№ 98 (21569) субота 13 грудня 2014 року

Я їхала у відрядження до Києва у спальному вагоні фірмового поїзда. Людей зараз пересувається багато, тож звичайного квитка взяти не вдалося. Зайшла до затишного купе на два місця, швидко влаштувалася і трохи з тривогою почала чекати на попутницю чи попутника. Чим не зручні СВ при їх комфортності, — часом випадало їхати не з жінкою. А з чужим чоловіком в обмеженому просторі відчуваєш певні незручності. Дивилася у вікно, за яким швидко збиралися вечірні сутінки. Крізь густий туман тьмяно світили ліхтарі. Із кабелів електромереж падали, розбиваючись об мокрий асфальт, водяні кульки. По шибці вікна повільно сповзали мережані доріжки. Небо сіяло непривітну пізню осінь. Ось-ось на зміну їй мали прийти перші морози.

У купе затишно. Чистий килимок під ногами. Біла, аж хрустка від крохмалю, серветка на столі. Там же переливаються чистим блиском традиційні склянки для чаю. Тихо грає заспокійлива музика. Усе це чомусь впадало в око не побіжно, як зазвичай, а опукло-детально. За дверима —  приглушений шумок. Тут він ніколи не буває гучним, бо пасажирів небагато, та й усі вони в основному солідного віку. Все, як завжди. Лишень стомлений мозок не покидали важкі думки. Тлумилися, не давали спокою. У той самий час на сході в погано захищених криївках, окопах, непристосованих вагончиках погано одягнуті, із застарілою зброєю проти новітньої ворожої, нас захищають наші діти (серед них і зовсім юні), чоловіки, брати. Вони гинуть кожного дня. Десь напівживі матері оплакують черговий «вантаж-200». Когось, закривавленого, неймовірними зусиллями вдається вирвати з ворожих лабет і доправити до рятівного госпіталю. Не один наш захисник часто береже для себе про всяк випадок останню гранату, щоб уникнути полону, знущань і принижень.

Якщо погодитися з тим, що війна — це продовження політики іншими засобами (Клаузевіц), а політика — концентроване вираження економіки (Ленін), то відстань до перемоги або поразки легко виміряти в грошах. Яких у нас нема, але які необхідні. Терміново.

Війна «пішла на базу»

У потоці інформації та аналітики, присвячених у подіям в Україні, дедалі менше місце займає війна. Це зрозуміло. Повідомлення про перестрілки на Донбасі, про загибель наших бійців, мирних громадян, про розруху, затримання і знищення окремих терористів коментувати, загалом, безглуздо. Перемир’я в лапках і без лапок триває, і питання лише в тому, як його розуміти.

Демократія як суспільний устрій існує більше ніж 2000 років. Попри цей факт, цей устрій є молодий і через свою молодість не цілком остаточно вироблений. Це стається через винахідливість антидемократичних сил.

Антидемократичні сили, позбавлені демократією своїх привілеїв, вдаючи себе демократами, шукають можливости під різними приводами просочити демократичну практику недемократичними приписами і навіть законами. Далеко не треба ходити за прикладами. Згадаймо диктаторські закони, протягнені в Україні через демократичну установу під маркою захисту демократії.

Навчання в школах можуть скоротити до дев’яти років, підвищення зарплат чиновникам — «заморозити», а кількість депутатів Ради — скоротити до 150 осіб. Так Мінфін розраховує заощадити понад 500 млрд грн

У розпорядженні редакції DT.UA опинилися рекомендації щодо змін до законодавства, підготовлені Міністерством фінансів, з метою оптимізації витрат з держбюджету. Документ, викладений на 120 сторінках, пропонує зміни в закони, укази президента, а також рішення уряду (ознайомитися з ним детально можна за посиланням http://zn.ua/static/file/minfin_proposal_.pdf).

З метою скорочення видатків бюджету Мінфін пропонує внести зміни в законодавство, що регулює гуманітарну сферу, сферу державного управління, пенсійне забезпечення, соціальне страхування, роботу органів прокуратури та армії.

У вівторок ввечері в Одесі зустрічали прикордонників, які проходили службу на Херсонщині, на тимчасовій межі між Україною та окупованими Кримом.

Зустріч з рідними під покровом ночі. 156 одеських прикордонників прибули в свій загін. Як доповіли командири, під час виконання завдань втрат особового складу, збройної техніки не допущено. Поки проходили всі формальності, на хлопців зовсім поряд із нетерпінням чекали рідні і друзі. Вони зізналися, що проводжали воїнів зі сльозами і тепер зі сльозами, але від щастя, зустрічають. Хто синів, хто хлопців, хто чоловіків і батьків. Прийшли цілими сім’ями. Попри негоду і пізній час — навіть з маленькими дітьми.

У рамках чергової ротації загін бійців-транспортників УМВС України на Одеській залізниці вирушив у розпорядження Придніпровської залізниці, щоб забезпечувати належний стан правопорядку в прикордонній зоні проведення антитерористичної операції.

