«У розкритті правди є очищення...»

Дехто, ймовірно, з числа тих, що чекають конкретної поради, як вирішити проблему, назвав цей фільм просто знущанням. І в пресі критики було предостатньо. Зокрема, писали таке: «Якщо скинути чари закоханості в геніального режисера і в її команду, то залишиться безкінечна, як поганий сон, історія, що не несе нічого нового, і в більшості актори, які погано грають». І таке: «Двогодинна черга з повернень героя з його «не знаю, з чого почати» в якісь моменти стає майже нестерпною...»

Як подібні відгуки сприйняла сама Кіра Георгіївна? В одному з інтерв’ю вона сказала: «Кожна людина може трактувати мої фільми, як побажає. Я не вважаю, що маю право з кимось сперечатися з приводу своїх фільмів, стверджувати, що хтось не правий. Як глядач їх розуміє, так нехай і розуміє». А ось багато глядачів, артистів, режисерів оспорювали негативні відгуки, стверджуючи: стрічка дуже сильна, про багато що спонукає замислитися. Але погоджувалися: фільм не для тих, хто ходить у кіно виключно розважатися.

Наведу декілька висловів з рецензій на захист фільму. «Однакові сцени тим, хто любить отримувати задоволення не від результату, а від процесу, ворушити деталі і читати між рядками, подарують тонку, майже ювелірну режисерську й акторську роботу, і дозволять поглянути на одну й ту ж ситуацію з різних ракурсів»; «Це фільм-атмосфера. У якийсь момент перестаєш стежити за тим, що відбувається на екрані, і починаєш роздумувати на цю тему. А фільм це лише фон твоїм власним думкам. Це така дія на психіку, деякий тиск, щоб ти замислився про проблему вибору в такій складній ситуації». При цьому багато хто з тих, хто замислився над цією проблемою, у своїх відгуках пропонував свій варіант відповіді героєві фільму. Деякі писали: якщо дружина хороша, добра і вірна супутниця, треба остудити свій юнацький запал і подякувати Богові за те, що дав таку хорошу жінку такому непо-стійному чоловікові. А «любовні» стосунки «на стороні» героя фільму називали явищем тимчасовим, тому що справжні почуття змушують чоловіка робити вибір дуже швидко, бо коли кохаєш, то рішення на чиюсь користь приймаються легко і природно. Також нагадували: таке бажане нове життя, до якого прагнуть чоловіки, що вирішили розлучитися, часто обманює їх очікування, а на підтвердження цього наводили такі статистичні: кожен третій чоловік після розлучення хотів би повернутися до колишньої дружини, а кожний четвертий — робить це.

Кінознавці, майстри кіномистецтва зійшлися на тому, що «плюсів» у фільму значно більше, ніж мінусів: він став учасником і призером програм авторитетних кінопереглядів у Римі, Москві, Мінську і т. д., був названий кращим фільмом країн СНД і Балтії.

Інша картина Кіри Муратової — «Мелодія для шарманки» — стала володарем більше 10 нагород авторитетних кінофестивалів, а також кінопремії «Ніка». Цей фільм — серйозна розмова про наше ставлення до дітей, а передусім, на мій погляд, про блудних татусів, які у пошуках кращого життя залишили свій дім, сім’ю і забувають поцікавитися, чи не трапилося там лиха... У героїв стрічки — 10-річної Олени і 6-річного Микити — сталося страшне лихо: померла мама. Після її смерті дітей хотіли відправити в різні притулки, але, присягнувшись ніколи не розлучатися, вони втекли. От тільки ці хлопчик і дівчинка не мали наміру зайнятися бродяжництвом, у них була мета — знайти татусів (Олена і Микита — діти від різних шлюбів). Побувавши в різних місцях, де можуть жити татусі, і не зустрівши їх, вони не втрачають надії. Голодні діти, тремтячи від холоду, сподівалися зустріти Різдво за родинним столом, таким (до речі, не завжди багатим), який вони бачили, заглядаючи у вікна чужих будинків. Але холодна чарівна різдвяна ніч завершується зовсім не омріяним фіналом. Заблукавши, хлопчик, щоб переночувати, забирається на горище порожнього будинку і там замерзає...

