№ 68 (21539) четвер 4 вересня 2014 року

Несподівана ескалація Росією військового конфлікту на сході України захопила західні країни зненацька. Відповідно, у них не виявилося єдиної стратегії, як відповісти Москві. Вже 5 вересня ЄС має визначитися з відповіддю. Однак зробити це буде непросто.

Окрім того, що посилення санкцій проти РФ не підтримують декілька країн — членів ЄС, навіть у прибічників обмежень не було сформованого бачення, яким має бути це посилення. Країни ЄС шукають такий формат санкцій, який був би відчутний для найширшого кола росіян, але одночасно — мінімально зачіпав комерційні інтереси європейського бізнесу. Також необхідно врахувати можливу реакцію Росії. Як показала заборона європейських продуктів харчування, керівництво РФ готове вводити обмеження у відповідь, не надто переймаючись їхнім впливом на власних громадян.

Не зі звичного для загальноосвітніх навчальних закладів «першого дзвоника» розпочався 1 вересня навчальний рік в Одеському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, що на вул. Профспілковій, 9.

Тут із 1999 року юнаків 10—11-х класів готують до вступу у вищі військові навчальні заклади. Так-от, цьогоріч 1 вересня тут починалося із хвилюючої і тривожної, через воєнну агресію на Сході України, церемонії вручення погонів першокурсникам-ліцеїстам.

Близько тисячі ліцеїстів за роки існування цього навчального закладу пройшли тут вишкіл і присвятили себе військовій кар’єрі. Хочеться сподіватися, що доля буде прихильною до нинішніх першокурсників ліцею, які вибрали таку мужню професію — захисник Батьківщини!

Одеський Євромайдан звернувся до Президента України Петра Порошенка з вимогою негайно реформувати силові структури. У зверненні, схваленому на мітингу 30 серпня, зокрема, йдеться:

«Події останніх місяців переконують нас у тому, що для порятунку нашої країни ми просто зобов’язані не завтра, не післязавтра, а негайно розпочати докорінну реформу нашої міліції, прокуратури, інших силових структур.

На сьогоднішній день, як видко зісторонь, НАТО тримається думки, що вона врятує Европу без участи України. Наскільки така думка відповідає реальності?

Путинська анексія України якраз і доводить, що не відповідає. Маючи на меті підкорення Европи, Путин першим ділом узявся ліквідувати Україну як державу. Розуміючи, що наступним кроком України після приєднання до Европи буде приєднання до НАТО, Путин поклав не допустити цього.

Незалежно від того, чим закінчиться війна на Донбасі, Путін уже досяг однієї важливої мети — відвернув увагу українців від реформ та інтеграції з Європою. Тобто від того, за що українці з такими жертвами змагалися на Євромайдані. Хоча б через пам’ять про Небесну сотню не дозвольмо Путіну цього: це дуже складно, але навіть під час війни Україна мусить робити все можливе, щоб розвивати свою економіку і якнайшвидше стати членом ЄС.

Дуже часто зустрічаюся з думкою, мовляв, зараз війна, тож нам не до того, щоб, припустимо, відкривати нові пішохідні переходи на кордоні з Польщею, які збільшать потік польських туристів до Львова і тим самим наповнять місцеві бюджети. Або ж, мовляв, не час домагатися від Польщі повного виконання обіцянок про п’ятирічні візи для українців. Або ж не час пропонувати Європі, щоб вона створила для Західної України нову програму PHARE, за якою за участю ЄСівських коштів фінансували б розвиток твердої інфраструктури: модернізацію доріг і залізниці, термомодернізацію будинків чи будівництва каналізації в західноукраїнському селі. «Почекаймо, аж закінчиться війна, тоді за все це візьмемося». Ні, дорогі читачі. Тоді вже буде пізно. І хоч яким складним це б не здавалося, але за всі ці речі: реформи, нові пункти пропуску на польському кордоні тощо — маємо взятися з повною енергією саме зараз, щоб продемонструвати світу, що Майдан не закінчився розчаруванням, а Україна модернізується — і Європі тому варто за неї змагатися.

«Демальянсівець» з Одеси Сергій Сарафанюк був серед тих, хто доставив волонтерський вантаж у зону АТО і зустрів День Незалежності України на блокпостах Маріуполя та Слов’янська.

24 серпня з Одеси в Слов’янськ волонтери доставили вантаж для бійців спецназу: обмундирування, продукти, фрукти, медикаменти, вітаміни — все це передали захисникам буквально на передовій. Реальну допомогу простих одеситів прийняли з любов’ю і подякою. Листи солдатам та малюнки дітей викликали щиру радість.

