Переглядів: 4451

М’ясо з-під поли, або Передноворічні побоювання українських тваринників

Кожен рік за східним календарем має назву якоїсь живої істоти. Наприклад, коня, тигра, мавпи або змії. Проте достеменно відомо, що наступний рік не стане роком коня, корови чи навіть свині. Бо з 1 січня набувають чинності положення закону «Про безпечність та якість харчових продуктів», які забороняють продаж сирого молока, сиру домашнього виробництва та м’яса тварин подвірного забою. А це може породити нові проблеми для власників худоби і, як наслідок, призвести до скорочення її поголів’я. І що найгірше — поставити під загрозу продовольчу безпеку країни.

Таке припущення в інтерв’ю з журналістом Національного прес-клубу з аграрних та земельних питань зробив керівник напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест» Микола ГРИЦЕНКО.

— Чому Україна вдалася до такого продовольчого нововведення?

— Коли Україна тільки починала рухатися у напрямку до об’єднаної Європи, то взяла на себе певні зобов’язання. Одне з них стосувалося безпечності тваринницької продукції. Сьогодні воно набуло особливої ваги у зв’язку з підписанням нашою країною Угоди щодо асоційованого членства в ЄС.

— Чи не поставить такий підхід під загрозу саме існування вітчизняної тваринницької галузі? Адже 77% молока та понад 60% м’яса в нашій країні виробляють власники особистих селянських та фермерських господарств?

— З початку наступного року селяни, які мають велику рогату худобу та свиней, будуть поставлені у надзвичайно важкі умови. У них виникнуть серйозні проблеми зі збутом тваринницької продукції власного виробництва. Вони змусять багатьох відмовитися від утримання худоби. Це призведе до зменшення її пого-лів’я. Не виключається, що такий перебіг подій поставить під за-грозу і продовольчу безпеку країни.

Якби особисті селянські господарства виробляли 3—5% тваринницької продукції, то можна було б нехтувати цим питанням. Але вони утримують понад 68% великої рогатої худоби (корів ще більше — 77%), свиней — 51%, овець і кіз — 85,7%.

Проте ці обмеження вкрай необхідні. Ми мусимо забезпечити безпечність тваринницької продукції.

— Згаданий закон був ухвалений ще 2009 року. Відтоді сплинуло багато часу. Чи спромоглися селяни належним чином підготуватися до роботи в нових умовах?

— Коли у 2010-у відтерміновували норми цього закону до 1 січня 2015-го, уряд отримав доручення розробити заходи щодо розвитку мережі боєнь і пунктів заготівлі молока. На жаль, за 5 років, що сплинули, практично нічого не зроблено. Саме тому одразу після Нового року селяни, які тримають худобу, матимуть додатковий клопіт.

— У яких регіонах ситуація з впровадженням закону «Про безпечність та якість харчових продуктів» складається особливо непросто?

— В тих, де найбільше тримають худоби. Насамперед, це стосується Полісся, Західної України. Непроста ситуація також складається в Дніпропетровській, Херсонській, Черкаській, Рівненській областях.

— В системі товарного виробництва все набагато простіше: там існує контроль за безпечністю продукції. А як бути з тими селянами, які на своєму подвір’ї тримають худобу? До кого вони мають звернутися з її забоєм на м’ясо, хто підтвердить безпечність зібраного в домашніх умовах молока?

— Теоретично у цьому питанні проблеми нема, бо вона вже багато років тому вирішена в країнах Європейського Союзу, в США. А в нас вона існує. Бо через відсутність відповідної інфра-структури селяни не мають можливості забивати тварин в належних умовах, забезпечити належну передпродажну підготовку та організовано збувати свою тваринницьку продукцію.

Сьогодні в окремих регіонах України за ініціативи місцевих органів влади почали створюватися пункти заготівлі та збуту тваринницької продукції. Це ми спостерігаємо, зокрема, в Черкаській та Херсонській областях. У Херсонській області за підтримки «АгроІнвесту» такі проекти впроваджуються доволі успішно. Передусім, тут реконструюють старі бойні, які діяли ще за радянських часів, приводячи їх у відповідність до сучасних вимог.

Найбільшу зацікавленість у вирішенні інфраструктурної проблеми демонструють голови сільських рад, адже їм постійно доводиться відповідати на запитання односельців, що робити з худобою, з молоком, з іншою тваринницькою продукцією.

— Чи можна вважати відсутність достатньої кількості боєнь, пунктів із заготівлі молока най-проблемнішим питанням?

— Не менш проблемним залишається питання сертифікації виробництва тваринницької продукції та документального підтвердження її безпечності.

В Україні, як і в Європі, мають запроваджуватися дві форми сертифікації. Одна з них передбачає сертифікацію виробництва тваринницької продукції за системою Global CAP. Вона враховує дуже багато аспектів. Зокрема, власник худоби має відповісти на питання, де він брав корми, які це були корми, чи відповідають вони вимогам щодо безпечності, які містять добавки. І взагалі, якою є система утримання худоби, виробництва молока. Також доведеться розкрити інформацію про те, хто доглядає за худобою. Чи регулярно ці люди проходять медичне обстеження, чи, часом, вони не хворіють на небезпечні хвороби.

Нещодавно фахівці «АгроІнвесту» розробили методологічні рекомендації щодо того, як підтвердити безпечність тваринницької продукції. Насамперед, вони розраховані на дрібних сільгоспвиробників. Самостійно їм таку сертифікацію провести майже неможливо, тож мають об’єднуватися в кооперативи, створювати групи виробників тощо.

