№ 54-55 (21525-21526) четвер-субота 17-19 липня 2014 року

Сьогодні, 19 липня, сповнилося 97 років з часу виходу першого номера нашої газети. У тому буремному 1917-у, ще до жовтневого перевороту, в Одесі з’явилося нове видання — «Голос пролетария», котрому судилося прожити разом з людьми безліч випробувань, на які таким багатим видалося століття: революція, репресії, війна, репресії... Майже сто літ минуло, а на шпальтах газети все ще переважають тривожні новини — про біди людські, про ненависть, про жадобу влади і владарювання над цілими народами. Саме ця жадоба в останні чотири роки поставила на межу вижавання нашу українську газету, і саме ця жадоба кинула сьогодні нашу українську державу у горнило неоголошеної війни.

Але де нині ті, хто розстрілював редакторів «Чорноморки» у 1937-у? Де ті, хто переслідував, звільняв з роботи, ув’язнював українських патріотів, у тому числі й «чорноморців», у 1940-х—1980-х? Де ті, що зі шкіри лізли, аби знищити на Одещині українську, державницьку газету в 2010—2013 роках? Саме така ж безславна кончина чекає і тих, хто в своїх запалених головах виношує шизофренічні мрії про відродження «Новоросії» (щоправда, тепер не під спідницею московської повії, а під каблуком кремлівського карлика), про знищення волелюбного народу українського, про зникнення з мапи світу  держави Україна. Газета ж наша, загартована століттям випробувань, виживе і надалі розповідатиме землякам правду зі своїх сторінок. І переможе Україна, за плечима якої не одне тисячоліття боротьби і звитяг!

Звернення Президента України Петра Порошенка з приводу трагедії з літаком авіакомпанії «Малазійські авіалінії»

Шановні співвітчизники!

Сьогодні війна вийшла за територію України. Наслідки цієї війни вже докотилися до всього світу. Трагедія, яка трапилася в небі над Донеччиною, — глибоко вражає навіть на звичному фоні сумних та приголомшливих подій, спричинених діями агресорів та бойовиків на Донбасі.

Сьогодні терористи одним пострілом вбили майже 300 людей. Серед них — жінки, діти, громадяни багатьох країн світу.

Вони збили мирний пасажирський літак авіакомпанії «Малайзійські авіалінії», який на висоті десять тисяч сто метрів здійснював політ за маршрутом Амстердам — Куала-Лумпур.

Померла Валерія Новодворська — вістка розлетілася блискавкою по Україні. І відразу питання: «від чиєї кулі?» Якось її ім’я вже чотири десятиліття супроводжувалося свистом куль і дивною загадкою її протистояння монстру, настільки одверто, що було страшно за неї.

А вона не боялась. В її шляхетному роду були воєводи і лицарі. В глухому 1950 році в білоруському містечку Барановичі нікому не снилося, що новонаро-дженій дівчинці Валерії випаде на долю підняти їхні бойові штандарти і штурмувати глухі стіни Кремля. А в укріпленні тих стін брали участь її батьки і діди. Тож не дивно, що коли вона звільнилася від комуністичного обману, то про своє пробудження хотіла оповістити весь світ — в 1969 році з балкона Палацу з’їздів віршованим памфлетом «Спасибо, партия, тебе».

Ніч з 26 на 27 лютого 2014 року, коли «зеленими чоловічками» було захоплено будівлю Верховної ради Автономної Республіки Крим, може стати датою, з якої почалася світова війна. Чи буде вона холодною, чи теплою, а чи гарячою, стане зрозуміло з часом. З часом стане зрозумілим її масштаб, склад союзників і супротивників, що протистоять один одному. З часом забудуть і про те, що послужило приводом для нового витка історії.

Знову запізняться?

Справді, що для Нідерландів Крим? Хто з португальців знає, де розташована Луганська область? Сто років тому так само мало знали про місто Сараєво, а в серпні 1939-го ніхто поняття не мав, де знаходиться німецьке містечко Гляйвиц. Тільки після кривавих воєн стало зрозуміло: союзникам довелося захищати від агресії не Сербію і не Польщу. Вони захищали себе і з цим захистом двічі фатальним чином запізнилися.

Інформаційна політика України буде формуватися знизу. Такий головний посил озвучений на прес-конференції в облдержадміністрації, в якій взяли участь активістка одеського Євромайдану Олена Балаба і в. о. радника голови ОДА Зоя Казанжи.

