«Тут я виріс, тут моє коріння...»

Моє дитинство і юність пройшли в самому центрі Роздільної. Разом з братом Віталієм, який і нині мешкає в Роздільній, та з хлопцями з нашого двору часто їздили на рибалку на ставки, на так званий «коров’ятник» чи Парканці. Брат і зараз — завзятий мисливець. Багато хто в Роздільній ще пам’ятає мою маму, дуже відкриту та добру жінку, яка довгий час працювала на Роз-дільнянському винзаводі економістом, а потім, до самого виходу на пенсію, — у райсільгоспхімії. Батько багато років пропрацював на Роздільнянському заводі ковальсько-пресового устаткування (КПО) наладчиком, об’їздивши майже весь Радянський Союз. Батька пам’ятаю як безкомпромісного патріота України, якого ще в далекі до Української незалежності части дехто за спиною називав «бандерівцем». Будучи ще дитиною, я дуже ображався на це, лише пізніше зрозумівши, що батько це сприймав не як образу, а як комплімент…

У 1975 році я пішов до першого класу Роздільнянської середньої школи № 4, яку закінчив у 1985-у. На все життя в пам’яті залишилися педагоги: перша вчителька Валентина Юріївна Проценко, вчитель хімії Валентина Григорівна Журмій, вчителі математики Раїса Іванівна Ломова та подружжя Крестовських, вчитель географії Людмила Вікторівна Чайченко, вчитель фізики Полі-на Миколаївна Богатова (Замітайло), вчителі української мови і літератури Валентина Володими-рівна Болгарова та Надія Семенівна Бикова, Валентина Яківна Коленковська, вчитель праці Олександр Олександрович Осадчий, вчителі фізкультури подружжя Таранюків, вчитель малювання та креслення Павло Петрович Росляк, вчитель історії Анатолій Олександрович Сосідко, вчитель музики Євген Павлович Хітриченко, вчитель російської мови та літератури Валентина Володимирівна Юрченко, вчитель біології Тамара Петрівна Заволочко та інші. На жаль, багатьох уже нема…

У шкільні роки займався в Роздільнянській ДЮСШ гандболом. До цього часу іноді спілкуюсь з беззмінним директором спортшколи Володимиром Макаровичем Замітайлом. Пам’ятаю «тренера від Бога» Анатолія Петровича Петригу, на жаль, також вже покійного. Шаховим клубом у ті часи завідували справжні фанати цієї інтелектуальної гри: кандидат у майстри спорту Віталій Анатолійович Крулик та Анатолій Йосипович Білик. Завдяки їм я кілька років поспіль ставав чемпіоном Роздільнянського району з шахів серед школярів, а в 1985-у посів друге місце на обласній першості на приз космонавта Георгія Шоніна. Шаховий клуб діяв у районному Будинку культури, де був історичний музей, організований людиною, беззастережно відданою цій справі, — учасником війни Анатолієм Семеновичем Галуцьким.

Повірте, імена та прізвища всіх цих людей дуже легко спливли у пам’яті, бо частинка душі кожного з них і досі в моєму серці, у моїй душі…

Потім були нелегкі два роки строкової служби в Радянській армії: спочатку в Ленін-градському військовому окрузі ППО (м. Сестрорецьк, станція Горська), а згодом — у Московському військовому окрузі ППО (м. Клин-5) та дуже цікаві й насичені студентські роки (1988 — 1992) на юридичному факультеті ОДУ ім. І.І. Мечникова, про які можна написати окрему книгу.

Сьогодні разом із дружиною Світланою (дошлюбне прізвище Денисенко) мешкаємо в Одесі. Виховуємо чотирьох синів: Дмитра, Олександра, Михайла та Володимира.

У Роздільній живуть батьки моєї дружини. До речі, теща, Наталя Миколаївна, родом із села Новоборисівка Великомихайлів-ського району, а тесть, Юрій Миколайович, народився в Росії.

— Чому ви вирішили балотуватися у народні депутати? Чому саме від «Свободи»? Чому саме у 139 окрузі?

