Війна парадигм

Другий етап — 2010—2011 роки — мав на меті «руйнування національної та міжконфесійної злагоди», хоча реальних підстав для протистояння між людьми різних сповідувань та національностей у нас не існує. Саме у ці роки активно розпочався поділ на «бандерівців» та російськомовних, яким, переконували, в Україні не дають дихати спокійно.

Третій етап припав на період Євромайдану, коли з допомогою негативних картинок Україну намагалися дискредитувати як державу: йшлося про нашу начебто неспроможність створити державу і будувати її, про несформованість українців як нації.

Інформаційна війна проти України ведеться у всьому світі: незалежні журналісти розповідають, які месиджі успішно використовують у їхніх країнах пропутінські інформаційні джерела.

Олена Галкіна, російський історик і політолог, розповіла на скайп-брифінгу про інформаційну війну Росії з Україною, яку їй доводиться спостерігати зсередини країни-завойовника:

— Інформаційна війна проти самостійної України не припинялась ніколи, і вона почалася одразу після розвалу СРСР. Сьогодні виросло, закінчило виші покоління молоді у стані «міфічного спогаду» про Радянський Союз, який, нібито, був найсильнішою державою у світі, у якого було стільки ядерної зброї, що його боявся і поважав увесь світ, йому ніхто не диктував своїх умов. Люди жили «прекрасно»: найкраща охорона здоровя, найкраща освіта і т.д. У сьогоднішньому важкому стані Російської Федерації, нібито, винна змова світового уряду, сильних країн, які бояться величі Росії, тому не взяли її у свій клуб успішних і багатих країн, нас ошукали і перемогли обманним шляхом через «Радіо «Свобода» і «Голос Америки». Такі думки культивують молоді люди, які ніколи не жили при Радянському Союзі. Тому Росія переповнена образою на весь світ і змушена відстоювати свої преференції. Навіть повалення Путіна не зупинить ро-сійську політику в стилі «Крим наш». Будь-який по-літик, прийшовши після Путіна до влади, якщо не буде незалежних ЗМІ, які зможуть переформатувати мізки росіян, — все одно буде інерція, будуть культивуватися ті ж ідеї, Україна буде ворогом.

— Сьогодні Україна починає проводити непопулярні реформи, які активно висвітлюються російськими ЗМІ. Російські канали формують думку, що влада вирішила забрати у бідних і віддати багатим, за рахунок більшості населення, — розповідає Олена Галкіна. —  Якщо реформи будуть невдалими, різко погіршать життя українців, виникне дестабілізація, тоді Росія із задоволенням цим скористається через ті сили, які з нею пов’язані.Якщо ж Україні вдасться стати розвиненою країною — цього боїться найбільше Путін і російська еліта. Будь-який успіх у сучасному менталітеті росіянина пов’язаний з приниженням іншого. Середній росіянин, вихований у цій парадигмі, змириться з втратою «Новоросії», навіть з втратою Криму, але не змириться з тим, що в Україні люди будуть жити краще, ніж у Росії. Поки Росія зможе показувати картинку, як жахливо у сусідів, котрі зробили революцію: влада нестабільна, світло виключають, корупція всюди, вугілля немає... — це все діє на руку Путіну.

Що можуть протиставити українські мас-медіа цій професійно налаштованій системі інформаційної війни?

На жаль, зазначає Зоя Казанжи, медіа-експерт, радник голови Одеської ОДА, фактично ми маємо лише початкове вибудовування інформаційної стратегії в державі. Різні адміністрації (РНБО, президентська, урядові, обласні) намагаються самостійно вибудувати свої комунікаційні канали і впливати на різні процеси, які відбуваються у країні.

Коли включаєш телевізор або береш до рук газету, складається враження, що українські ЗМІ грають на боці ворога. Страшні картинки, заголовки статей, що лякають, негативна подача матеріалу — варто замислитися, кому вигідні такого роду новини. Напевно, не суспільству, яке хоче отримати неупереджену інформацію. Люди, котрі відстоювали національну гідність на Майдані, котрі сьогодні віддають свої життя за нашу незалежність, мають право на чесне, незалежне висвітлення подій, без істерики та негативу, без нав’язування власних думок.

У медіа-просторі Одеси — близько сотні телевізійних каналів. Усі вони, переважно, орієнтовані на захист інтересів своїх власників, політиків та бізнесменів, і така ж ситуація — у всій країні. На превеликий жаль, ЗМІ обслуговують владу та олігархів, і нам, українцям, часами, буває весело спостерігати на різних каналах війну олігархів один проти одного. Весело, але нецікаво. На жаль, телебачення не працює для глядачів, для створення нової парадигми майбутньої щасливої, успішної, здорової української нації. Для порядних людей, котрі хочуть щось змінити, залишаються соціальні мережі, над якими не владні олігархи.

У цій війні ми не повинні воювати проти Росії — вона сама себе занапастить, ми все-таки повинні воювати за Україну.

Наприкінці хочеться розповісти епізод з історії Стародавнього Китаю.

Один із китайських імператорів, що правив у часи занепаду, замислився, чому в його країні біда та голод. Він розіслав посланців, щоб ті по всій території Китаю збирали народні пісні. З’ясувалося, що пісні, які співали китайські землероби та ремісники, були сумними, в них йшлося про нелегке життя, хвороби та проблеми. Імператор змусив своїх поетів переписати слова та мелодії цих пісень на позитивні, веселі та радісні. Імператорським указом китайців зобов’язали співати нових пісень. Після цього помалу країна вийшла з кризи і життя в ній значно покращало.

Українцям також дуже бракує позитивних та радісних вражень в інформаційному просторі. Настав час співати нові пісні.

Ольга ФІЛІППОВА.