу і регочуть,
В лапки весело плескочуть:
— Ой, які ми молодці,
Сірі миші-пискунці!
Ой, як ловко! Ой, як вдало
Ми торбину в діда вкрали!
Будуть людські діточки
Без дарунків на святки.
Тільки миші й мишенята
Будуть радо святкувати!

…Раптом з лісу (так буває…)
Вибігає в поле Заєць.
Як побачив тих злодюг,
Закричав на всенький дух:
— Гей, внучата-зайченята!
Нумо, всіх звірят скликати!
Хай чимдуж біжать сюди,
Щоб не скоїлось біди!
А самі до скирти мчіть —
Миколая розбудіть!

Миттю збіглися із лісу
Їжачки, зайці і лиси,
Пристрибали білочки,
Позліталися пташки:
І сороки, й горобці,
І синички, й снігурці —
Ціла армія звірят
Стала проти мишенят!

Миші враз, як оніміли,
Низько голови схилили,
Сором очі випікає,
А Снігур до них гукає:
— Сором, миші, і ганьба!
І чекає вас журба,
Бо тепер вас будуть
Гуртом бити-вчити…
Краще б вам, мишата,
Красти не ходити!

Миші з ляку запищали,
Лапки вгору поздіймали,
І сказав найстарший Миш:
— Красти ми не будем більш!
Віддамо святому все,
Діткам хай усе несе.

Тільки й нашу кривду знай,
Справедливий пане Зай:
Ми живем в людей під боком
І у селах, і в містах,
А ні разу з Новим роком
Нас ніхто не привітав…
Кізці — сіно, зерно — птиці,
Молочко — смугастій киці,
Псу — кістки з борщу і каша,
Ми ж… що вкрадемо —
Те й наше…
Звідусюди нас ганяють,
Мишоловки наставляють…
А маленькі мишенята
Теж, як всі, бажають свята!

Зай старенький Миша слухав,
Довго чухав довге вухо,
А тоді промовив стиха:
— Справді, бідним мишам лихо…
Але хто ж, Мишуню-брате,
Крадунів позве на свято?!

Вмить зайшлися миші писком,
Лапки до грудей притисли:
— Ой, простіть, звірята нас!
Це було в останній раз!
— Ми не будем більше красти!
— Будем людям кози пасти!
— У коморі підмітати!
— Немовляток колисати!
— Ще й Семенкові у ліжку
Почитаєм на ніч книжку!
— А Іллейку на додачу
Порішаємо задачу!..

Це почувши, Чудотворець,
Надійшовши на цю пору,
В білі вуса засміявся,
З Заєм чемно привітався
І промовив до звіряток:
— Беремо й мишей на свято!

Що тут сталось!!!
Всі стрибали,
Радо в лапки заплескали,
Розпочали танці, спів!...
Та святий звірят спинив:
— Годі, годі вам, малята!
Ще не час нам святкувати.
До діток іти не близько,
А у полі нині слизько.
Ну, а я — хоч і козак, —
Та старенький, як-не-як…
Швидко йтиму — на біду
Послизнусь і упаду.

Ледь промовив — враз, як птиця,
Впала з неба колісниця —
Сріблом-злотом так і сяє!
От лишень коня немає…
Та навіщо кінь звірятам,
Коли — он їх як багато?!

В колісницю вмить впряглися:
— Гей, дідуню, не журися,
Вже ковзатися тобі
Не прийдеться, далебі!

Першими впряглись пташки,
Далі — миші, їжачки,
Потім — білочки хвостаті,
Потім — зайчики вухаті, —
Блискавичний і величний
Рушив повіз новорічний!
…Впало сонце поза гай,
Іде-іде Миколай,
Зорі в небі мерехтять,
Й дітки скрізь лягають спать,
Й повертає колісниця
На місток, де Роставиця,
Мимо церкви, на Шкільну,
Де Іллейко вже заснув
І Семенко міцно спить,
Тільки носиком сопить.

І вві сні малятам сниться
Срібносяйна колісниця:
В неї впряжені звірята,
І пташки, і мишенята,
В ній дарунки добрим дітям,
А над нею — місяць світить
І зоря блищить-іскриться.

І звертає колісниця
Біля церкви на Шкільну,
Де Іллейко вже заснув,
Де Семенко міцно спить,
Тільки носиком сопить.

І несуть звірята в хату
Подаруночків багато,
А дідусь гостей стрічає,
А бабуся — пригощає
Холодцями й голубцями,
І тортами й пирогами,
Ще й узвару наливає…

А дідусь із Миколаєм
Випили винця тихенько
За щасливий рік новенький,
За коханих онучаток,
За пташок і за звіряток,
Щоб хліба родили в полі,
Щоб добра було доволі
В кожній хаті і родині
На великій Україні!

…А як сонечко зійшло —
Щезло все — як не було!
Не було гостей у хаті,
Як прокинулись малята:
Ні пташок, ані звірят,
Ні сіреньких мишенят,
Ані Миша, ані Зая,
Ні святого Миколая,
Ні веселих снігурів,
Ні повозу у дворі…
Щезло все — як впало в воду!

— Може, й справді ця пригода
Снилась діткам уві сні?
— Як ви думаєте?
— Ні!!!

Надягайте одежинку
Та загляньте під ялинку —
Може, там, поміж гіллям,
Гості щось лишили вам?
Й вас даруночок чекає
Від святого Миколая?

Казку цю для діток склала
Бабця Могильницька Галя
І її кохана внуця —
Чемна і слухняна Юльця,
Що дарунки завжди має
Від святого Миколая.