— Не можу спокійно спостерігати за тим, що відбувається в Україні. Якби б я був фахівцем військової справи, моє місце було б на фронті, в АТО. Можливо, ще й доведеться повоювати. Але зараз вважаю, більше користі можу принести на іншому фронті — на фронті боротьби з корупцією, з олігархатом, на фронті реформ у всіх сферах життєдіяльності держави й українського суспільства, а конкретніше — у своєму окрузі. Якщо виборці Роздільнянського, Великомихайлівського, Фрунзівського, частини Біляївського та Комінтернівського райо-нів і міста Южного мені повірять, то з допомогою Закону «Про очищення влади» (про люстрацію) я зламаю корупційні схеми, які діють в нашому окрузі: і «кришування» кар’єрів, і висмоктування коштів з бюджетів районів через схеми відкатів і т.п. До керування районами повинні прийти нові люди: моральні, чесні, професійні, а головне — патріоти України.

До партії, а точніше — Всеукраїнського об’єднання «Свобода», у мене був довгий та складний шлях. У вже далеких дев’яностих мій батько, тоді міський «рухівець», залучив мене до активного місцевого політичного життя. Назавжди я запам’ятав слова, сказані мені в Києві легендарною Славою Стецько, дружиною Ярослава Стецька, соратника й друга Степана Бандери: «Ніколи не бійся, роби — і в тебе все вийде!» Це вона, Слава Стецько, потім, ставши членом українського парламенту, у віці майже 80 років зачитувала присягу народного депутата як найстаріший у Верховній Раді обранець. Причому комуністи в той момент, як таргани, повтікали із сесійної зали.

Пізніше, в 1998 році, мене було висунуто кандидатом у депутати Верховної Ради від виборчого блоку партій «Національний фронт». Але тоді гасла «Слава Україні!», «Героям слава!» у нас, на півдні України, сприймалися не так, як зараз...

Довгий час після цього на розгалуженому та різнобарвному політичному полі країни я не міг розібратися, яка ж з політичних сил справді спроможна відновити Україну, зробивши її реально незалежною державою. І тільки останній Майдан, Революція Гідності та розв’язана проти України війна, а також позиція в парламенті та дії в цих обставинах ВО «Свобода» допомогли мені остаточно впевнитися у своєму виборі політичної сили, з якою у мене один, спільний шлях. Тому я й вступив у лави партії та був висунутий кандидатом в народні депутати на з’їзді «Свободи», який відбувся в Києві 14 вересня цього року.

Після розмови з лідером партії Олегом Тягнибоком дав згоду балотуватися від ВО «Свобода», бо впевнений, що «Свобода» є найбільш послідовною, дієвою та результативною політичною силою в Україні з 20-річною історією, а не проектом, створеним під вибори, яких нині більшість.

Дав згоду балотуватися, оскільки за рівнем освіти та набутого досвіду вважаю себе готовим для виконання повноважень народного депутата. Маю дві вищі освіти: юридичну та технічну (крім юридичного факультету ОДУ ім. І.І. Мечникова, в 2010-у закінчив Одеський МГУ за спеціальністю «Управління проектами»).

Балотуюсь саме в цьому окрузі тому що, як уже розповідав, тут виріс і тут прожив більшу частину свого життя, тут починав свою адвокатську та правозахисну діяльність. У 1992—1994 роках працював у Роздільнянській райдержадміністрації. У 2002—2006 роках був депутатом Роздільнянської районної ради, очолював постійну комісію з питань законодавства та захисту прав громадян. У цьому окрузі проживають мій брат та батьки моєї дружини. Тут живуть багато моїх друзів та знайомих. Тут поховані мої батьки, тут моє коріння.

— Які досягнення у житті вважаєте найважливішими? В якій сфері почуваєтеся професіоналом? Що є джерелом ваших доходів?

— Чесно кажучи, якось незручно ставити собі оцінки, говорити про досягнення. Про це, напевно, легше судити тим, з ким зводила доля, кому допомагав і як адвокат, і просто як людина... А впродовж своєї майже 20-річної юридичної практики допоміг багатьом у відстоюванні їхніх цивільних, трудових, сімейних та майнових прав. Як адвокат здійснюю захист і в кримінальному провадженні. Знаю нашу правоохоронну та судову системи фактично зсередини з усіма її недоліками і негараздами. Знаю, що треба робити, щоб відновити довіру до судової гілки влади в Україні.

Пишаюся тим, що є батьком чотирьох синів. Старший має диплом юриста. Другий — першокурсник юридичної академії. Молодшим — 4 та 5 років.

Джерело моїх доходів — адвокатська практика. І саме в юриспруденції вважаю себе професіоналом.

