спецвипуск № 81 (21552) жовтень 2014 року

Спецвипуск оплачений з фонду кандидата у народні депутати України
по 139-у одномандатному округу В.П. Сокалюка.

Звернення ініціативної групи мешканців м. Роздільна до жителів Роздільнянського виборчого округу № 139

(Роздільнянський, Великомихайлівський та Фрунзівський райони, частини Біляївського, Комінтернівського районів, Суворовського району м. Одеси та м. Южне)

Шановні земляки! Перед тим як проголосувати 26 жовтня за свого кандидата та політичну партію на позачергових виборах до Верховної Ради України подумайте про таке: який кандидат інтелектуально, морально, за своєю освітою, за віком та досвідом спроможний розробляти та приймати необхідні для вас закони? Якщо кандидат витратив сотні тисяч на свою агітацію, про що він в першу чергу думатиме у парламенті? Якщо в окрузі не проживають його родичі, друзі та знайомі, перед ким він буде відповідати та перед ким йому буде соромно за все невиконане? Якщо за ним не стоїть потужна, дієва політична сила, яка 100-відсотково голосує у парламенті, то хто йому допомагатиме у вирішенні питань округу, бо ж відомо, що один у полі не воїн?

Соціологічна служба Центру Разумкова з 5 по 10 вересня провела опитування «Громадяни України про безпеку: оцінки, загрози, шляхи вирішення проблем».

Як показали результати дослідження, переважна більшість (79,6%) громадян України вважають, що існує загроза зовнішньої збройної агресії проти України. Найчастіше загроза відчувається з боку Росії (76,3%). При цьому частка тих, хто вказує на існування загрози з боку цієї країни, істотно зросла порівняно з липнем 2013-го (тоді вона становила лише 22,7%).

Ровесница Независимости Украины 23-летняя Анастасия Дмитрук написала стихотворение «Никогда мы не будем братьями» под впечатлением от аннексии Россией Крыма. «Это то, что называется «накипело», — прокомментировала молодая поэтесса свою позицию. — Это о той самой братской любви, которую никто не видел... Вваливаться в наш дом с автоматом и во все горло кричать: «Братья, сдавайтесь!», — это как-то нелепо, мне кажется».

Анастасия
ДМИТРУК

Никогда мы не будем братьями
ни по родине, ни по матери.
Духа нет у вас быть свободными —
нам не стать с вами даже сводными.

Кореспондент «Чорноморських новин» зустрівся з кандидатом у народні депутати України у виборчому окрузі № 139 (центр — м. Роздільна) Всеволодом Петровичем СОКАЛЮКОМ.

— Життєва позиція кожної людини, її світоглядні і суспільні пріоритети формуються з дитячих літ, беруть свій початок у родинному вихованні, образно кажучи, з молоком матері всотується мудрість дідів-прадідів, а далі передається дітям-онукам. Тож для ближчого знайомства, розкажіть, Всеволоде Петровичу, про батьків, про своє дитинство, про вашу сім’ю.

— Народився я 15 квітня 1968 року в селі Піщана Балтського району Одеської області, звідкіля моя мама — Світлана Остапівна, дівоче прізвище Лещенко. У 1967-у мама закінчила Одеський сільгоспінститут й отримала скерування на роботу у Львівську область, у місто Радехів, де й познайомилася з батьком — Петром Дмитровичем Сокалюком. Народжувати мене приїхала до своїх батьків у Піщану, а згодом разом з батьком переїхали до Роздільної, де тоді працював на керівних посадах її старший брат — Олександр Остапович, учасник війни, орденоносець. До речі, і батько, і мати виросли в багатодітних сім’ях: у мами було шестеро братів, двоє з яких померли ще в дитинстві під час Голодомору, а у батька було три сестри. Напевно, тому і в мене четверо дітей.

У системі освіти я пропрацювала понад сорок років. Починала свою діяльність у далекому 1975-у в Роздільнянській середній школі №4. Мене призначили класним керівником 2-Б класу, крім того, як вчитель російської мови та літератури вела години зі свого предмету.

Одразу ж помітила білявого хлопчика з не дуже поширеним ім’ям Всеволод. Він жив недалеко від школи, тому я близько познайомилася з його батьками, після чого його мати Світлана стала постійним членом батьківського комітету, а батько Петро, майстер на всі руки, часто навідувався до школи: то нову вішалку прилаштувати, то щось у класі відремонтувати. Саме такі батьки (на жаль, уже покійні) могли виховати порядних та освічених дітей. При мені Всеволод став відмінником та одним з кращих учнів класу. Він завжди був допитливий та ерудований, і хоча не завжди йому вистачало терпіння, однокласники завжди тягнулися до нього як до лідера.

Пільги  для  «дітей  війни»

Хто належить до категорії «діти війни» та які пільги для них передбачені?

До категорії «дитина війни» належать особи, які є громадянами України та яким на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.

Відповідно до Закону України «Про со-ціальний захист дітей війни», цій категорії громадян надаються такі пільги:

Живемо в стані війни. На кордоні між Україною та Російською Федерацією військові об’єднання: одні готові нападати на нашу державу, інші боронити її від чужого нападу.

Армія Російської Федерації чисельна, ідеться про десятки тисяч активних воїнів. Вони мають все необхід-не: достатнє харчування, відповідний одяг-однострій, сучасну зброю, танки, гармати, літаки, про всяк випадок — медичні пункти. Ці люди пішли на фронт, усвідомлюючи всі його небезпеки, але вони спокійні за долю своїх родин. Про їхню діяльність розповідають відповідно налаштовані засоби масової інформації. З українського боку не все так добре.

Януш Корчак — выдающийся польский педагог, писатель, врач и общественный деятель, который отказался спасти свою жизнь трижды.

В первый раз это произошло, когда Януш принял решение не эмигрировать в Палестину перед оккупацией Польши, чтобы не оставлять «Дом сирот» на произвол судьбы накануне страшных событий.

1. Не давати і не брати хабарі

Риба гниє з голови, а в нашому випадку — країна гнила, починаючи з кожного з нас. Цукерки лікарям, коньяки за швидке виготовлення документів, пухкі конверти за прийняття на важливу посаду, фраза «ну, ти ж знаєш, що потрібно зробити» — все це підгодовувало колосальну систему корупції, яка починалася з маленького села і закінчувалася «Межигір’ям». Не буде пропозиції — не буде і попиту на хабарі.

Картина-диптих «Суд Камбиса», или «Сдирание кожи с продажного судьи» написана художником Герардом Давидом в конце XV века специально для зала ратуши города Брюгге, в котором проводились судебные заседания. Эта картина — своеобразное напоминание судьям об их долге судить справедливо.

В основании сюжета — отрывок из «Истории» Геродота.