Переглядів: 852

Хіба ж вона Вітчизняна?

                    Я горя застав багато.
                    Страшнішого ж горя нема,
                    Ніж те, коли старість мати
                    В домівці стрічає сама.

Василь Симоненко, «Баба Онися».

«Україну завели в туман історичної брехні, аби виправдати безжальну жорстокість режиму, який спочатку сам розв’язав світову війну, кинув туди мільйони людей, а потім усунувся від відповідальності, оголосивши її Великою Вітчизняною», — так висловився про жертви Перемоги архієпископ Харківський УАПЦ Ігор Ісіченко.

У всі часи московська керівна хлопчарня прагнула утримати Русь-Україну в руслі брехливого історичного простору та міфів про минуле, скріплюючи святість дій імперської системи.

Ворожа ідеологічна кухня сучасної Федерації працює на повну потужність, а в Україні знаходяться угруповання, які підтримують такі дії північного сусіда (ПР, КПУ і багато інших). То хіба можемо згодитися на порозуміння з тими, хто підтримує фальш, яка спливає на поверхню?

Зупинюся на подіях Другої світової війни і хочу наголосити, що ця бійня не може називатися «Вітчизняною».

Багатонаціональна армада, яка складалася з десятків мільйонів голодуючого й ображеного люду і була названа Червоною армією, перетворилася на хаотичну некеровану масу — смертників (1941—1942 роки). Втративши командування, бійці сотнями тисяч йшли в полон, відшукуючи пункти «где можно сдаться в плен». Створене Московщиною інтернаціональне су-спільство не мало почуття Вітчизни. Не дарма дуже легко руйнувалася політична система (1917, 1941, 1991). Сором поразки 1941-го передбачений і закладений раніше, тому після сталінської тиранії німець сприймався як визволитель. Ніхто не бажав захищати московські тюрми і військово-табірне (рабське) життя своїх батьків. Надії на кремлівську команду не було, звідтіль сіявся ідіотизм, страх і тупість. Україна потрапила на стик розбою двох імперій — німецької і московської. Українська нація була втягнута в цю бійню не з власної волі, адже на той час не мала своєї державності. В цій ситуації передові люди Руси-України шукали компромісу — можливості створити Українську державу (Бандера, Шухевич та ін.). Повстанці взялися зі зброєю захищати свою Вітчизну — домівки, сім’ю, родини, землю — від бандитів з НКВС, інших спецслужб, сексотів, компартійної сволоти. Тому такі війни, які вели фінни, ОУН—УПА, чеченці, мають право називатися вітчизняними. А от так звана Велика Вітчизняна війна уві-йшла в світову історію як приклад стратегічної і тактичної бездарності кремлівського генералітету, бо щоб загнати в небуття таку кількість жителів Північної імперії, необхідно було мати «великий талант».

Друга світова війна не була вітчизняною і тому, що захищати довелося антинародний, садистський режим (хоч увесь матеріальний і людський ресурс силоміць кинули у те пекло). В колонізованих й ображених бранців почуття захисту своєї Батьківщини відсутнє. А все життя молодих хлопців (воїнів), що передувало війні, проходило в умовах конфіскацій, руйнувань, розкуркулень, голодоморів і бідності. Ніхто з їхніх батьків цього не оминув. То хіба вони, молоді воїни, могли добровільно захищати катів своїх батьків?

Для сучасних очільників Кремля минула війна була й залишиться Вітчизняною, оскільки та безладна бійня велася задля збереження Московської імперії, за якою й понині сумують КДБісти. Це вони після смерті Сталіна плакали, разом з дружинами і дорослими дітьми, за розпущеними концтаборами: аякже — залишилися без роботи, пільг і зарплат (читай «Архіпелаг Гулаг» Солженіцина).

Ні, не Вітчизняна війна! Це світова бійня (1939—1945 роки). Тут було протистояння двох сатаністів — Гітлера і Сталіна, які втягли в цю війну безневинні народи колонізованого простору, передусім, СРСР. Найбільше горе випало на долю Білорусі, Руси-України. То був імперський захист шляхом насилля захоплених володінь.

Можливо, для серцевини Московської імперії (центральних ра-йонів європейської частини Московщини) війна 1941—1945 років і була «Отечественная», та для всіх інших колонізованих народів вона була незрозумілою і трагічною. Саме з тих колонізованих новобранців кремлівське офіцерство множило гори трупів. Бійці не розуміли, за кого помирали. Для них Ленінград, Москва, Курськ, Сталінград не були «Отечеством». Про яку Вітчизняну війну може бути мова, коли Русь-Україна не мала на той час своєї державності? Тому та страшна бійня і відбувалася під диктат чужої Московської імперії, та й наслідки перемоги приватизувала ворожа для нашої нації метрополія. Не вітчизняна, а примусово-насильницька тотальна мобілізаційна війна, в якій був задіяний увесь людський і матеріальний ресурс імперії. Це властиве варварській державі з антинародною суспільно-політичною системою, яка не зважає на життя людини.