— Не виключено, що задовго до того, як селяни почнуть масово об’єднуватися в кооперативи або в якийсь інший спосіб гуртуватися, тваринницька продукція може зникнути з організованих ринків. Отож що робити в ситуації, що складається?

— Треба хоча б на рік відтер-мінувати впровадження закону «Про безпечність та якість харчових продуктів». Іншого виходу у нас нема. Інакше селяни не зможуть вийти з молочною та м’ясною продукцією домашнього виробництва на організовані ринки.

Можливі й інші сценарії. Один з них особливо небезпечний. Якщо 1 січня зазначені норми «харчового» закону набудуть чинності, тваринницька продукція почне масово ховатися у тінь.

Дехто вже активно готується до такого перебігу подій. Йдеться про посередників, перекупників. Вони зацікавлені скуповувати у селян тваринницьку продукцію за копійки і на тому наживати власні капітали. Будьте впевнені, такі ділки налагодять співпрацю з контролюючими органами. За хабарі вони оформлять будь-які дозвільні документи, які підтвердять безпечність того ж м’яса або молока. Насправді ж тваринницька продукція буде масово перероблятися у підпільних цехах, на подвір’ях з грубим порушенням санітарно-епідеміологічних норм.

І ми матимемо парадоксальну ситуацію: замість того, аби детінізувати реалізацію тваринницької продукції, через непідготовленість до введення норм закону про заборону подвірного забою ми можемо ще більше тінізувати її. А в тіні, як відомо, питання безпечності харчування втрачає будь-який сенс.

— Як законодавчі новації позначаться на собівартості тваринницької продукції?

— Ми маємо розрахунки, які підтверджують: пункти організованого збору та переробки тваринницької продукції здатні працювати ефективно. У цьому сенсі селяни, які забивають худобу у дворах, їм програють. Вони так само для цього потребують газу, інших ресурсів, але витрачають їх набагато більше, ніж в організованому виробництві.

Якщо надавати послуги по забою худоби, то м’ясна продукція якнайбільше може подорожчати на 3%. Та й то залежатиме від відстані, на якій перебуватимуть пункти забою. За нашими розрахунками, зона діяльності пункту забою не повинна перевищувати 15—20 кілометрів. Тому що перевозити тварин на більшу відстань економічно невигідно.

— Ми говоримо про запрова-дження європейських підходів щодо якості та безпечності тваринницької продукції в Україні. Але дехто твердить: давайте за-провадимо їх щодо тієї продукції, яка експортується до того ж Євросоюзу, а щодо решти будемо поводитися, як і раніше...

— Це досить небезпечна філософія. Тому що ми маємо наближуватися до стандартів ЄС. І чим наші споживачі гірші за європейських? Це мені нагадує схему, яка діє сьогодні: дядько вирощує свиней для збуту, тож купує їм комбікорми, всілякі домішки, щоб вони швидше набирали вагу, а для себе поросятко вирощує на органічній продукції. Такого не повинно бути. Ми маємо запроваджувати однакові стандарти, однакові підходи до якості та безпечності сільськогосподарської продукції, в тому числі й тваринницької.

— Як давно і наскільки успішно такі підходи втілювалися в інших країнах?

— У Данії проблема забою, передусім свиней, почала вирішуватися ще наприкінці ХІХ століття. Вже у ті часи у цій країні були створені кооперативні забійні пункти, кооперативні пункти збуту худоби.

У Німеччині після Другої світової війни нараховувалося близько півтисячі кооперативних пунктів забою худоби і її колективного збуту.

У США працює понад 2 тисячі кооперативних боєнь. Американський фермер навіть не думає про те, як йому продати худобу. Він є членом кооперативу, який забирає у нього худобу, забиває її, організовує весь процес логістики.

Подібна система запроваджена в Канаді. Там члени кооперативу, які виробляють яловичину або свинину, взагалі не мають проблем зі збутом своєї продукції. Вони займаються лише вирощуванням худоби.

Що важливо, колективний забій худоби забезпечує мінімальні відходи. Річ у тому, що такі кооперативи знаходять канали збуту всіх складових, в тому числі й субпродуктів.

А як це виглядає у нас? Ми часто бачимо, як у дворі забивають худобу: основне забирають, а решту закопують. Бо не хочуть із субпродукцією мати справу.

У деяких країнах Європейського Союзу практикується такий підхід: якщо в якомусь сегменті аграрної економіки виникає проблема, то до її вирішення долучається держава. Вона одразу розробляє відповідну програму. Подібний підхід солідарної відповідальності за стан справ в АПК має демонструвати й наш уряд. Так, сьогодні ми конче потребуємо забійних цехів, забійних кооперативних пунктів. Ми потребуємо відтермінування зазначених положень закону «Про безпечність та якість харчових продуктів». Але держава не повинна стояти осторонь від процесів, які відбуваються в реальному житті. Вона має чітко сказати, що бере на себе зобов’язання фінансово, організаційно та іншим способом посприяти створенню обслуговуючої тваринників інфраструктури, на 2—3 роки звільнити кооперативні забійні пункти від оподаткування, надати їм у лізинг необхідне обладнання. Це дасть їм змогу успішно увійти в бізнес, закріпитися в ньому.

Інакше збурені проблемою люди виливатимуть молоко біля державних адміністрацій або колотимуть свиней на їх сходах. До речі, до подібних акцій вдаються іноді європейські фермери. Проводять їх для того, аби влада не дрімала, а напружено працювала в інтересах людей.

Максим НАЗАРЕНКО.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net