28 серпня голова Державної служби з надзвичайних ситуацій України Сергій Бочковський під час робочої поїздки до Одеської області ознайомився з умовами розміщення тимчасово переселених з Криму і території проведення АТО громадян та готовністю об’єктів, визначених для їх проживання, до осінньо-зимового періоду.

Очільник ДСНС, зокрема, відвідав ДП «Клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова» (Куяльник). Сьогодні у цьому закладі перебувають 173 людини, з яких 107 — тимчасово переміщені з АР Крим та 66 осіб з району проведення АТО. Сергій Бочковський побував також у санаторії «Біла акація», на Міжрейсовій базі моряків та в санаторії ДСНС України «Одеський». На базі остан-нього з 2004 року створений та функціонує Медичний центр медико-психологічної реабілітації рятувальників. Комплексна система медико-психологічної реабілітації дає можливість оцінити стан психофізіологічного здоров’я, ступінь професійного стресового навантаження та комплексно оцінити ефективність медико-психологічної реабілітації працівників служби.

«Незважаючи на внутрішню та зовнішню нестабільну ситуацію, економіка Одещини залишається стабільною», — зазначив на прес-конференції директор департаменту економічного розвитку та торгівлі облдержадміністрації Олег Муратов.

Посадовець розповів про соціально-економічні показники області за перше півріччя 2014-го. Так, обсяг промислового виробництва збільшився на 4,2%, при тому що загалом по Україні маємо спад на 5,8%. Виросли обсяги виробництва в харчовій промисловості — на 13,7%, виготовленні виробів з деревини, виробництві паперу та у поліграфії — на 6,5%. За оперативними даними, підприємства промислового комплексу реалізували продукції на суму 16,3 млрд грн.

Першого осіннього дня Одесу відвідала Ірина Бекешкіна — відомий український соціолог, фахівець у галузі політичної та електоральної соціології, директор фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Вона зустрілася з представниками громадянського суспільства і люб’язно погодилася відповісти на запитання «Чорноморки».

— Сьогодні так виглядає, що українське суспільство більше хоче до Європейського Союзу, ніж наші президент та парламент, Верховна Рада й досі не ратифікувала Угоду про асоціацію з ЄС. Наші партнери — Грузія та Молдова — одразу ратифікували, а ми ні. На що нам сподіватися?

— Я думаю, що і президент, і парламент зроблять усе це не пізніше, ніж у середині вересня. Однак там є чимало моментів, які треба узгодити, і це не їхня ініціатива, а ініціатива Європейського Союзу. А що стосується громадської думки, то, справді, сьогодні найвища за весь час підтримка нашого членства у Європейському Союзі, і насамперед через те, що різко скоротилася, я б навіть сказала обвалилася, підтримка Митного союзу. Скажімо, якщо візьмемо 2010 рік, то в альтернативній постановці питання «або Європейський Союз, або Митний союз» підтримка Митного союзу була вищою, вона зрівнялася у 2011-у, а нині, після цих всіх подій, видно, що Митний союз обвалився із 55% підтримки до 20%. І зараз деякі громадяни підтримують Митний, але абсолютна більшість — за ЄС, причому переорієнтація відбулася насамперед за рахунок тих регіонів, які раніше більше підтримували МС, зокрема й Одеської області. Зараз дещо більше підтримується європейська інтеграція, в тому числі й у вашому регіоні.

Хтось з мешканців 4-ї лінії на дачі, де я живу, мабуть, знаючи мою проукраїнську орієнтацію, підкинув під хвіртку газету «Новороссия». З преси я знав, що в Одесі є така створена антиукраїнська організація, спрямована на підрив нашої державності.

Раніше з книжки дореволюційного письменника Данилевського я знав про цю назву. У тій книжці багато написано про те, що в першій половині XIX століття причорноморські і приазовські степи були заселені українським людом, який тікав з кріпацтва на нові землі. Багато поселенців жили в цих степах ще до завоювання їх Москвою спільно з українськими козаками (самі себе завоювали?). Села біля гирла Дністра як-от Паланка, Яськи, Біляївка, Маяки, були заселені українцями, ще в кінці XVIII ст. У моїй бібліотечці є і книга про Турбаї. У повісті «Микола Джеря» Нечуя-Левицького також йдеться про закріпачення Москвою України, про те, як українські селяни шукали порятунку в причорноморських степах. Так звана «Новоросія» протрималася десь зо три десятиліття, а потім була (назва) замінена на Херсонську губернію. Українці з початку освоєння наших степів називали цей край Чорноморія.

Українці не вдоволені діями армії, командування якої не може навести лад швидко і професійно. Нема достатньої кількості зброї, тепловізорів, захисного обмундирування, через що гинуть наші бійці, а в деяких батальйонах навіть бракує води та їжі...