Інформаційним приводом зібрати місцеві ЗМІ став звіт про підсумки участі Олени Балаби та члена «Групи 2 травня», експерта з балістики Юрія Мункана у слуханнях щодо подій 2 травня, які відбулися 9 липня в Європарламенті.

Як розповіла Зоя Казанжи, дізнавшись за кілька днів про те, що готуються такі слухання і що українські державні структури участі у них не братимуть, вона почала самостійно шукати можливості для відправки туди представників від одеського Євромайдану. Відтак завдяки допомозі фонду Ігоря Палиці Олена Балаба та Юрій Мункан змогли побувати у Брюсселі.

За даними ООН, в 2013 році за політичним притулком звернулися близько 40 тисяч росіян — за цим показником РФ посідає друге місце у світі після Сирії. Деякі з них поїхали в Європу, а деякі — навіть до Таїланду та Індії. Сьогодні ро-сійська мова на вулицях Дубая вже перестала бути рідкістю. Про це пише історик і журналіст Енн Еплбаум в газеті «The Washington Post» (США), інформує news.еizvestia.com.

Дослідниця відзначає, що багато з тих, хто побоювався введення заборони на виїзд, а також контролю за рухом капіталів, нової заборони на вживання нецензурної лексики та обмежень на ведення блогів, уже покинули Росію. Причому, для однієї категорії росіян найпривабливішим містом став Київ. Хоча рівень життя в Україні досі залишається досить низьким за російськими та європейськими мірками, Київ є двомовним містом. Російським емігрантам не потрібно відмовлятися від рідної мови. Більше того, новий український уряд не веде боротьбу з письменниками, журналістами та акти-вістами. Київ, що довгий час вважався лише провінційною столицею, нині стає надійним притулком для інтелектуалів, які вважають Москву надто репресивною, констатує авторка.

Масова підтримка українцями та благодійними інституціями поранених, біженців, армії оголили проблеми в законодавстві, які потребують термінового вирішення. Серед найболючіших — «благодійні» податки. Заручниками цієї проблеми стали як організації, так і волонтери, котрі збирають пожертви на свої картки.

Упродовж лютого—липня 2014 року лише три із десяти тисяч зареєстрованих благодійних фондів вже сплатили понад 10 мільйонів гривень благодійних коштів у держбюджет. Приватні благодійники зіткнуться з цією проблемою на початку 2015-го — під час заповнення річних декларацій про дохід.

Президент Петро Порошенко підписав закон №1547-VII «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Цим законом визнано учасниками бойових дій військовослужбовців (резервістів, військовозобов’язаних) та працівників Збройних сил України, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, осіб рядового, начальницького складу Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ,

Після ухвалення законопроекту лідера Радикальної партії Олега Ляшка, спрямованого на захист людей з особливими потребами, чверть мільйона українців зітхнули з полегшенням.

Раніше люди з обмеженими фізичними можливостями мали щороку оббивати пороги медкомісій, доводячи, що вони насправді недієздатні. Ця бюро-кратична процедура була дуже складною, принизливою і незрозумілою: скажімо, навіщо людині без ноги щороку пояснювати відповідним службам, що кінцівка у нього не відросла?

Сторінками «Чорноморки» 1944 року

Нещадно поруйнована, зранена боями Одещина була звільнена від німецьких і румунських загарбників (у межах тодішньої її території) у березні—квітні 1944 року. Але вийшло так, що по нижній течії Дністра фронт на кілька місяців зупинився. Тож і до Одеси, і до багатьох сіл і міст ще довго долинали громи артилерійських канонад. Тим часом визволені українці з перших днів взялися за відбудову народного господарства, за допомогу тим, хто воював. Жили вони і враженнями від ворожої окупації, від того, що зазнали під час лютування іноземних зайд.

Я передаю тобі, дорогий читачу-сучаснику, хронологічно частку з мозаїки тогочасних подій, подій воєнного лихоліття, відбитих на газетних шпальтах видання, що стало моєю творчою долею, — «Чорноморської комуни» (нині «Чорноморські новини»).

Цими днями відбулося засідання ради обласної організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів. У ньому взяли участь представники структурних підрозділів організації з багатьох районів Одещини та самої Одеси, а також представник департаменту внутрішньої політики Одеської міськради.