Мимоволі ставиш питання: то хіба могло б таке статися, якби батько хлопчика завжди, навіть на відстані, цікавився долею сина, не втрачав з ним зв’язок? Звичайно ж, ні — хлопчик відразу б його знайшов. Не сталося б таке, якби люди, до яких зверталися діти, допомогли їм. Отже, цей фільм і серйозна розмова про нас з вами, він викриває нашу з вами байдужість. І тут доречно навести декілька відгуків про нього. «Спасибі Вам, Кіро... за те «не криве» дзеркало, в якому відобразили всіх нас... Фільм... Не просто сильний... Він... Просто МАЄ бути... У фільмі запізнився не Бог. Запізнилися і продовжуємо запізнюватися ми всі...»

«Не кожний дивитиметься цей фільм, як тільки зрозуміє про що він! Мені довелося пережити подібну ситуацію, і я глибоко переконана, що тут справа не в акторській майстерності! Ми наче дивимося в дзеркало і бачимо там ту байдужість, від якої нас коробить! А що робити — вирішує кожний для себе сам!..»; «Спасибі за фільм! Фільм з першої секунди і до останньої тримав мене в напрузі. Хотілося опинитися поруч і допомогти дітям, що потребують притулку, тепла і їжі. Я буду уважнішим до навколишніх людей, серед метушні і швидкоплинності нашого життя, серед містечкового квартирного затишку і пересичення, завжди знайдеться кому протягнути руку допомоги, треба тільки захотіти».

Чотири рази номінувався на кінематографічні премії і був удостоєний двох «Нік», спеціального призу журі Берлінського кінофестивалю фільм Кіри Муратової «Астенічний синдром». Як відзначають кінокритики, «у жодній іншій картині так безжалісно і психологічно точно, так вражаюче талановито й емоційно не показана ситуація в суспільстві на межі 90-х років ХХ століття, що перетворила людей у жорстоких, зневірених, знедолених особин державного «контингенту».

Справжньою подією кількох міжнародних фестивалів стала стрічка «Настроювач».

За свою кар’єру Кіра Муратова зняла 21 фільм (враховуючи короткометражні). Не всі вони отримали високі винагороди і сподобалися далеко не всім, але одне безперечно: і за часів радянського застою, і за часів «перебудови», і зараз, за часів повної свободи Кіра Георгіївна не боялася показати гірку правду, зокрема байдужість до долі простої людини, дітей. Тому що, як сказала вона в одному з інтерв’ю, «у розкритті правди є очищення. Як нарив, що болить, і коли він проривається, тече огидний гній, але ти відчуваєш звільнення...»

Рядки з біографії. Кіра Муратова (у дівоцтві Короткова) народилася 5 листопада 1934 року в бессарабському містечку Сороки (зараз — Молдова). Вивчала філологію в МДУ, у 1959-у закінчила режисерський факультет ВДІКу (майстерня Сергія Герасимова і Тамари Макарової).

У 1961 році стала режисером і сценаристом на Одеській кіностудії. Дебютувала в 1962-у спільно зі своїм майбутнім чоловіком — Олександром Ігоровичем Муратовим, поставивши короткометражний фільм «Біля крутого яру», а через два роки, з ним же, знявши повнометражну стрічку «Наш чесний хліб». Потім, як зазначають кінокритики, вже першими самостійними фільмами «Короткі зустрічі» і «Довгі проводи» режисер заявила про свій інтерес до неоднозначних людських характерів і сучасної етичної проблематики (фільми були «покладені на полицю» до «перебудови»). У Ле-нінграді, де вона знімала стрічку «Пізнаючи білий світ» (1978), познайомилася з художником Євгеном Голубенком, який став її другим чоловіком і співавтором сценаріїв.

У колекції нагород нинішньої ювілярки — кілька призів «Ніки», «Кінотавра» і багато інших. 1990-го їй було присвоєно звання народної артистки УРСР. Кіра Муратова — лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, кавалер орденів Ярослава Мудрого.

Людмила ШЕРШЕЛЬ.