На жаль, жертви Перемоги (1945) нічого вас не навчили. Цей день Москва перетворює у велике «свято». І не сором Кремлю з такого гіркого поминального дня влаштовувати організовану вседержавну пиятику? В тій «вітчизняній» на радянсько-німецькому напрямку загинули десятки мільйонів жителів імперії. Всім відомо, що святих (вбивчих) воєн не буває, а імперія таку трагедію людства перетворила на «свято», прагне звеличити більшовицьку тиранію і бездарність керманичів цієї бійні — Сталіна, Жукова та інших. Суверенне право Руси-України — проводити свої заходи щодо вшанування нашого минулого. У нас має бути власне бачення історії, свої оцінки.

От, скажімо, чого тільки варте використання імперського символу злочинних війн — імперської стрічки (георгіївської)? Цей царський символ використовував і Власов (РОА), а сьогодні це роблять терористи московщини — антиукраїнське угруповання Сходу України. Історія Московії — то довготривалий драматичний спектакль. Імперія всі історичні факти перекручує на свій лад. На жаль, значна частина українців ще перебуває у полоні цієї облуди.

Московщина своєю азіатсько-ординською вдачею упродовж століть перетворювала працьовите, стримане українство в «хохлів», «націоналістів», «мазепинців», «петлюрівців», «бандерівців», «фашистів». Час зрозуміти нарешті, що творці Московської імперії для її нинішньої форми — федерації — герої, а для Руси-України — вороги. У Кремлі прагнуть утаємничити, що війна Московщини (1939—1950 роки) йшла і супроти українства. Традиційна ненависть до нашої нації в північних правителів збереглася і досі.

Піком світового військового безглуздя став період Другої світової війни на московсько-німецькому фронті, де кремлівський генералітет показав свою бездарність. У цій війні перемогло не вміння, а примус, розстріли, страх, масові каральні методи. Тут бачимо класичний приклад ставлення імперії до воюючого колонізованого люду. І до підневільних переможців. Їхню славу Москва присвоїла собі. Зрештою, вона так завжди робила і робить.

Ні, не Вітчизняна війна! Міф про її героїку дуже потрібний і сучасній оновленій імперії, щоб зберегти «славу минулого розбою».

Ось слова учасника трьох військових кампаній радянщини — польської (1939), фінської (1939—1940), німецько-більшовицької (1941—1945) — Миколи Семеновича Баркова: «Яка вона Вітчизняна? Два авантюристи — Сталін і Гітлер — спочатку дружили, потім чомусь побили горшки, а народи за це розплатилися мільйонами життів» («СВ», 20.12.2013 р.,).

У проросійських  газетах про ті часи читаємо: «...русские наступают», «...русские берут Берлин...», «Русские...». А чому, саме, «русские»? Всі ці подвиги здійснювалися величезною армією, силою,  під страхом розстрілу гнаною, голодною, немитою, що складалася з колонізованих народів Московської імперії. Ось хто виніс головний тягар минулої війни, а не «россияне победили», як твердить нині їхній президент Путін.

Вітчизняну війну скоріше слід називати вітчизняною трагедією. Для українців це національна катастрофа, в якій московсько-більшовицький режим згубив 15 мільйонів життів.

Чомусь ніхто не береться порівняти моральний дух колонізованих воїнів московщини із моральним духом захисників своїх вітчизн — фіннів, поляків, воїнів ОУН—УПА і т.д. Імперії ніколи вітчизняних воєн не проводять, адже вони — багатонаціональні утворення. Будь-які імперські воєнні кампанії — загарбницькі.  Вітчизняні ж війни — оборонні, визвольні. Рятівні війни навіть для малочисельних націй заслуговують на назву «вітчизняна», бо стоїть питання — бути чи не бути тому чи іншому етносу.

У багатьох постколоніальних державах московського простору ви-креслюють з пам’яті вислів «Велика Вітчизняна війна» (країни Балтії, Узбекистан, Молдова, Грузія...).

Про жахи останньої війни потрібна тривала розмова, адже загинув кожен п’ятий українець. Це шокуюча демографічна катастрофа! Та ще більше ми втрачаємо громадян Руси-України зараз вна-слідок гуманітарної окупації. З півночі нас омосковлюють, перемішують. Українство — зламана нація, яка живе переважно під кремлівським «богом», з брехливою імперською історією.

Ні, не Вітчизняна та війна! Тому що вмирати за Батьківщину ідуть свідомо, добровільно, з думкою, як діяти, щоб зберегти своє життя, аби відбити ворога чи в майбут-ньому помститися за лихо, принесене в твою домівку. А за колоніальних бранців вирішували в Кремлі (боєць не мав права на власну думку), їх гнали примусово і горами трупів рятували імперію. Будь-якою ціною. І наш народ сплатив за той порятунок небачену досі в історії ціну.

Микола ЛАЗАРЕВ.
Миколаївська область,
Первомайський район,
с. Синюшин Брід.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net