Людина і зброя Очима Олеся Гончара і Гі де Мопасана

— Накази командирів не обговорюються, — каже Микола, котрий відслужив армію ще до вступу в університет.

— Гуманісти не стануть агресорами, ними можуть бути лише якісь гуманоїди, — філософствує хтось ліворуч.

— Не скажи. Фашисти теж читали і Шіллера, і Гете...

— Війна — варварство, коли нападають на мирного сусіда, але це священний обов’язок, коли захищають Батьківщину. Знаєте, хто це сказав? Гі де Мопасан, — втручається у розмову командир взводу, дивуючи нас своєю начитаністю.

Про таких же студентів, як ми, написав у романі «Людина і зброя» Олесь Гончар, але їх він показав у вимірах справжньої, а не «холодної» війни. Там, зокрема, є такі рядки: «Неймовірно швидко війна перековує людину на свій лад. Ще «Іліада» бриніла нам у вухах, а ми вже готові були вбивати».

Письменник різко засудив збройну боротьбу між державами, вклавши в уста одного з героїв такі слова: «Нічого, мабуть, для простих людей не було й нема ненависнішого, ніж війна, вояччина, мілітаризм. Я гадаю, що рано чи пізно людство кінець кінцем прийде до заперечення воєн. Вони стануть для нього чорним минулим, як скажімо, работоргівля чи звичаї канібалів».

Письменник не сказав лише, коли це станеться. Певно, тоді, коли зміниться сама людина. Протягом всієї історії людства було багато спроб задекларувати цю зміну, видати бажане за дійсне. Але насправді індивідууми як були добрими, скупими, злими, так і залишаються такими. «Що ти хапаєш? Що ти хапаєш?» — говорив колись відомий кіногерой Попандопуло і, незважаючи на комічність ситуації, зайвий раз засвідчив живучість хибних інстинктів. Давно минув час Попандопула, а люди хапають і хапають, що особливо яскраво продемонструвала попередня верхівка країни.

Сентенція на зразок «Наш бронепоїзд стоїть на запасній колії» загалом правильна, але вона нічого не варта у відриві від патріотичного виховання, вакуум якого у нас спостерігається вже багато років.

Продай, милий, сиві бички,
купи мені... кулемета

...Пізнього зимового вечора сусід Іван Петрович йшов до свого гаража, щоб взяти автомобіль і підвезти додому дружину, яка працювала на хлібозаводі у другу зміну. На вулиці гуляла віхола, проймав мороз, але йому, хоч і в старенькому, латаному-перелатаному кожушку і такій же шапці-неперволітці, було досить комфортно. На безлюдній вулиці назустріч виринули три постаті. Це не злякало, згадав, що, звільняючись з чергування у військовій частині, забув здати пістолет, і той, лежачи у внутрішній кишені піджака, додавав упевненості.

Порівнявшись з одиноким перехожим, зустрічна трійця зненацька збила його з ніг і взялася гамселити ногами.

— А дзуськи в той момент ти дістав би пістолет! — із серцем говорив мені потім сусіда. — А ще ж треба зняти запобіжника, діслати патрон в патронник — ціла історія. Але кожушок, на який зазіхнули кривдники, нічого не був вартий, і вони залишили мене на дорозі. Оговтавшись, я дістав зброю, приготував її до стрільби і кинувся за нападниками. Заглянув у всі двори і провулки, але ті мов крізь землю провалилися. Так їх і не знайшов. На жаль. А може, на щастя, бо, остигнувши, подумав: «А що було б, якби когось застрелив?».

Ця історія ще раз засвідчує, що зброя змінює людину. Причому визнання своєї провини властиво не кожному, хто нею володіє. Норвезький стрілець Андерс Брейвік, який 22 липня 2011 року підірвав бомбу в центрі Осло і розстріляв дітей у таборі на острові Утойя, заподіявши смерть 77 людям, досі не покаявся.

