Поза блоками, всередині війни

Справа в тому, що законопроект №4561 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення захисту суверенітету і територіальної цілісності України», де йдеться про скасування позаблокового статусу, внесений до Верховної Ради Кабінетом Міністрів ще 29 серпня цього року. Наприкінці вересня його повинні були внести у зал для голосування, але підоспіли вибори в парламент, і справа застопорилася.

Порошенко про існування законопроекту не просто знає. Саме він дав доручення Кабміну розробити документ про відмову від позаблокового статусу. Повторювати процедуру реєстрації законопроекту у Верховній Раді нового скликання ніякої необхідності нема. Проводьте через комітети і голосуйте. Відмова від згаданого статусу не наближає можливість вступу в НАТО і не дає гарантій захисту нашої країни від ворогів. То в чому справа?

А справа в торгівлі міфами. На цьому ринку є два покупці. Перший покупець — потенційні союзники. Будь-який натяк на те, що двері до Північноатлантичного альянсу для України незамкнені, якщо довго стукати, відчиняться, у нас спри-ймається на «ура!» Але тільки у нас. Відмова від позаблокового статусу — щось схоже на наполегливий стукіт у двері. Однак господарі від такої наполегливості можуть і обі-злитися. Затиснути вуха і закритися на всі засуви. Під час війни, і це сумний факт, самозбереження важливіше, ніж захист сусіда. Більшість політиків «Старої Європи» шукають найменший привід для невтручання у російсько-український конфлікт. Відмова від статусу дає цей привід.

Другий покупець міфу — Росія. Там твердо знають, що відмова України від позаблокового статусу на законодавчому рівні не означає нічого. Знають, що ні в мирний час, ні, тим більше, під час війни питання про прийняття України в НАТО до порядку денного включене не буде. Але для формування кремлівської міфології («обложеної фортеці, яка протистоїть підступному Заходу») законопроект №4561 — подарунок. Наочна ілюстрація просування агресивного блоку на схід, бажання НАТО в союзі з українською «хунтою» нашкодити Росії.

Зараз економічні санкції США та Євросоюзу разом з падінням ціни на нафту почали давати ефект. Економіка «третього Риму» затріщала по швах. Рубль котиться в прірву. Пропаганда на російському ТБ змушена пом’якшувати антиукраїнську риторику. Міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров в інтерв’ю французьким ЗМІ заявляє, що його країна виступає за територіальну цілісність України, не наполягає на федералізації і що «Крим» в Донбасі не повториться.

Перемир’я
в умовах блокади

Відповідаючи на демонстрацію офіційної, хоч і фальшивої, миролюбності, не можна підкидати аргументів кремлівським яструбам. А відмова України від позаблокового статусу саме такий аргумент.

Навпаки, з усіх точок зору, для нашої країни вигідніше зараз за-фіксувати і заохотити будь-яке, нехай і мінімальне, просування від жорсткого протистояння у збройному конфлікті до миру. Якщо не вдасться — до перемир’я на Донбасі. Якщо не вийде — до фактичного припинення там стрільби. Мрія секретаря Ради національної безпеки й оборони Олександра Турчинова про створення найпотужнішої в Європі армії залишиться мрією доти, поки стан української економіки не дозволить створити таку армію. А українська економіка, навіть реформована і насичена кредитами, ще довго не зможе допомогти в створенні сучасної армії.

Тобто треба грати тими картами, що на руках. Воювати тією зброєю, яка є, оперувати дипломатією в межах можливостей, а не бажань. Судячи з усього, так і відбувається на нижніх поверхах влади, коли, в рамках підготовки до відновлення роботи контактної групи в Мінську, сторони дуже повільно, але йдуть назустріч одна одній.

За повідомленням моніторингових груп ОБСЄ, терористи і так звані «добровольці» під тиском російських військових почали відведення важкої техніки від лінії протистояння на кількох напрямках. Нескінченні штурми аеропорту в Донецьку із застосуванням танків змінилися відносним затишшям і спонтанними перестрілками, відновилися поодинокі випадки звільнення й обміну полоненими.

Принципово невирішеними залишаються дві проблеми, зафіксовані в Мінських угодах 5 і 19 вересня. Не відновлений контроль над 400 кілометрами українсько-ро-сійського кордону. Триває незаконне переміщення через нього терористів, російських військово-службовців і вантажів, включаючи важку техніку. Не здійснений обмін полоненими і заручниками за принципом «усіх на всіх». Про решту (роззброєння і виведення за межі країни незаконних збройних формувань, про проведення виборів місцевого самоврядування за українськими, а не придуманими сепаратистами законами, про відновлення промисловості Донбасу тощо) з різних причин взагалі не згадують.

Зате перед мінською зустріччю, якщо вона відбудеться, виникне нова і важливіша проблема — проблема відмови України від фінансування терористів і виведення за межі неконтрольованих територій банків та бюджетних організацій України. Так звана «блокада» Донбасу виявилася дієвішою, ніж блокпости з артилерією, танками і погано підготовленими військовослужбовцями. Без української державної інфраструктури та фінансів навіть з російською допомогою бойовики з двомільйонним населенням «на шиї» зиму не переживуть. А допомога надійде тільки на прийнятних умовах. Це і є предметом переговорів. Переговорів не публічних, а справжніх.

Чого доб’ються представники України в Мінську і чим поступляться, дізнаємося найближчим часом. Час не терпить. У сепаратистів — нема продовольства і грошей. Українські електростанції — без вугілля. Зусібіч при цьому стріляють. Цілковитий абсурд.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.