Учасники підсумували зроблене за перше півріччя, визначили завдання на пе-ріод перед з’їздом ветеранської спільноти. Було чимало дискусій про співпрацю з органами державної влади та місцевого самоврядування. Говорячи про Революцію Гідності, ветерани висловлювали різні оцінки щодо дій влади, шукали важелі впливу на неї в рамках демократичного суспільства. На жаль, зазначали вони, і після зміни влади змін у ставленні посадовців, як на рівні області, так і на місцях, до діяльності наших ветеранських відділень не відбулося.

Відкритий  лист  до  Українського  ПЕН-клубу  з  приводу  номінанта  від  України на   Нобелівську  премію

Українська письменниця Оксана Забужко вийшла з пропозицією до Українського ПЕН-клубу запропонувати Василя Голобородька як кандидата від нашої держави на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури. На її думку, це означатиме не лише реальну можливість України нарешті одержати Нобеля, а й своєрідну перемогу української держави в сучасній інформаційній війні. Адже один із найвидатніших поетів сучасності Василь Голобородько мешкає в Луганську. Нижче подаємо текст цього листа, вперше оприлюдненого на Радіо «Свобода».

Шановний пане Президенте, шановні колеґи, скандальний за-клик від ПЕН-центру Словенії «просити Росію вреґулювати український конфлікт», якщо роз-глядати його «в пакеті» з іншими численними сьогоднішніми актами пропутінського тиску на Україну з «західного фронту», незаперечно потверджує: попри очевидний провал сценарію «поділу України», Кремль зовсім не збирається капітулювати, і «проект Новоросія», наразі зірваний ціною непомірних жертв і страждань українського народу, всього лиш тимчасово «відкладається», до кращих для Кремля часів. Які, можна не сумніватись, не забаряться, якщо українці не почнуть врешті переходити до кроків «на випередження».

У серпні традиційно, уже вп’ятнадцяте, підніме в Одесі широкі вітрила загальнонаціональний конкурс журналістів, письменників та художників «Українська мова — мова єднання», зібравши номінантів з усієї України, Молдови та інших держав, де живуть, плекаючи рідну мову, наші співвітчизники.

«Ми закликаємо всі друковані видання України дбати про одну із найзначущіших святинь нашого народу, повсюдно утверджувати рідне слово, формувати інформаційний простір на засадах національної ідеї, пропагування достоїнств материнської мови на тлі процесів глобалізації та інформатизації суспільства», — звертався після одного із мовних форумів голова Одеської регіональної організації НСЖУ, голова оргкомітету конкурсу, заслужений журналіст України Юрій Работін.

Без митрополита Володимира УПЦ доведеться вчитися жити заново. Тому що багато чого в цій церкві трималося особисто на предстоятелеві, на його надзвичайному авторитеті. Після його кончини всередині церкви і зовні невдовзі стане абсолютно ясно: «авторитет» УПЦ до останнього часу був насправді авторитетом однієї людини. Це він гарантував внутрішню єдність церкви — насамперед своєю особистою лояльністю до митрополита Київського. Це він убезпечував внутрішні справи УПЦ від руйнівних втручань ззовні. Як з боку влади, яка постійно намагалася навести власний порядок у церкві, так і з-за кордону — на відкритий клінч із предстоятелем УПЦ не наважувався навіть патріарх Кирил. Коли кажуть, що «УПЦ втратила батька» — це зовсім не метафора. І те, що тепер його «нема ким замінити», — цілком природно. Це справді неможливо — замінити батька.

Митрополит Володимир створив УПЦ. Не просто «очолив», як заведено вважати, «осиротілу» церкву — хоча цей образ дуже тиражувався. Тоді на нашій землі багато чого створювалося — просто ми цього ще не розуміли й чіплялися за минуле. Тоді здавалося, що РПЦ відправила в Україну «вірну людину», до якої в Україні дослухатимуться і яка збереже більшу частину українського екзархату в єдності з Московським пат-ріархатом. Тобто зовсім не передбачалося, що в Україні буде «своя церква». Ні тоді, коли створювали УПЦ замість українського екзархату РПЦ. Ні тоді, коли митрополита Володимира відрядили в Київ, ні тоді, коли він домовлявся з патріархом Алексієм про «права широкої автономії». Все це була данина «політичній необхідності».

Близько 80% землевласників сьогодні здають свої паї в оренду. Це засвідчують результати нещодавно презентованого у Києві соціологічного дослідження проекту USAID «АгроІнвест», присвяченого вивченню договорів оренди земель сільськогосподарського призначення.

