Переглядів: 1172

Лікар, що став легендою

15 червня — День медичного працівника

Історія китобійного промислу повоєнного часу є невід’ємною сторінкою історії Одеси. Однак історію, відомо, завжди творять особистості. Про одну з них — легендарного лікаря Миколу Івановича Калініченка — наша подальша розповідь, тим паче, що певна частина його яскравого життя була нерозривно пов’язана з нашим містом й Одещиною взагалі.

Народився він далекого 1924 року в селі Кандибине Новоодеського району сусідньої Миколаїв-ської області. Після закінчення місцевої семилітки вступив до Миколаївського фельдшерсько-акушерського училища, але завершував навчання в Первомайському медучилищі, де достроково склав випускні іспити напередодні Великої Вітчизняної війни. З перших днів лихоліття, 25 червня 1941-го подав заяву до військкомату з проханням зарахувати його добровольцем у діючу армію. Так потрапив у Перший полк морської піхоти в Одесі простим матросом.

Захищав наше місто. Неодноразово був поранений. Якось після запеклого бою навіть побував у братській могилі. Тільки завдячуючи двом польовим медсестрам залишився живим (дівчата звернули увагу, що один з «померлих» поворухнув рукою, і витягли його з ями, приготовленої нашвидкуруч до поховання полеглих).

Після тяжкого поранення Микола Калініченко тривалий час лікувався в госпіталі, перебував у Криму та на Кавказі, завідував фельдшерськими пунктами на станціях та хуторах, був помічником держсанінспектора міста Кизляр тодіш-ньої Грозненської області. Додому повернувся лише в 1946 році, де після двох місяців лікування (нагадували про себе наслідки важкої контузії), обійняв посаду завідувача фельдшерським пунктом заводу № 444 (Чорномор-ський суднобудівний завод) у Миколаєві.

І все ж жага до навчання бере гору: вступає до Одеського медичного інституту. Перш ніж отримати диплом — шість років напруженої праці: вдень — лекції, практичні заняття, бібліотека, лабораторія, анатомічка, вночі — робота на Одеському суперфосфатному заводі.

Після закінчення медінституту отримав направлення до села Тузли тодішньої Ізмаїльської області на посаду хірурга місцевої районної лікарні. Роботи було багато: лікував хворих, робив операції, розбудовував медичне обслуговування в районі, набирався необхідного досвіду та різноманітної практики.

У 1956-му Калініченку запропонували стати головним лікарем антарктичної китобійної флотилії «Слава». Дев’ять років Микола Іванович пропрацював в океані, і ці роки стали важливою віхою у кар’єрі лікаря морської медицини.

Китобійна флотилія складалася із самої китобази та 11—16 китобійних суден. Як правило, промисел на китів тривав із жовтня по квітень—травень. Під час походів було чимало труднощів: шторми, обледеніння, снігові бурі, крига, айсберги, постійна вібрація та хитавиця.

Кита відстежували, вбивали гарпуном, підтягували тушу до борта китобійця і доправляли до китобази. Там її піднімали тросами на палубу і розділяли. Звичайно, в таких умовах і при такій роботі травматизм був неминучий. Тому Микола Іванович завжди перебував на сторожі китобоїв, працівників бази та обслуговуючого персоналу.

У 1965 році запропонували посаду лікаря антарктичної китобійної флотилії «Радянська Україна». Річ у тім, що китобаза «Слава» вже застаріла, а основним промисловим судном стала недавно збудована миколаївськими корабелами китобаза «Радянська Україна». То було наймогутніше судно рибопромислового флоту СРСР завдовжки 217 метрів та водотоннажністю 45 тисяч тонн. На китобазі був гелікоптер для розвідування місцезнаходження китів, великі ємності для зберігання значних запасів палива, води, продуктів та спорядження. Для забезпечення електроенергією були встановлені генератори, які виробляли стільки енергії, скільки споживало на той час місто Первомайськ.

Микола Іванович з радістю прийняв відповідальну посаду, тим більше, що за плечима вже був дев’ятирічний досвід роботи в океані. Колектив китобоїв швидко полюбив доброзичливого медика. Він був моряком та універсальним лікарем — хірургом і терапевтом, отоларингологом й урологом, доводилося лікувати радикуліти, зашивати рвані рани та виконувати безліч інших невідкладних дій. Уже в третьому рейсі в Антарктику Калініченка призначили головним лікарем-хірургом флотилії.