Сьогодні у суспільстві точаться суперечки: дозволити вільний продаж вогнепальної зброї чи ні? Одні категорично проти цього, слушно зауважуючи, що деяких осіб навіть з порожніми руками з дому випускати не можна, а не те що зі зброєю. Довідка про проходження медкомісії і характеристика з місця роботи не гарантують її належного використання. Інші твердять, що проблема полягає не в дозволі чи запереченні продажу зброї, а в розробці регулятивних положень: як продавати, навчити володіти й тримати зброю при собі. Яке покарання передбачити за порушення вимог? Кажуть, що біс полюбляє ховатися саме в деталях.

Поки йдуть дебати, сьогодні на руках у населення незаконно опинилася сила-силенна зброї. На думку народного депутата Василя Грицака, її кількість становить близько трьох мільйонів одиниць.

На ситуації позначилися революційні події в Україні та війна із сепаратистами.

Варто нагадати, що першого квітня Верховна Рада ухвалила постанову про негайне роззброєння незаконних збройних формувань, але вони поки що відмовляються добровільно здавати несанкціоновані арсенали. Як тут не згадати приказку, що навіть незаряджена рушниця хоч раз на рік та стріляє...

Третій похід,
або Пізнє зізнання Наполеона

Зброя спокушує людину. Особливо, коли її стає багато, ну, дуже багато. Тоді армія з гаранта незалежності перетворюється в знаряддя захоплення нових територій. Приводи — найрізноманітніші, але всі зводяться до одного — до панування над світом. І всі закінчуються однаково — безславно.

Щоб переконатися в цьому, достатньо поглянути на останні най-грандіозніші битви.

Імператор Франції та король Італії Наполеон І Бонапарт над усе прагнув всеєвропейської і всесвітньої гегемонії. Підкоривши частину Європи, він 12 червня 1812 року вторгся в Росію. 640 тисяч вояків, озброєних кращими на той час рушницями з ударно-кремнієвими замками, карабінами та мушкетами, підтримували 1372 гармати. Із їхніх жерл летіли ядра і картеч... І що? Знаємо з історії. Наполеон став не володарем світу, а в’язнем на острові Святої Єлени.

22 червня 1941 року Адольф Гітлер кинув проти СРСР понад п’ять мільйонів солдатів, більш як 47 тисяч гармат і мінометів, майже чотири з половиною тисячі літаків. Він прагнув знищити Союз як оплот комунізму й основну перешкоду у здобутті світового панування, поневолити, звівши зі світу населення, віднесене нацистами до «неповноцінної раси». І чим же все знову закінчилося? Капітуляцією Німеччини і самогубством Гітлера.

Принагідно зазначимо, що величезний внесок у розгром гітлерів-ських військ зробила Україна. Ось лише деякі цифри, взяті з підручника історії нашої держави, затвердженого Міністерством освіти і науки у 2002 році:

«У ході евакуації вивезено 550 заводів, здебільшого оборонного значення, близько 3,5 млн людей...

Близько 7 млн українців перебували в лавах Червоної Армії, зокрема 1945 року вони становили третину у військах чотирьох Україн-ських фронтів...

Матеріальні збитки України становили 286 млрд крб, тоді як Росії — 255, Білорусі — 75, республік Прибалтики — 53...

...особливо болючими і тяжкими були втрати України в людях. Вони виявилися найбільшими серед усіх держав — учасниць Другої світової війни... Україна втратила 2,5 млн військових і 5,5 ци-вільних, всього 8 млн».

Невідомо, чи знає ці цифри глава Росії Володимир Путін, який заявляв, що перемогу у війні Росія могла б здобути і без України. Втім, особливо дивуватися тут нема чому. Якщо північний сусід ніколи не зупинявся перед привласненням чужої історії, то чому б не приватизувати і перемогу?

Сьогодні зброя спокушує Росію. Її арсенал, за повідомленням у пресі, становить 15500 танків, 4625 артилерійських гармат, 3082 літаки, 973 вертольоти, 352 кораблі. Службу несуть 766 тисяч воїнів. Ще майже два з половиною мільйони — активний військовий резерв.

Свої сили Кремль випробував у Молдові, Грузії, а тепер вже дістався й України. Чи буде третій похід останнім в агресивних намірах Росії? Керівники найвпливовіших держав, світова громадськість виступили на підтримку вільного вибору України і застосували щодо Росії економічних санкцій. Але ставити крапку в конфліктній ситуації рано.

