Переглядів: 1338

Політична свідомість українців: амбівалентність, суперечливість і «полярний» Донецьк

Останнє дослідження Центру Разумкова, яке пройшло з 25 по 29 квітня 2014 року (було опитано 2012 респондентів у всіх регіонах України за винятком Криму), показало, що думки українських громадян щодо сьогоднішньої політичної ситуації в країні свідчать аж ніяк не про консолідованість суспільства, а, швидше, про ідейний розбрід і навіть про «махрові» застійні комплекси масової свідомості. До того ж деякі люди виявляють здатність не тільки бачити «чорне у білому», але й успішно поєднувати ці кольори у себе в свідомості, «збовтавши» їх до стану глухої сірості.

Про це — в розмові «Дзеркала тижня» із заступником директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайлом МІЩЕНКОМ.

— Три чверті (73,9%) громадян України не відчувають загрози з боку українських націоналістів («бандерівців»). Проте кожен п’ятий (19,7%) респондент цю загрозу відчуває, причому на півдні і на сході країни ця стурбованість вища, ніж у цілому по країні (27,9% — на півдні, 39% — на сході). Характерно, що загрозу з боку українських силових структур відчувають 12,6% громадян, не відчувають — 75,9%, причому на Сході цей страх істотно вищий — про нього заявляють 22,8% опитаних. Чи зв’язані між собою ці показники?

— Характерно, що люди значно більше бояться проросійських екстремістів (загалом 49,3%), тоді як не відчувають цієї загрози 41,5% (на сході до такого страху схильні лише 24,8% респондентів). Але на тому ж сході 51% населення «бандерівців» не боїться. Враховуючи ро-сійську пропаганду, яка радикальніша навіть від радянської, для «бандерівців» це не найгірший варіант на сході.

А стосовно загрози з боку українських силових структур — тут знаходить віддзеркалення тенденція, яка спосте-рігається щодо «бандерівців»: тобто ставлення до українських силовиків корелює зі ставленням до націоналістів. На Донбасі Національну гвардію приписує до «Правого сектора» значна частина населення. Вони переконані, що Національна гвардія сформована з членів «Правого сектора» й однозначно вважають її бійців націоналістами.

— 50,5% респондентів відчувають загрозу з боку російських силових структур, 39,8% — не відчувають, причому понад усе схильна до страху більшість жителів заходу (70,5%), центру (65,1%) і відносна більшість (47,9%) жителів півдня країни, тоді як у східному регіоні — лише 24,8% (59,9% жителів цього регіону не відчувають цієї загрози). Тобто на сході країни люди готові виходити назустріч окупантам з хлібом-сіллю?

— Ми ставили питання: «Останнім часом у деяких місцях учасники мітингів піднімали над адмінбудівлями державні прапори Російської Федерації, як Ви до цього ставитеся?» До цього на сході позитивно ставляться 10% населення. Навіть на Донбасі — 12%. Негативно там до цього ставляться 70%. Фактично ставлення до піднімання російських триколорів — це як ставлення до приєднання до Росії, і ми бачимо, що на Донбасі лише кожна восьма людина готова вийти з «хлібом-сіллю» назустріч російським військам.

На Донбасі існує деяка меншість, активна і впливова, тих, у кого виражена проросійська орієнтація. Більшість населення займає проукраїнську позицію, але вона пасивна, не готова чинити опір цій активній проросійській меншості.

Схід уже не можна розглядати як монолітний з точки зору громадської думки регіон, власне, той схід, який ми звикли сприймати як електоральну базу Партії регіонів, як такий, що підтримує радянські ідеологеми, — він, як шагренева шкіра, зменшився, і під переважаючим впливом цих стереотипів залишилися лише Донецька і Луганська області.

— 4,9% опитаних хотіли б, аби Янукович повернув собі статус президента, проти цього виступають 90,3% опитаних.

