Сім етнографічних чудес України

Волоха від цигана можна відрізнити й візуально: у волохів біляве чи руде волосся та світліша шкіра. Так їх інколи й називають місцеві — білі або руді цигани.

Живуть волохи в гірських селах північно-західного Закарпаття — на північ від Мукачевого та Ужгорода. Найбільше їх у Порошкові Перечинського району — приблизно півтори тисячі. Усього ж волохів в Україні — близько шести тисяч.

Українці-порошківці скаржаться на волохів: кажуть, крадуть нещадно. Рік тому вкрали навіть металевий міст над рікою. Бояться, що волохи витіснять українців із села, як це вже сталося в сусідній Свалявці. Тому порошківці вирішили створити антиволоську самооборону ще в 2011 році — до того, як це стало трендом.

Волохи виїжджають улітку на заробітки, дехто возить товари в гірські села, а хтось займається традиційним ремеслом — вирізає ложки з дерева.

Хоч волохів і записують як окремий народ — скоріш за все, вони походять від циган-бояшів (або ж баяшів, беяшів), які також говорять румунською та займаються ложкарством. Можливо, волохи — це група румун, яка перейняла циганський спосіб життя, як це сталося з ірландськими мандрівниками та єнишами в Німеччині.

Диво четверте.
Російські старовіри

Росіяни в Україні — це переважно міські мешканці, та є й кілька сільських російських районів. Далі від ро-сійського кордону є місцини, де живуть російські селяни-переселенці; таких найбільше в Харківській області. У Приазов’ї живуть нащадки переселенців — російських сектантів — молокан та духоборів.

Та найбільш екзотична група російських селян в Україні — це старовіри, чи старообрядці — нащадки тих, хто не визнав церковної реформи російського православ’я в XVII столітті під впливом української та грецької традицій і був змушений втікати від переслідувань. Їхні села розкидані на українських теренах широкою смугою з північного сходу на Чернігівщині — на південний захід, Буковина, Одещина. Саме таким шляхом вони рятувалися від Російської імперії, яка поступово наступала на українські землі.

Світовою столицею липован — найбільшої групи старообрядців — деякий час було село Біла Криниця в Чернівецькій області. Там у 1846 році старообрядці відновили повну церковну ієрархію. І саме туди варто їхати, якщо вас цікавить давня архітектура: совєти зруйнували там не всі церкви старообрядців. У тому ж селі є старовірський жіночий монастир.

Якщо ж вам цікаво дізнатися, чи зберегли старовіри свої традиції і чи відрізняються вони від звичайних росіян, то тут вибір багатший.

Невеликі села старообрядців є в багатьох областях. Одні з найбільших — Добрянка в Чернігівській області, на білоруському кордоні неподалік від траси Київ—Мінськ; Грубна та Липовани — в Чернівецький; Пилипи-Хребтівські у Хмельницькій.

В Одеській області можна з’їздити в Придунав’я, де в Кілійському та Ізмаїльському районах липовани межують із нащадками запорозьких та донських козаків, а також із болгарами, гагаузами, молдаванами. Вилкове, назване українською Венецією, та сусіднє Приморське (Жебріяни), найпівденніший український курорт поза межами Криму, — також переважно старовірські поселення.

Олександр ДЕМЧЕНКО.

«УП.Життя».

(Далі буде).