Гравітації фестивальної Одеси

Взяти участь у фестивалі, що складається винятково з творів Сергія Рахманінова, стало справою честі для керівництва, випускників і студентів ОНМА ім. А.В. Нежданової. Ці факти, зокрема, нагадала у своєму вітальному слові член оргкомітету фестивалю, народна артистка України, професор академії Галина Поліванова.

Ми стали свідками справді фестивального настрою одеської публіки, яка гаряче вітала як музичні імена, так і вияви музичної майстерності. Головний критерій — емоційний — щоб подобалося (зазначу, це було за день до трагічних подій у Донецьку й оголошеної загальнонаціональної жалоби). Сцена прикрашена чарівними запаморочливими літніми букетами. Вдало, на мою думку, вибраний час проведення — завершення концертного і початок туристичного сезону в місті. Програма фестивалю дозволяє відчути силу й велич драматичної музики Сергія Рахманінова — композитора, що сформувався на «зламі епох». У програмі — виконання найбільш знакових його творів.

Як знати, якого чудового творця загубила в своєму вулканічному череві нова епоха: тоталітарна — в Росії і прагматична — в США? Як би там не було, після 1917-го ми, за рідкісним винятком, можемо говорити про Сергія Рахманінова переважно як про талановитого піаніста та диригента. В умовах еміграції турботи про сім’ю, благочинність на користь музикантів радянської Росії змушували весь час думати про заробіток. Один з небагатьох творів, створених на еміграції, — «Симфонічні танці» (1940). Сюїта включена у програму фестивалю.

Пройнятий світлим сумом знаменитий «Вокаліз» виконують переважно камерні оркестри, а також у дуеті фортепіано та скрипки або віолончелі, але не часто — симфонічні оркестри. Це перший фестивальний дарунок. Ще один — виконання опери «Алеко» на сцені Одеської філармонії. Це рідкісне явище для цього залу. Загалом ми стали свідками великої, масштабної роботи кількох колективів і керівників, перш за все — художнього керівника фестивалю і НОФО Хобарта Ерла у співробітництві з хормейстером Галиною Шпак.

Перед початком мимоволі виникло запитання: як поєднуватимуться вишикуваний у правій від глядача частині сцени хор академії та оркестр? Виявилося, досить органічно. За драматизмом незабутнє враження справила початкова сцена у виконанні головних героїв — Старця, Алеко, Земфіри і Молодого цигана. Запам’яталися й інші сцени, особливо фінальна, пе-редусім виразністю та органічністю звучання хору й оркестру. Без масових сцен та декорацій слухач більшою мірою зосереджувався на музиці. Хотів би відзначити виступи Земфіри (Алла Гавриліна, сопрано) та Старця (Ігор Царьков, бас). Скільки почуття, багатства інтонацій у кожній пушкінській фразі! Виступ Ігоря Царькова й особливо Алли Гавриліної — це, на думку багатьох, один із найяскравіших епізодів першого фестивального дня. Зачаровувала чистота, краса її сопрано, виразність співу, а також свобода сценічної поведінки артистки (це при тому, що сценічний простір в умовах фестивалю обмежений). У співі Гавриліної багато пристрасті й почуття. Красивий тембр голосу у баритона Андрія Харламова (Алеко) і тенора Віктора Мельника (Молодий циган).

Попри часову дистанцію, вкотре захоплюєшся талантом дев’ятнадцятирічного композитора: написати таку річ усього за сімнадцять днів! Хорові партії вже передбачають автора «Всенощної» — у ній чимало від церковного співу. Пушкін прославив свободу, Рахма-нінов — християнське всепрощення.

Підсумовуючи перший день цієї культурної події, назву ще одну сильну сторону фестивалю — можливість виявити себе молоді, насамперед солістам — у минулому випускникам музакадемії, а нині — артистам Одеського національного театру опери та балету, Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька та обласної філармонії. Це своєрідний тест і заявка на майбутнє. Не будемо забувати, що Федір Шаляпін вперше виконував партію Алеко у віці двадцяти шести років…

Формат фестивалю передбачає також ретроспективну виставку фоторепродукцій, присвячених Сергієві Рахманінову, його дружбі з Федором Шаляпіним, життю на еміграції, що люб’язно надані Олександром Єфремовим, директором Музею-садиби Рахманінова в Іванівці (Тамбовська обл., РФ). Вона розгорнута у фойє філармонії.

На завершення хочу висловити побажання, щоб під час таких масштабних міжнародних музичних проектів влада міста тимчасово перекривала рух транспорту поблизу філармонії, як це робилося раніше, оскільки в діапазоні pianissimo шум вулиці заважає сприймати музику.

Володимир КУДЛАЧ.