Родинний сад Лісовських

На садибі Лісовських садок вражає з перших кроків. У ньому росте більше сотні плодових дерев розмаїтих сортів-видів, кущі із солодкою малиною та аґрусом, ягідники. Тут же затишна і простора, на дванадцять осіб, альтанка та високі триметрові гойдалки. Гойдалки побудував сват з боку старшої дочки, який мешкає на Івано-Франківщині. На них розважаються не тільки діти, а й дорослі.

Саме тут уранці можна й застати господиню сім’ї та садиби Ольгу Лісовську, яка, впоравшись з ранковими справами, виходить у садок і, насолоджуючись чашкою кави, сідає у гамак та милується довколишнім пейзажем. Удень тут не так тихо, особливо якщо дозріває якась ягода чи фрукт. Тоді всі гілки «обсипані» дітьми — і своїми, й сусідськими: прибігає практично вся вулиця ровесників малих Лісовських. У саду вже з десять років виростають усі їхні діти й друзі дітей. Ользі іноді доводиться шукати своїх шибеників саме в кроні дерев. Цей сад став символом сім’ї, в якій живе любов, злагода, взаєморозуміння і милосердя.

В Ольги та Валерія четверо своїх дітей. Від старших доньок вже є й онуки. У родини Лісовських багато друзів, усі до них приїжджають із сім’ями відпочити, поспілкуватися, посмажити шашлики.

До речі, дерева й кущі господарі нічим і ніколи не обробляють, адже яблука, груші, абрикоси, ягоди діти їдять з гілок. А надлишки консервують компотами, варенням, багато роздають знайомим.

Говорячи про сад, Ольга жартома зазначає:

— Наш тато — «мічурінець». Він дуже любить усе, пов’язане з рослинами, садом, експериментами на деревах. Всі сорти підбирав сам. Тому тут по кілька сортів яблунь, черешень, груш, слив, вишень, абрикосів, є великоплідний кизил. двісті кущів аґрусу, малинник...

Але фірмовий логотип Лісовських — яблуня, на якій плодоносять одразу три сорти. Це сам Валерій прищепив ті сорти, яких у їхньому саду не було, але які йому сподобалися. Так і з’явилася яблуня-символ цієї привітної родини, що обі-гріла своїм теплом і добротою не тільки своїх, а й покинутих долею дітей.

У селі Немирівському в Лісовських є ще город, бо як же великій родині обійтися без картоплі та овочів?! Там вирощують помідори, огірки, перець, садять багато зеленого горошку, який дуже люблять діти, солодку кукурудзу. Є й свій баштан.

— Ми намагаємося, щоб у нас було все, що люблять і що просять діти. Навіщо купувати на ринку те, що можемо виростити самі? Нам сад і город приносять не лише користь, а й задоволення, — запевняє господиня.

Ольга родом з молдовського містечка Резина, Валерій — корінний балтянин. Познайомилися, коли Ольга вчилася в Балтському швейному училищі. Одружилися.

Батьків Валерія доля також звела у Балті. Мама-сибірячка приїхала сюди до сестри, працювала на швейній фабриці. Тут і зустрілася з Валерієвим батьком — фронтовиком, який повернувся з війни із 17 пораненнями, без ноги. Батько-інвалід багато років працював у Будинку побуту кравцем.

Ольжин батько працював на машині невідкладної допомоги, мама — у школі-інтернаті. Ольга була старшою із шістьох братів та сестер. Ще тоді звикла відповідати за менших, за чистоту і затишок у домі, за те, щоб братики й сестрички були нагодовані, щоб старанно вчилися. Все їхнє літо проходило в клопотах на городі та подвір’ї. Батьки тримали корову, а діти ще й займалися вирощуванням шовко-прядів — збирали листя, годували гусінь, а кокони здавали. Таким чином самі собі заробляли на школу — одяг, портфелі, приладдя. Збирали також шипшину — тоді під заготівлю цієї сировини можна було придбати потрібні промислові товари.

Тож для Ольги нині звично займатися і будинком, і дітьми.

Старші дочки Лісовських — Олена та Анастасія — вже заміжні, мають дітей. Олена — первісток, а Настя, хоч за віком і старша від Олени, з’явилася в сім’ї підлітком, коли Ольга працювала в благодійної організації «Життя» й опікувалася місцевим дитячим інтернатом. Дівчинка, яка там виховувалася, побачила в ній свою маму, захисницю від жорстокої долі. Без сліз слухати цю історію важко. Настя виросла в інтернаті, маму свою не пам’ятала — та загинула, коли їй було п’ять років. А в 15 років її дорога перетнулася з дорогою Ольги Лісовської.

— Настуню нам Бог послав, — згадує події того часу Ольга. — Дитина прийшла до нас сама. Спочатку дівчинка навідувалася в гості, потім почали її залишати у себе на канікули на ціле літо, а згодом взялися опікуватися її долею, як рідної доньки. Лісовські прив’язалися до дівчинки, прийняли її у свою сім’ю, навіть не оформляючи жодних документів, статусів і допомоги. Попри це, Анастасія щиро називає їх мамою і татом.