Опитування проводилося у 14 регіонах. Воно охопило схід, захід, південь, північ і центр України і, за словами фахівця з аграрної політики «АгроІнвесту» Олександра Муляра, є ре-презентативним. Всього було проаналізовано близько 700 договорів оренди землі. З них 500 стосувалися земель приватної власності і майже 200 — державної.

Терміново потрібна допомога. Грицевич Віталіна, 11 років. Родом з Одеської області, с. Круті Кодимського району. Дівчина потребує пересадки нирки. Операцію проведуть в Інституті Шалімова в Києві.

Дівчина вже два місяці на гемодіалізі в дитячій лікарні «ОХМАТДИТ» у Києві. Її діагноз — гострониркова недостатність п’ятого ступеня, термінальна.

Дівчинка любить шити, вишивати, малювати. В родині є ще дві молодші сестрички. Батьки — прості робітники, у яких нема коштів на проведення операції.

Сповнилося 55 років першому в Україні спеціалізованому закладу для дітей із вадами слуху

Одеський дитячий садочок №113, що по вулиці Космонавтів, 5а, — заклад унікальний, адже він для особливих дітей нашого міста. Тут не менш галасно, ніж в інших садочках, але, може, навіть більш яскраво, ніж деінде.

Майже тутешніх 50 вихованців — діти з різних родин одеситів, які мають проблеми зі слухом, а відтак по-своєму сприймають цей світ: через рухи, через фарби…

Український режисер кримськотатарського походження Ахтем Сейтаблаєв привіз на кінофестиваль свою нову роботу — фільм «Хайтарма», у якому сам і зіграв головну роль. В Одесі картину показували минулого року, щоправда, дуже недовго, як і всі українські фільми, без необхідної промоції. Стрічка вже здобула свої цілком заслужені нагороди, і точно, що не останні.

Про що цей фільм? Про бойового льотчика, героя Радянського Союзу на ймення Амет-Хан Султан, мужність та офіцерську честь, порядність та бойову чоловічу дружбу? Про депортацію кримських татар у травні 1944-го — а сьогодні, як бачимо, трагедія цього народу продовжується, але вже в іншій модифікації, себто нащадок імперії зла виявився здібним розумакою. «Я хотів розповісти світові правду про трагедію свого народу, — каже молодий режисер. — Прокричати, щоби всі почули». Чи, можливо, про те цей фільм, що імперіалізм, якщо його не вдарити по руках, може зайти так далеко, що вже ніхто його не зупинить, й у цьому, властиво, закладена найактуальніша ідея картини?

Український режисер Валентин Васянович представив документальний фільм «Присмерк» у національній конкурсній програмі Одеського міжнародного кінофестивалю.

82-річна Марія доживає віку разом зі своїм сином у глухому по-ліському селі. Після важкої хвороби Сашко втратив зір, а стара мати боїться померти першою, щоб не залишити сина самого. Так і живуть вони у глушині, тримаючись одне за одного...

Національна гала-прем’єра стрічки про український Голлівуд на ОМКФ

19 липня у рамках Одеського міжнародного кінофестивалю в програмі «Гала-прем’єри» буде показано документальну стрічку «Голлівуд над Дніпром. Сни з Атлантиди» (режисер Олег Чорний).

Картина присвячена унікальній історії українського села Бучак (Черкаська область), яке у 1950—1970-х роках стало своєрідним Голлівудом над Дніпром. Адже це село та його околиці слугували натурним майданчиком класичних кіно-стрічок — «Вечір на Івана Купала»

2014-го минає шістдесят п’ять років від скоєння жахливого злочину комуністично-совєтськими безпощадними каральними органами — знищення трьох тисяч українських дівчаток-підлітків, яких вони потопили в колимських бездонних болотах.

Перед тим, у 1945-у, в Німеччині свої визволителі відібрали десять тисяч дівчат-українок, вивезених насильно німецькими окупантами як остарбайтерів, і розстріляли на далекій чужинській землі, щоб вони нізащо не дісталися до рідного дому.

Лебедівської  коси

Лебедівська коса — неповторне природне утворення — це цілісне унікальне і дуже крихке ландшафтне явище, аналогів якому на всьому Причорномор’ї просто нема. Іноді її називають Тузлівською косою — за однойменною назвою лиманів, які помилково на багатьох картах позначають як озера в Татарбунарському районі Одеської області.