— Всеволоде Петровичу, розкажіть коротко про свою передвиборну програму? Чи враховані у ній основні проблеми вашого округу?

— З моєю передвиборною програмою можна ознайомитись як на офіційному сайті Центрвиборчкому (ЦВК), так і в соціальних мережах «Фейсбук» та в «В Контакті», ввівши в пошукову систему моє прізвище та ім’я. Якщо ж коротко, то я впевнений, що необ-хідно провести докорінні кадрові зміни в окрузі за допомогою Закону України «Про очищення влади» (про люстрацію). Вкрай необхідні скасування депутатської та суддівської недоторканності, запровадження виборів суддів, передача повноважень райдержадміністрацій виконкомам місцевих рад. Усе це чітко виписано в моїй передвиборній програмі. А проблеми нашого 139-го округу майже нічим не відрізняються від загальноукраїнських. Основні з них — кадри і корупція. Все решта — витікає з цього. Тільки-но вдасться втілити мою програму, зміни в житті відчує кожен громадянин.

Але що точно потребує невідкладного вирішення — то це ремонт, а, точніше, будівництво доріг. Бо їх сьогодні практично нема. Часто доводиться їздити автомобілем з Роздільної в напрямку Великої Михайлівки, Фрунзівки, заїжджаючи до друзів у Цебрикове та Поплавку. Я вже не кажу про дорогу до Степанівки, Кучургана, Лиманського... Дороги такі, що, їдучи, підсвідомо на кожній ямі клянеш всіх і вся. З огляду на необхідність посилення кордону з Придністров’ям, впевнений, нині дуже слушний час, за відповідної наполегливості новообраного народного депутата від округу, найближчим часом впорядкувати ці дороги.

— Які форми роботи з виборцями використовуєте? Чи послуговуєтеся можливостями інтернету, зокрема соціальних мереж, для зв’язку з людьми?

— Основна проблема цієї виборчої компанії — її стислі терміни. Фізично нема змоги поспілкуватися з кожним, хто цього бажає, та об’їхати всі населені пункти виборчого округу. Але це не означає, що я не обізнаний з проблемами кожної громади. Повірте, на особистих зустрічах люди дуже відверті, і тому про багатьох посадовців

районів округу у мене є відповідна інформація, яка ляже в основу корупційних справ чи люстрації горе-посадовців.

Звісно, послуговуюся й інтернетом, але далеко не на повну потужність «світової павутини». Не забувайте, що велика частина мого виборчого округу — сільська місцевість, де комп’ютеризація населення і його Інтернет-активність не на високому рівні.

— Як виборці можуть зв’язатися з вами? Де розташований ваш штаб?

— На зустрічах усім хто бажає, даю номери телефонів — свої чи своїх помічників, а також електронну адресу: AdvokatVPS@mail.ru.

Фактично у ці передвиборні дні мій штаб — на колесах, у моїй машині. Але виборці можуть мене знайти також за адресою: м. Роздільна, вул. Леніна, 25/1, та залишити там інформацію чи документи.

— Чому, на вашу думку, виборці повинні віддати свій голос саме вам?

— Передусім тому, що моє родинне ко-ріння пов’язане з цим округом, і його турботи та проблеми — це мої турботи і проблеми. Тому що, об’єктивно, я найбільш підготовлений для роботи в парламенті. Тому що я не є олігархом та бізнесменом. Тому що за мною стоїть потужна політична сила, парламентська фракція якої довела свою послідовність, дієвість і результативність.

— Що, на ваш погляд, є пріоритетним у роботі депутата Верховної Ради?

— Грамотна та результативна законотворча діяльність.

— Якщо ви переможете, то якої проблеми стосуватиметься ваш перший законопроект?

— Подолання олігархії (ліквідація офшорних зон, ліквідація приватних монополій, відкриття державного реєстру прав власності і т. ін.)

— Як оцінюєте свої шанси на перемогу?

— Як непогані. Я впевнений: виборці, нарешті, усвідомили те, що, продаючи свої голоси за подачки «гречкосіям» та «грошовим мішкам», вони, насамперед, обдурюють себе, оскільки відбирають у себе можливість змінити власне життя на краще, і водночас дають можливість тим таки «гречкосіям» та «грошовим мішкам» повернути собі роздані на виборах кошти у стократному розмірі.

Розмовляв
Іван ДАНИЛЕНКО.