Ще у своєму першому рейсі до Антарктики Микола Іванович на промислі помітив, що персонал, який обробляв китів і часто зустрі-чався з порізами та травмами, одразу змащував їх спермацетом — маслянистою речовиною із черепних коробок китів. Та речовина мала лікувальні властивості, і травмовані місця швидко загоювалися. А в робітників машинного відділення чи жирзаводу травми й екземи довго не проходили. Лікар зрозумів, що це результат своєрідного впливу клімату Антарктики на організм людини. Аналізуючи факти, вирішив виготовляти спеціальну мазь і просочувати нею бинти та пов’язки.

Провівши низку досліджень у медінституті, Калініченко зміг отримати спермацет у чистому вигляді. Однак продовжував працювати в цьому напрямку —вечорами, у відпустці, практикував на собі, потім випробовував у лікарнях та опікових центрах. У результаті цих зусиль була винайдена СПК (спермацетова мазь Калініченка). Вона була запатентована, отримала схвальні відгуки та стала відомою за кордоном.

З часом на основі спермацету та ще 36 компонентів Микола Іванович створив новий препарат «Спедіан-2М», який застосовувався при лікуванні виразки шлунку та дванадцятипалої кишки, гастритів, колітів, захворювань печінки тощо. Завдячуючи своїй наполегливій праці та науковому пошуку у 1974 році Калініченко захистив доктор-ську дисертацію.

Досить багато було ще важких днів та ночей в Антарктиці. Микола Іванович лікував не тільки «своїх», а й надавав допомогу іноземним морякам — японцям, німцям, грекам, уругвайцям... За своє життя він провів майже три тисячі операцій — серйозний досвід та практика!

Чи не щодня лікареві доводилося працювати на межі можливого. Коли на китобійному судні було важко поранено моряка, не побоявся під час шторму вилетіти на гелікоптері з китобази, щоб прооперувати його. Випадок був досить складним — лином (капроновий канат), що обірвався під час пострілу, важко поранило в голову матроса палубної команди Кличова. Гелікоптер летів зі швидкістю 140—150 км на годину і лише через 40 хвилин наблизився до судна «Бідовий-30». Судно, як щіпку, кидало на хвилях. Запропонували посадити гелікоптер на воду й лікаря доправити на борт на човні. Проте не можна було втрачати жодної секунди. Лікаря висадили безпосередньо на судно. Моряки прибрали флагшток, вкрили палубу матрацами, подушками та ковдрами. На тросі спустили ящик з медикаментами та медичними інструментами. Без зайвих вагань Микола Калініченко стрибнув із борта гелікоптера на палубу.

Лікар прибув вчасно. У пораненого моряка вже зник пульс, і лише завдяки швидкому введенню адреналіну в серце вдалося врятувати його життя. За кілька секунд серце почало слабо пульсувати. Моряки на ковдрі занесли пораненого в кают-компанію і поклали на стіл. Микола Калініченко попросив асистувати гарпунера Шалву Челідзе. Той, звісно, погодився. Але моряк, який не перший рік полював на китів, мало не втратив свідомість під час операції. Його замінив четвертий механік Анатолій Добровольський, який швидко виконував команди лікаря.

У той час китобаза рухалася пов-ним ходом до «Бідового-30». Коли підійшла до китобійця, спустили корзину, в яку помістили Миколу Калініченка з пораненим на руках. На китобазі моряка поклали на операційний стіл, наклали шини та зробили фіксацію роздробленої нижньої щелепи.

У далекій Антарктиці встановлювались не тільки рекорди видобутку китів, темпів та обсягів виробництва, а й неймовірних лікарських досягнень. 15 березня далекого 1966 року стався випадок, коли Миколі Калініченку довелося зробити хірургічну операцію самому собі.

Море Росса. Була чудова погода, і ніщо не віщувало біди. В ра-діусі до сотні миль від китобази «Радянська Україна» перебували китобійці в пошуках китових фонтанів. Аж раптом налетів шторм, небо заполонили хмари, море запінило. Буря — завжди випробовування для моряків. Величезні хвилі накочувалися на борти китобази, розхитуючи її. Микола Іванович згадав, що в рентгенкабінеті не закріплена апаратура, побіг туди, підняв ящик із запчастинами, і тут — несподіваний поштовх від шторму. Ящик упав йому на живіт. Від різкого болю потемніло в очах. Врятувала медсестра, яка допомогла вибратися із пастки.