Наявність високої ландшафтної цінності, неповторного біологічного розмаїття, високої рибопродуктивності мілководних водойм у поєднанні з цілющими грязями лиманів, прилеглих до коси, степовим повітрям, постійними бризами в прибережній зоні моря — завдяки цьому Лебедівська коса має великий потенціал стати центром сталого туризму всього Причорномор’я із збереженням ландшафтного і біологічного різноманіття.

Думати  глобально,  діяти  локально

Нема, напевно, тих, хто не знає, що клімат на планеті змінюється. Та не всі, однак, замислюються над тим, що ці зміни торкаються й того регіону, де він живе.

Українські вчені прогнозують, що до 2050-го середня температура в Придунав’ї підвищиться на 1—1,5°С. Через це скоротиться холодний період року і збільшиться кількість спекотних днів, клімат стане жорсткішим. Екстремальні погодні явища — посухи, повені, буревії, зливи — стануть сильнішими і частішими. Вода в регіоні може стати дефіцитом. І це далеко не всі загрози, які несуть природі й людині кліматичні зміни.

1 вересня в Одесі знову відновиться навчально-виховний процес у передислокованому із Севастополя Військово-морському ліцеї — державному загальноосвітньому навчальному закладі з військово-профе-сійною спрямованістю навчання. Планується, що за парти сядуть 78 першокурсників (10-й клас) та 22 другокурсники (11-й клас).

За інформацією начальника Військово-морського ліцею капітана 1-го рангу Ігоря Колежнюка, керівництво Міністерства оборони України підтримало відпо-відну ініціативу командування ВМС та ухвалило рішення щодо відновлення функціонування ліцею вже нинішнього року. Зараз триває прийом документів, темпи їх надходження — приблизно такі ж, як і рік тому, коли заклад функціонував у Севастополі.

Фестиваль українського опору «Бандерштат», що незмінно проводиться на Волині починаючи з 2007-го, у році нинішньому набуває актуальності не лише як мистецький майданчик, а й як потужна об’єднавча платформа, яка збирає навколо себе активних українців з усіх куточків нашої держави.

Революційні події, що наприкінці листопада 2013-го розпочалися в Україні і мали на меті захист інтересів українців у їх прагненнях до інтеграції в Європу, переросли в криваву боротьбу з корумпованим політичним режимом Януковича та його поплічників. Українці, як ніколи за часи незалежності, продемонстрували свою єдність та засвідчили готовність до системних змін як усередині держави, так і всередині себе.

12 липня юна українська співачка Настя Багінська завоювала гран-прі XII міжнародного дитячого музичного конкурсу «Вітебськ-2014», який проходив у рамках XXIII міжнародного фестивалю мистецтв «Слов’янський базар».

Дев’ятирічна жителька Білої Церкви впевнено обійшла 20 суперників із 18 країн і заслужено везе додому переможний гонорар — п’ять тисяч доларів, які, за словами матері талановитої тріумфаторки, підуть на подальше навчання дівчинки. А вона, як зізналася журналістам, має намір з осені записатися на хор, плавання і сольфеджіо. Це при тому, що вже сьогодні Настя досить завантажена — вчиться на відмінно, захоплюється вокалом, іноді озвучує фільми (у майбутньому мріє стати актрисою), любить коней, на яких з п’яти років їздить верхи, ходить на танці та катається на ковзанах.

Український президент —
То кремлівський був агент.
Тут чужинець керував,
Україну шматував,

В Одесі знову заговорили про Куяльник: рятувати унікальну водойму приїхав заступник міністра екології та природних ресурсів Павло Унгурян. Посадовець провів спеціальну нараду за участю місцевих фахівців та представників міністерства. А згодом дав прес-конференцію, на якій розповів про основні напрямки плану, спрямованого на порятунок і збереження природних ресурсів лиману.

Фактично нічого нового заступник міністра не сказав. Що-правда окреслив терміни початку робіт і назвав ймовірні джерела їх фінансування, а ще натякнув, що майбутнє лиману буде більш перспективним за умови надання йому статусу Національного природного парку «Куяльницький». Саме цю модель пан Унгурян назвав однією з пріоритетних у подальшому збереженні водойми. При цьому не виключив, що Куяльник може бути і курортом: головне — чітко закріпити його статус.