Шевченко і Паустовський

Цей культурницький захід було проведено в рамках відзначення 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря за участі представників одеських бібліотек, яких зібралося на цю акцію понад три десятки разом з начальником відділу по роботі з бібліотеками департаменту культури і туризму Одеської міської ради Ю.М. Санаком.

Костянтин Паустовський має прямі українські корені. Нащадки письменника живуть на батьківщині його діда-козака, далеким предком якого був гетьман Сагайдачний. Дитинство Костянтина Геор-гійовича минуло в Україні, він за-кінчив Першу Київську гімназію, навчався у Київському університеті. У 1918—1919 роках працював у газеті «Киевская мысль». Друкуватися почав у 1912-у в київських журналах «Огни» і «Рыцарь». Ранні твори позначені романтичністю, поетичним сприйняттям життя, в них письменник звеличує творчу працю народу, красу рідної природи.

У творах Костянтина Паустовського, зокрема в автобіографічних повістях і циклі кримських оповідань, багато сторінок присвячено Україні. Крім повісті «Тарас Шевченко», згадував українського генія і в інших своїх творах.

Як пише літературний редактор україномовного видання Світлана Кузнецова, К.Г. Паустовський завжди цікавився життям видатних людей. Ще на початку творчості ним «заволоділа думка створити життєпис найулюбленіших і переважно невідомих художників світу». Його приваблювала доля митців, які вміли бачити свіжо й оригінально та сказати про побачене проникливо й вражаюче.

Повість К.Г. Паустовського «Тарас Шевченко» видрукувана в перекладі з російської В.Г. Піддубняком. Публіцист із Херсона свою україномовну версію виклав в інтернеті, але той варіант виявився так званим комп’ютерним перекладом, на що звернула увагу старший науковий працівник Одеського музею Паустовськоого С.К. Кузнецова. Її скрупульозна праця над цим, зовсім сирим, і майже непридатним напівфабрикатом у результаті вилилася у презентоване видання. Звісно, ця чорнова марудна технологія залишиться в тіні й цікавитиме хіба що літературознавців чи дослідників майстерності перекладу. І все ж справу зроблено — книжка пішла у світ.

Слід також додати, що у варіанті, запропонованому В.Г. Піддубняком, який користувався збіркою Паустовського «Повести и рассказы», виданою 1958 року, літературний редактор С.К. Кузнецова, як дос-відчений науковець, для порівняння перекладу повісті з мовою оригіналу користувалася текстом, опублікованим у четвертому томі шеститомного зібрання творів письменника (М.: Держлітвидав, 1958), вважаючи, що він не може значно відрізнятися від пізніших видань. Але виявилося, що в ленінградському виданні вилучено значний фрагмент — ліричний відступ, притаманний творчості письменника-романтика. Як зауважує літературний редактор, у цьому ліричному роздумі Костянтин Георгійович освідчується в любові до України. Тож завдяки наполяганню С.К. Кузнецової в її перекладі цей суттєвий фрагмент був відновлений.

Трапилися б й інші прикрощі, якби вони не були усунуті завдяки дбайливості літературного редактора.

Насамкінець додамо, що книжка має низку ілюстрацій, виконаних талановитою рукою Великого Майстра — академіка Т.Г. Шевченка, який постав перед нами у всій своїй величі й красі — як борець-патріот і великомученик, високоосвічена особистість тяжкої долі, філософ, історик, поет, художник, драматург, декламатор, співак з незвичайним голосом, чудовий музикант рідкісного й бездоганного смаку, ботанік, геолог, етно-граф, мариніст, прекрасний співрозмовник, товариський і чуйний у спілкуванні зі своїм рідним народом.

Звісно, не належить у таких випадках діжку меду псувати ложкою дьогтю, але куди ти подінешся, якщо на фасаді знаного музею відсутні будь-які елементарні державницькі символи: ні тобі вивіски українською мовою, ні прапора синьо-жовтого, наче ця територія вже повністю підготовлена для здачі східному окупантові. Жаль.

Дмитро ШУПТА,
заслужений працівник культури України.