Там міліціонери-транспортники замінили своїх колег, які впродовж місяця несли службу з охорони громадського порядку та протидіяли терористичним і сепаратистським проявам. Це, до слова, вже п’ята ротація особового складу, який відряджається до Придніпровської залізниці. Кожен з бійців — доброволець, який усвідомлено стає на захист правопорядку і цілісності нашої держави.

Ґудзики

Коли мені ледве виповнилося дванадцять років, я залишилася сиротою: тата, з яким ми вдвох мешкали в старенькій бабусиній хаті, успадкованій ним як найменшим у родині, переїхав трактор. Моя рідна мати покинула мене на батькові руки зовсім маленькою. Працювала вона на току, там і зійшлася з водієм, одним із хлопців-заробітчан, яких колгосп наймав на жнива. Посиділа, розпо-відав мені тато, з ним у кабіні, та й рушила у Молдавію. Відтоді не було від неї жодної звістки. Люди якось переказували, ніби бачили її живою-здоровою, що вийшла заміж, має дітей. А то казали, ніби наші сільські хлопці, які служили на Далекому Сході, зу-стрічали її на трасі аж під Владивостоком, де вона заскакувала до кабіни далекобійника. А чи правда то була, чи вигадки — хто знає…

Під час ХVI міжнародної фотовиставки «День-2014», яка до 23 грудня діятиме в Одеському літературному музеї, своїми враженнями про цю подію поділився відомий колекціонер, краєзнавець, заступник голови Одеського відділення Українського фонду культури, заслужений працівник культури України Тарас МАКСИМ’ЮК.

«Чорноморські новини» не раз писали про цього подвижника української справи. Моє спілкування з колекціонером переросло у зацікавлену розмову про коло проблем, якими, у фокусі однієї особи, нині переймається українська інтелігенція Одеси.

Підсумкова виставка вже дев’ятого Фестивалю фотоклубів України відкрилася у Міській художній галереї у Воронцовському палаці (Приморський бульвар,1).

У цьому творчому змаганні, біля витоків якого 9 років тому був наш земляк — голова Одеської фотографічної асоціація Сергій Гевелюк, цього разу взяли участь 14 фотоклубів із 11 міст України. Кожен клуб представив свої колекції, які шляхом демократичного голосування були оцінені самими учасниками. Приємним моментом для фотомайстрів одеського клубу «Фотон-2» стало те, що в рейтингу кращих колекцій, показаних на підсумковій виставці в Києві, їхня була визнана однією з кращих. Таким чином вдалося продовжити традицію: щороку роботи наших майстрів потрапляють у трійку призерів. Підсумки фестивалю оголосили в Києві у жовтні, і тепер виставка із 24 кращих робіт мандрує Україною.

Адитивами (харчовими добавками) називають групу природних або синтетичних речовин, які спеціально додають до продовольчої сировини, напівфабрикатів або готових продуктів з метою надання їм певних якісних показників. Та чи завжди корисне для здоров’я те, що «гарно блищить і пахне»?

Тема харчових добавок мене зачепила за живе, бо, навчаючись у школі, бачу, чим харчуються учні під час перерв. Часу у нас обмаль, тож біжимо до найближчих будок-крамничок і хапаємо там усілякі чіпси, снікерси і т. п. Я вирішила досконало вивчити, чим шкідливі для дитячого організму оті адитиви. Велику методичну й аналітичну допомогу у цих дослідженнях мені надали доктор медичних наук, професор Одеського національного медичного університету Валентина Величко та лікар-терапевт, клінічний ординатор цього закладу Людмила Бездітна. Ось деякі спостереження та висновки, якими хочу поділитися.

Американські вчені повідомили, що до кінця ХХІ століття у літній період Арктика може залишатися без крижаного покриву.

Як показало дослідження, це може статися у разі збереження процесу глобального потепління — збільшення кількості викидів в атмосферу вуглекислого газу. Фахівці проаналізували кілька космічних знімків і встановили, що кожні десять років через парниковий ефект арктичний крижаний покрив зменшується приблизно на 13 відсотків. У 2014-у зафіксовано найнижчий за 36 років спостережень рівень — розтануло 5000000 квадратних кілометрів арктичної криги.

Бізнесмен Сюн Шуіхуа найняв бульдозеристів, щоб зрівняти із землею всі дерев’яні споруди свого рідного села на півдні Китаю і знищити його брудні дороги. Натомість звів по новенькому фешенебельному будинку для кожної родини, що мешкає у селі.

54-річний Сюн заробив свій статок в металургії і вирішив відплатити добром тим, хто колись був добрим до нього самого. У ті часи, коли він був хлопчиськом з бідної сім’ї і за душею у нього не було ні гроша. Ставши мільйонером, Сюн не забув про те, як підтримували його сім’ю сусіди та інші жителі села у часи його дитинства.

Протягом півстоліття американські медики ведуть активну боротьбу проти тютюнової залежності — і їхні зусилля не марні. МОЗ США повідомляє, що кількість курців у країні ще ніколи не була настільки низькою, як зараз.

Співвідношення кількості курців до всього населення США у процентному вираженні сягнуло історичного мінімуму — нині палять 17,8 відсотка мешканців. Ці дані нещодавно були оприлюднені центрами з контролю і профілактики захворювань.