Музика, що йде від серця

Щодо виконавців, то у Костянтина Лапшина рівень техніки такий, що її просто не помічаєш і з приводу цього не переймаєшся. Гра його інтелектуальна, музикант уміло використовує доступний арсенал засобів та енергію, розставляє свої акценти, щоб бути переконливим у кульмінаційних місцях, наприклад, у першій частині концерту або в кличній, вольовій й урочистій, сповненій оптимізму фінальній (alla breve). Це, безперечно, було натхненне і пам’ятне виконання складного у багатьох сенсах твору, який музикознавці вважають концертом-симфонією. «На біс» у прекрасному виконанні Костянтина Лапшина прозвучала також одна із прелюдій Рахманінова — лірична, прониклива й ніжна, сповнена роздумів і світлих спогадів (Op. 32, № 5).

Хто ж уперше бачив за диригентським пультом Михайла Плетньова, був вражений його зовнішнім спокоєм і владністю. Як диригент він надзвичайно раціональний та економний у рухах. Кінетизм його не стільки зовнішній, скільки внутрішній, і в певні моменти він управляє оркестром не лише жестами, а й поглядом і навіть мімікою. Можливість спостерігати диригента в усій красі з’явилася під час виконання НОФО Другої симфонії. Цей твір, як відомо, Сергій Рахманінов присвятив свого часу одному із своїх учителів Сергієві Танєєву.

Згаданий концерт був особливо очікуваний, орга-нізатори фестивалю його розглядали як знаковий, про що засвідчила й присутність у концертному залі того вечора іменитих гостей — голови Одеської обласної ради Миколи Тиндюка та народного депутата України Сергія Гриневецького — спонсора проекту. Від його імені учасникам дійства було піднесено вишуканий, розкішний букет квітів. Зазначу, що цей, як і попередній, концерт пройшов з аншлагом. Можливо, ви-словлю суперечливу думку, але в певному сенсі очікування від цієї прогрими у публіки були дещо завищеними. Фінальний концерт не став кульмінаційною подією фестивалю, але, безумовно, — достойним і прекрасним його завершенням. Погоджуюсь з думкою тих одеських меломанів, які, віддаючи належне виконавцям, все ж вважають найвищою точкою триденної імпрези концерт, який відбувся саме 15 червня. Це свідчить на користь того, що рівень чільних виконавців дуже високий, але щодо репертуару попередній концерт був більш виграшним, передусім, за рахунок «Симфонічних танців» — твору, який підсумовує творчий досвід видатного композитора. Симфонія № 2 — це красива, вишукана, але все ж етапна річ у творчому доробку Рахманінова. Не випадково сучасники, зокрема й друг сім`ї Рахманінових — автор кількох чудових портретів Сергія Васильовича (на жаль, відсутніх на згаданій виставці фото- та живописних репродукцій) Костянтин Сомов — у своїх листах до сестри відмовляв композиторові у першості, бо його музика, на думку Сомова, при всій красі й темпераменті, «справляє враження вже раніше почутого». Сьогодні, звичайно, цей дискурс втратив актуальність: Рахманінов є класиком і посів власну нішу в історії російської і світової музики.

Участь маестро Плетньова і двох таких майстерних піаністів встановила для фестивалю надзвичайно високу планку, яку в майбутньому його організаторам потрібно буде утримувати. Згадую про це з двох причин — почуття гордості за наш колектив та його керівника і впевненості в тому, що чергова фішка маестро Ерла буде такою ж успішною, як і його попередні, добре відомі одеситам святкові проекти. Вже 8 і 9 липня ми матимемо можливість насолоджуватися темпераментною музикою латиноамериканських композиторів у програмі «Вечір у Каракасі» за участі іта-лійського піаніста Франческо Лібетта у супроводі Національного одеського філармонійного оркестру.

Володимир КУДЛАЧ.