Мабуть, у керівництві армією ще багато нездар та саботажників. Тож президент Порошенко повинен добре прислухатися до того, що кажуть батьки воїнів та волонтери, прислухатися до порад досвідчених військових у відставці, які мали заслужений авторитет в часи їхньої служби.

Хочеться  полетіти  чайкою

Живемо, ні на мить не забуваючи, що в країні йде війна, що гинуть наші хлопці на Донбасі — кращі серед нас, бо багато з них добровольцями пішли захищати незалежність України, бо рятують під час бою побратимів, ризикуючи самі полягти від ворожої кулі.

Боляче дивитися новини, стискається серце від безкінечних похоронних процесій, від сліз материнських… Житомирщина, Рівненщина, Черкащина, Львівщина, Чернігівщина, Київщина, Кіровоградщина, Одещина… Україна прощається зі своїми синами. Залишаються невтішні матері, дружини, діти-сироти. Хочеться полетіти чайкою, втішити всіх… Та, на жаль, крилець немає. Тому робимо, що можемо: збираємо продукти й речі першої необхідності, дитячі малюнки, кошти для Української армії. Щосереди й щонеділі в нашому місті проходить акція «Допоможемо Українській армії!», яку зініціювали громадська організація «Право» й благодійний фонд «Єдність», за що їм велика шана і вдячність.

Продовження. Початок у номері за 30 серпня.

Бо звідки ж їм знати це, коли вони (як і Ви) вчили історію за «учебниками, изданными в России», яких Вам нині так не вистачає для «повного щастя» і за якими тільки Росія завжди несла всім народам й освіту, й «істінноє православіє», й науку, й культуру. Про Україну ми знаємо лише те, як її «спасала великая Россия от всяческих татар, турок, французов и немцев» та як вона розвивалася «под благотворным влиянием великой русской культуры».

В «учебниках, изданных в России», за якими Ви так тужите, ніколи не писалося про те, в який морок невігластва знову занурилась Московщина після самочинного її відділення від Київської митрополії (1439 рік) і якими зусиллями її знову довелося витягувати із того мороку нашим же київським ученим у ХVІІ—ХVІІІ століттях.

Є таке російське прислів’я: «Втративши голову, за волоссям не плачуть». З головою все зрозуміло. Орган потрібний. Дехто ним навіть думає. А волосся? Чого за ним плакати?

Та, виявляється, в давнину це було дуже суттєво. Вільні люди завжди носили волосся. Жерці — довге волосся й такі ж довгі бороди. Воїни — оселедці та вуса. Селяни стриглися під макітру й теж носили вуса. А ось рабів стригли наголо. Лиса голова та мотузка на шиї — ось ознака невільника. Згадайте раба зі шворкою на шиї на відомій картині Іванова «З’явлення Христа народу».

31 серпня в Українському домі відбувся «круглий стіл» за участю представників громадськості Одеси щодо підготовки до відзначення 600-річчя першої письмової згадки про місто та порт Коцюбіїв (Одесу), яке припадає на вересень 2015-го.

Учасники засідання — і в доповідях, і під час обговорення — висловилися за те, щоб відновити історичну справедливість: Одесі не 220 років, як це було проголошено на догоду імперським амбі-ціям, а, щонайменше, шість століть, про що письмово згадується в авторитетних джерелах.

Сьогодні о 16.00 в Одеському художньому музеї (вул. Софіївська, 5а) відбудеться відкриття персональної виставки скульптури та графіки заслуженого художника України Олександра Князика.

Олександр Веніамінович Князик народився в 1932 році у Дніпропетровську. Закінчив Дніпропетровське художнє училище, а потім Київський художній інститут. З 1960-го живе і працює в Одесі. Його монументальні роботи встановлено як в Одесі, так і в інших містах України. Із найзначніших в Одесі — пам’ятник Йосипу Дерибасу, пам’ятник співробітникам одеської міліції, декоративна композиція «Муза» у будівлі оперети, пам’ятник чорнобильцям, скульптура Спартака біля однойменного стадіону, меморіальна дошка Іллі Ільфу, пам’ятник Борисові Дерев’янку. У 1990-у Олександр Князик відзначений золотою медаллю на бієнале скульптури в Італії за композицію «Оновлення». Учасник міжнародних симпозіумів із скульптури. З 1982-го — заслужений художник України.

До  століття  Кохівської  школи

У невеличкому селі з красивою українською назвою Кохівка стоїть старенька будівля, в стінах якої ось уже ціле століття працює школа. Її будівля непоказна, та міцна як для свого віку. Можливо, тому, що збудована вона із червоної цегли, якою у давні часи славилося наше місто. Ананьївські кам’яниці з тієї цегли ще й досі тішать око сучасних мешканців та гостей. Впали вони і в око працівникам Кабінету Міністрів, які внесли Ананьїв до списку історичних міст України.