Оговтавшись, лікар обмацав травмоване місце, за сукупністю болючих симптомів стало зрозуміло, що йдеться про запалення грижі. Хірург, який зміг би його прооперувати, був надто далеко, щоб вчасно дістатися китобази. Тоді Калі-ніченко вирішив прооперувати себе сам. Йому допомогли піднятися на операційний стіл, прив’язали, щоб не впав від хитавиці.

Як потім згадувала хірургічна медсестра Тамара Успенська, яка 18 років пропрацювала пліч-о-пліч з Миколою Калініченком, вона підготувала шприц з новокаїном, аби лікар зміг зробити собі кілька місцевих знеболювальних уколів. Під час операції хірург був під подвійною загрозою, адже міг померти ще й від надмірної дози анальгіну — восьми пігулок. Микола Іванович узяв скальпель і розрізав собі живіт. Медсестра та моряки підтримували йому голову та плечі, піднімали ноги, щоб він бачив, як накладати шви. Близько чотирьох годин Калі-ніченко боровся за своє життя. Мужність, воля та відмінні анатомічні знання допомогли йому провести цю неймовірну операцію, після успішного завершення якої самостійно зашив надріз.

Втім, на цьому випробування не закінчилися. Тільки-но він заснув, щоб відпочити, — будять. Трапилося нещастя: офіціантка Валентина Шевченко травмувала руку кришкою люка, постраждали фаланги пальців. Пересилюючи слабкість та запаморочення голови, Микола Іванович став до операційного столу, де сам перед цим лежав. Зібравшись з силами, зашив травмовані пальці, наклав гіпсову пов’язку. Але раптом знову різкий поштовх — прооперована впала прямо на свіжу рану. Шви розходяться, і лікар знову їх зашиває, сподіваючись тільки на волю Всевишнього.

Після таких «пригод» Калініченко в своїй каюті, на всяк випадок, написав матері прощального листа, згадавши, що у неї день народження. На щастя, все обійшлося, всі одужали, і ще багато років після цього випадку і Микола Іванович, і Валентина пропрацювали разом на китобазі.

Скільки ще було таких випадків, коли Калініченко рятував здоров’я і життя людей! Наприклад, під час сильного шторму в океані тросом перебило ногу матросу. Необхідна була надскладна операція, і Микола Іванович півтори години збирав ногу буквально по кісточках.

Це лише кілька прикладів професіоналізму, самовідданості та шанобливого ставлення до людей. Врятувати людину — хіба існує більше щастя?

Наш лікар був знайомий з Володимиром Семеновичем Висоцьким. За прижиттєвими розповідями самого Миколи Івановича, з Висоцьким вони дружили з 1959 року. Регулярно до дня народження хірург отримував від нього в Антарктиці поздоровчі радіограми. Дізнавшись, що Калініченко прооперував сам себе, Висоцький написав вірша. Ось кілька рядків з нього:

Пока вы здесь в ванночке
с кафелем
Моетесь, нежитесь, греетесь, —
В холоде сам себе скальпелем
Он вырезает аппендикс.
Он слышит движение каждое
И видит, как прыгает сердце. —
Эх, жаль, не придётся вам,
граждане,
В зеркало так посмотреться!..

Коли в 1988 році полювання на китів було заборонено за міжнародною угодою, а «Радянську Україну» з китобази переобладнали на плавбазу для вилову риби, Калініченко із сім’єю оселився в Миколаєві, де продовжив працювати в профілакторії тамтешнього глиноземного заводу.

Доля відміряла Миколі Івановичу 83 роки життя, і він прожив їх з честю та гідністю. У 1975-му йому присвоїли звання заслуженого лікаря України.

Ще за життя Калініченка в його рідному селі Кандибине було відкрито музей легендарного лікаря. Зберігаються відповідні мате-ріали біографічного характеру і в Миколаївському музеї суднобудування та флоту. Хочеться сподіватися, що книги, статті та інші документи про цю видатну особистість незабаром поповнять фонди і новостворюваного Одеського музею морського флоту. Адже Одеса не звикла забувати своїх відважних захисників та героїв мирних професій, одним з яких і був Микола Іванович Калініченко.

Антон ГРИСЬКОВ,
директор Одеського музею морського флоту.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net