Анексувавши Крим, Росія вжила всіх заходів для дестабілізації ситуації на сході та спробувала те ж саме зробити у південних областях України. Щедро проплачені (кажуть, на кошти, вивезені при втечі Віктором Януковичем) диверсанти і терористи, бандити і провокатори, оснащені сучасною російською зброєю, майже безкарно ведуть злочинну діяльність у Донецькій і Луганській областях, сіючи страх і панічні настрої серед населення, вбиваючи людей.

Напрошується одна історична паралель. Пам’ятаєте Судетську область у Чехії — місце компактного проживання судетських німців? У 1938-му пронацистські сили спровокували там масові безпорядки і звернулися до верховод нацист-ської Німеччини з проханням про допомогу. Так Судети увійшли до Німеччини. Потім ті ж сили взялися за дестабілізацію уряду Чехії. Це дало Гітлеру право заявити, що в Чехії виник хаос, й обов’язок німецької армії — ввести туди свої війська заради встановлення порядку.

Будемо сподіватися, що у нас цей сценарій не пройде.

У передвиборному інтерв’ю Петро Порошенко зауважив: «Агресорам не важлива доля Криму чи Донбасу, їм потрібні загарбницькі ідеї для розв’язання внутрішньополітичних проблем. Їхня економіка перебуває в стагнації, у них криза ідейності і державності. Їм потрібна була «переможна війна».

Руйнуючи повоєнний міжнародний порядок, Москва готова йти цим шляхом далі. Не випадково почали лунати заклики до денонсації Біловезької угоди, притягнення до відповідальності Михайла Горбачова і т. д. Якась гаряча голова договорилася навіть до того, що в лоно імперії треба повернути й Аляску, продану колись російським царем Штатам.

Ініціатори цих ідей наче не знають, чим закінчуються такі кроки. Бернард Шоу писав: «Можна брати міста і вигравати битви, але неможливо підкорити цілий народ». Навіть Наполеон і той зізнався: «Багнетами можна зробити що завгодно, тільки не можна на них сидіти».

Україна —
мирна держава

Як відомо, наша держава — одна з небагатьох, яка відмовилася від ядерної зброї, хоча на момент розпаду СРСР володіла одним із найбільших у світі смертоносних атомних арсеналів. З 1992 по 1996 роки ми добровільно позбулися і тактичної, і стратегічної ядерної зброї.

З нагоди цього у Будапештському меморандумі говорилося: «1. Російська Федерація, Сполучене Королівство Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобо-в’язання згідно з принципами Заключного акту НБСЄ поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України». Ті ж гаранти підтверджують своє зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України. Цей документ передбачав й утримання від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету.

Як бачимо, Москва легко переступила через цей меморандум. На жаль, в історії є чимало прикладів, коли найсерйозніші угоди раптом стають безсилими. Згадаймо хоча б Договір про ненапад між Німеччиною і СРСР, укладений саме перед війною...

Якби Україна мала ядерний щит, ніхто не посмів би зазіхати на її територію. А так на сході держави нас уже втягнули у війну. Нема сумніву, що українська армія, яка, по-суті, перебудовується прямо на марші, разом  з батальйонами добровольців-патріотів дасть належну відсіч сепаратистам і поверне на Донбас мир та спокій.

Сьогодні ми з миру по нитці збираємо кошти, аби сформувати, спорядити нову нашу армію, боєздатну і не обтяжену радянськими ідеологічними міфами про дружбу і братерство. Брат не засилає у дім до брата бандитів...

«Навіщо, — каже дехто, — вам та армія? Будьте нейтральною державою, а такій збройні сили не потрібні. Статус збереже гроші».