Столітній ювілей Кохівської школи — подія знаменна з багатьох причин. По-перше, сучасна освіта України працює в умовах закриття сільських навчальних закладів, а перед нами —  факт, коли земство повіту, навіть у важких умовах початку Першої світової війни, знайшло не тільки можливим, а й необхідним відкрити в селі свою, земську, школу поруч із парафіяльною. По-друге, у наявності школи в селі земство бачило розквіт краю, в економіку якого дедалі впевненіше входила промисловість.

Першого вересня у Вилковому відбулося урочисте відкриття відреставрованого і доповненого новими експонатами та обладнанням Інформаційно-туристичного центру Дунайського біосферного заповідника. Центр оновлено в рамках проекту «Адаптація дельти Дунаю до кліматичних змін» за сприяння компанії «Капарол Україна».

Інформаційно-туристичний центр Дунайського біосферного заповідника був відкритий для відвідувачів рівно 14 років тому — 1 вересня 2000-го. Центр є візитівкою заповідника, приймаючи щороку близько 2000 туристів, у тому числі й іноземців. Тут проходять конференції та се-мінари, заняття для школярів і засідання молодіжного Дунайського клубу. У візит-центрі представлена невелика краєзнавча експозиція, макети тварин, що мешкають у заповіднику, а також інформаційні матеріали про життя людей та природу Придунайського регіону.

Урочиста церемонія з нагоди Дня міста розпочалася з підняття прапора Одеси на флагштоці біля будівлі міськради на Думській площі. На честь свята свій голос подала навіть старовинна гармата з фрегата «Тигр», відтсалютувавши іменинниці. Міський голова Геннадій Труханов привітав городян і висловив надію, що нам вдасться зберегти мир в Одесі і зберегти «єдину та неподільної нашу Батьківщину — Україну».

Надалі гуляння перемістилося на Приморський бульвар, до пам’ятника Дюку де Ришельє. Там одесити і гості міста переглянули театралізоване дійство «Відкритий урок історії» за участю «живих скульптур». Серед його персонажів не обійшлися без Катерина II, але був і козацький отаман Антон Головатий, чию роль у завоюванні Хаджибея всіляко применшували, а то й замовчували проімперські історіографи. Про славні сторінки минувшини нашого міста (при цьому, слід відзначити, йшлося не лише про останні 220 років його існування, а й про давні часи, про античні витоки першого поселення на цих теренах) говорили поети Олександр Пушкін та Леся Українка, авіатор Сергій Уточкін та конструктор Сергій Корольов, градоначальники Йосип Дерибас, Григорій Маразлі та Михайло Воронцов, інші видатні постаті, чиє життя і діяльність переплетені з історією Одеси. Присутні відзначили як високу якість тексту постановки (автор — Всеволод Люмкіс), так і хорошу організацію шоу (режисер Оксана Бурлай-Пітерова) та танців (хореограф Юхим Коган).

Пізно ввечері 1 вересня, напередодні урочистостей з нагоди Дня Одеси, відбувся показ відомої оперети Ісаака Дунаєвського «Біла акація» під відкритим небом.

Сценою стала колонада Воронцовського палацу, а глядацьким залом — увесь простір перед нею. Подивитися виставу зібралися сотні одеситів. Дійство пройшло з великим успіхом. Особливо бурхливі оплески викликало те, що на фінальний уклін вийшли й перші виконавиці партій Лори і Тосі — народні артистки України Ідалія Іванова та Маргарита Дембська. Обидві актриси грали в «Білій акації» під час прем’єрних показів у 1956 році.

Йдеться про помідор. Окрім свого неповторного смаку, помідори мають багатий склад вітамінів, мінералів і корисних для організму речовин, як-от винна, яблучна і лимонна кислоти, вітаміни A, B2, B6, PP, E, рідкісний вітамін К та інші. А ще вони містять фруктозу, глюкозу, мінеральні солі, йод, а також магній, залізо, цинк, марганець, натрій.

Але найочевидніша, мабуть, користь томатів у тому, що у них є потужний антиоксидант — лікопен, завдяки якому вони мають такий яскраво-червоний колір. Цей сильний природний засіб має протиракову дію, запобігаючи мутаціям ДНК і росту ракових клітин. Особливість цього антиоксиданту в тому, що він збільшує свої корисні властивості  і краще засвоюється у приготовленому вигляді, а не в сирих плодах. У салатах його правильніше вживати з олією.