З інтернату дівчинку випустили у широкий світ без спеціальних документів, як домашню дитину, без статусу сироти, який дає право на житло тощо. Коли з’ясувалося, що через відсутність цих документів Настя не може працевлаштуватися, Ольга і Валерій забрали її в Балту. Тут вона пішла навчатися у швейне училище, а жила у них. Згодом оформили відповідні документи, подбали про те, щоб дівчина здобула професію, допомогли їй стати на ноги, навчитися «літати» в небі життя і мати теплу сімейну гавань. Зараз Анастасія вже заміжня, її чоловік — киянин, гарна людина. Мешкати вони вирішили в Балті, де поряд є мама і тато Лісовські. Зараз Настя у відпустці з догляду за дитиною.

Донька Олена також заміжня, тож у Лісовських — два зяті, які при потребі завжди поспішають на допомогу батькам.

Далі у родині Лісовських йдуть хлопчаки: 17-річний Станіслав, 11-річний Павло і такого ж віку прийомний Миколка. А замикає дітвору їхня восьмирічна донечка — також Настуся.

Старший із синів Станіслав — знавець усього, що стосується електрики. Найменша Настуся займається танцями, але прагне бути перукарем-стилістом, тому щовечора робить мамі нові зачіски. У Павлика любов до астрономії — вишукує інформацію в Інтернеті про космос, знає характеристику кожної планети, її температуру, інші властивості. Колись прокурором хотів стати, коли побував з мамою в одній з лікарень, де побачив ставлення декого з персоналу до пацієнтів.

— Сказав, що коли стане прокурором, звільнить таких з роботи, — сміючись розповідає Ольга.

Прийомного Миколку Лісовські взяли дуже хворобливою, соціально запущеною дитиною, яка страждала сильним заїканням. З хлопчиком довелося довго й наполегливо займатися. Ось і зараз віддали вчитися грі на духових інструментах — лікарі кажуть, що таким чином можна натренувати чітку вимову.

Доля Миколки, як і старшої Насті, складалася також трагічно. Він та його сестричка Валентина залишилися без мами, яку збила машина. Хлопчику було три роки. Тато згодом привів у дім питущу жінку, і діти росли, як бур’ян при дорозі. Невдовзі потрапили до інтернату. Хоч Коля до того часу жодного разу не був у школі, його за віком відразу відправили у третій клас. Сестричка тоді вже вступила до училища в сусідньому місті, зараз навчається на кухаря. Але до Лісовських приїжджає як у свою сім’ю.

Ось  так і живе ця родина. І все у них як, зазвичай, у всіх багатодітних сім’ях — багато роботи у дворі і по дому, уроки, дозвілля. Та Ольга з усім встигає поратися: готує їжу на велику сім’ю, прибирає. А діти їй у всьому допомагають. Живуть у батьківському домі Валерія, який перепланували, облаштували, зробили великим і затишним, де комфортно всім. Дітям всього вистачає, а насамперед — батьківського піклування і любові. На столі — якісні домашні продукти. Сім’я веде здоровий спосіб життя: у кожного — свій велосипед, тато з дітьми частенько роблять марш-кидки в довколишні приміські села, а то й усією родиною виїжджають на природу пограти у м’яча, бадмінтон.

І все було б у цій історії звичайним, якби не ця незвичайна історія формування та гуртування сім’ї Лісовських, поєднання доль дітей навколо центру «мама і тато». І яблуня, на якій прищеплені три сорти, — також незвичайна. Кожна прищепа на ній дала нові сильні гілки і свої плоди, що різняться і виглядом, і смаком. У цих гілок своє життя, свій урожай. Але корінь, що живить їх, — один, і без нього ніколи б ці плоди не виросли. Так і в людському житті. Ну а в усьому іншому у Лісовських — усе, як у всіх.

Віра ТИХОНОВА.
м. Балта.

Сімейні рецепти від Ольги Лісовської

Варення з аґрусу

Це варення схоже на густий мармелад, прозоре, з цілими ягідками. Отже, на 1 кг аґрусу треба 1 кг цукру. Кожну ягідку наколоти голкою чи шпилькою, засипати цукром на ніч, щоб пустили сік. Вранці поставити на вогонь, довести до ки-піння і 5 хвилин прокип’ятити. Зняти з вогню до наступного дня. У такий спосіб по 5 хвилин варити три наступних дні. Потім розкласти у сухі стерилізовані слоїки і закатати кришками.

Варення з кабачків

У цьому варенні важко розпізнати, з чого воно зварене, але дуже смачне і також схоже на шматочки мармеладу у густому желе.

5 кг молодих кабачків без шкірки і насіння нарізати кубиками, до них також кубиками порізати один великий лимон разом з цедрою. Засипати все на ніч цукром з розрахунку 1:1. Варити так, як і варення з аґрусу: кип’ятити 5 хвилин, зняти з вогню до наступного ранку. І так у три прийоми три дні.

* * *

Пані Ольга ще нагадала, що їхня родина дуже полюбляє випічку з дикими чорними черешнями, які ростуть у лісосмугах навколо Балти. Тож сім’я їх також збирає, а потім пече пиріжки, плацинди, готує варення.

Думаю, багатьом це навіє спогади з дитинства, коли бабусі й мами пекли з чорних черешневих ягідок такі ж пиріжки і паляниці, варили вареники. І хоча від них у синій колір фарбувалися зуби, вся ротова порожнина й долоні, вони все одно були найсмачнішими ласощами вуличної дітвори.

В.Т.