Що ж, давайте поглянемо хоча б на Швейцарію, яка є еталоном нейтральних держав. Справді, вона вже понад 200 років не брала участі в жодному воєнному конфлікті. Але ж ця країна — одна з найбільш мілітаризованих у Європі, має сильну армію і величезний мобілізаційний резерв, що охоплює майже все чоловіче населення. Упродовж чотирьох годин восьмимільйонна Швейцарія здатна розгорнути 650-тисячну армію, а за дві доби — чисель-ністю 1,7 мільйона. Оборонний бюджет країни постійно зростає: 2011 року він становив 4,83 млрд доларів, 2012-го — 5,45 млрд доларів...

Варто звернути увагу й на сусідів. Озброюються всі. Наприклад, оборонний бюджет Румунії майже вдвічі перевищує український: 2013 року він становив 3,4 млрд доларів. А ще вони активно переоснащують своє військо.

Гонка озброєнь.
Спроба прогнозу

Оглядачі, стурбовані агресивними діями Росії, звертають увагу на такі факти. Москва категорично відмовляється обговорювати питання про контроль над тактичною ядерною зброєю на Європейському континенті. А розгортання оперативно-тактичних ракет «Іскандер» поблизу західних кордонів і перебазування до Криму субстратегічних бомбардувальників Ту-22М3, про що було оголошено відразу після анексії півострова, свідчать про підготовку РФ до ядерного протистояння з НАТО. Ці ракети і бомбардувальники, як твердять знавці, ідеально придатні для ядерної війни в Європі.

Зокрема, на Радіо «Свобода» прозвучав такий коментар: «Російська ставка на тактичну ядерну зброю не випадкова. Агресія проти Латвії, Литви чи Естонії поставила б НАТО перед дилемою: або піти на військове зіткнення з Росією, яке може перерости в ядерний конфлікт, або, щоб уникнути цього, не виконати зобов’язання за статтею 5 Вашингтонського договору. В останньому разі НАТО буде повністю дискредитована як військова та політична сила, а міжнародний порядок, що склався в Європі після «холодної» війни, буде остаточно зруйнований, чого, власне, і домагається ро-сійське керівництво».

Експерти задаються питанням: чи зможе Росія не програти протиборство з Заходом, що насувається, в тому числі нову гонку озбро-єнь, подібно до того, як СРСР програв «холодну» війну?

Аналізуються різні цифри. Зокрема у «2013 році сумарний ВВП країн НАТО склав близько 35 трильйонів доларів, а їхні військові витрати перевищили в сумі триль-йон доларів, що еквівалентно 2,9 відсотка загального ВВП. ВВП Росії у 2013 році в перерахунку за паритетом купівельної спроможності дорівнює 2,6 трильйона доларів. У 2014 році російські витрати за розділом «національна оборона» визначені в 2,49 трильйона рублів, або близько 100 мільярдів доларів. За оцінками Інституту Гайдара, загальне військове обтяження економіки Росії у 2014 році може перевищити 5 відсотків ВВП. Іншими словами, економічний потенціал Росії сьогодні у 13,5 раза менший, ніж у країн — членів НАТО, на військові потреби Росія витрачає в 10 разів менше, ніж НАТО, а частка цих витрат у її ВВП приблизно в півтора раза вища, ніж у країнах НАТО.

Якщо підтримання паритету з НАТО вимагає співвідношення військових витрат 2—2,5 до 1, як це було під час «холодної» війни, то витрати на оборонні потреби в Росії повинні досягти 400—500 мільярдів доларів, тобто збільшитися в чотири—п’ять разів і скласти 15—17 відсотків ВВП. Але навіть за мінімально можливого співвідношення оборонних бюджетів, скажімо, 5 до 1 на користь НАТО, ро-сійський військовий бюджет має збільшитися вдвічі і скласти від 8 до 10 відсотків ВВП.

Втягування
в чергову гонку

озброєнь і, отже, консолідація всіх доступних ресурсів в ОПК і збройних силах, а також перехід до мо-білізаційної економіки радянського зразка неминучі. Однак подолати дедалі більше відставання від Заходу у військовій галузі Росія все одно не зможе».

...А десь над полігоном знову висить розпашіле сонце. І знову хтось опановує військову справу. І знову сюрчать зелені коники. Не приведи, Боже, «зелених чоловічків».

Валентин ЩЕГЛЕНКО.