— У розрізі регіонів відмінності невеликі. Ми бачимо, що лише 9,1% на сході хотіли б, аби повернувся Янукович. На заході проти його повернення виступили 97%, а на сході — 82%. Але мотиви несприйняття Януковича різні: на сході серед провідних мотивів звучить те, що він втік, — за логікою цього звинувачення, якби він залишився і продовжував свою політику, в тому числі і придушення Майдану, частина людей на сході ставилася б до нього, як і раніше, позитивно.

— Більшість опитаних (57,2%) вважають, що захоплення відділків міліції і адміністративних будівель озброєними людьми у Донецької області відбувалося за участю представників російських спецслужб, 18,5% переконані, що ці будівлі захоплювалися виключно громадянами України (24,4% не мають певної думки з цього приводу).

— Ми ставили це питання насамперед для того, щоб зрозуміти, які версії цих подій, представлені українськими або російськими ЗМІ, більше сприймаються населенням різних регіонів. Ми хотіли з’ясувати схильність громадської думки різних регіонів до сприйняття тої чи іншої точки зору.

Наприклад, на Донбасі більше сприймається російська точка зору. Але навіть тут не все так однозначно: 56% опитаних відповідають, що не довіряють російським ЗМІ, хоча українським ЗМІ там все ж не довіряють ще більше — 68%. Донбас — це єдиний регіон, де українським ЗМІ не довіряють більше, ніж російським. Хоча, як можна відзначити, більшість населення цього регіону не вірять ні українським, ні російським ЗМІ. Тобто наше дослідження показує, що не все, що йде від Росії, Донбас сприймає «на ура». Більшість населення тут не вірять нікому, жодним українським політикам, ні Партії регіонів, ні тим паче політикам, що пов’язані з Майданом. Ми там спостерігаємо цікаву картину тотальної невіри і недовіри — це те, що у соціології називається аномією, коли люди втрачають соціальні орієнтири. Можна сказати, що вони заблукали в наших реаліях і не можуть до кінця усвідомити, чого саме хочуть.

На Донбасі явище аномії завжди було найяскравіше виражене серед усіх українських регіонів. Про це можна судити навіть за такими об’єктивними статистичними показниками, як рівень алкоголізму, злочинності або самогубств. А серед подій останніх днів — картина масового мародерства, яку ми могли спостерігати в Маріуполі.

Останніми роками чинником, який підтримував соціальну стабільність, було те, що представником влади, яку вони теж недолюблювали, був їхній земляк Янукович, і підтримка його у регіоні йшла, швидше, за принципом: «Це негідник, але це наш негідник». А тепер ми бачимо, що цього «негідника» більше нема — і вже нема стрижнів, які підтримували стабільність цього суспільства. Незрозуміло, що стане у майбутньому таким стрижнем.

— Більшість респондентів (56,4%) вважають, що зараз між Україною і Росією йде війна, протилежної точки зору дотримуються лише 28,5% опитаних. На сході думки розділилися — 40% вважають, що війна ведеться, а 39% знаходять в собі сили це заперечувати...

— На сході люди менше схильні сприймати стосунки між Україною і Росією як напружені, конфліктні, це прояв проросійської позиції. Характерно, що серед тих, хто вважає, що Україна і Росія фактично перебувають у стані війни, 77,1% покладають провину на Росію і лише 4,5% — на Україну, 14,5% — на обидві країни. Напевно, у конфлікті частіше більше винен той, хто сильніший, сильніша сторона має більше можливостей як розв’язати конфлікт, так і припинити його.

—Оцінюючи вірогідність вторгнення російської армії на територію материкової України, 14,5% українців виявляють упевненість, що цього не станеться, 24,8% — вважають, що це малоймовірно, 38,7%  — що це цілком імовірно, 6,6% упевнені, що так і станеться...

— Я б об’єднав думки тих, хто вважає вторгнення Росії цілком вірогідним, і тих, хто впевнений, що це станеться. Тобто відносна більшість наших громадян вважають, що це вторгнення з високою імовірністю може відбутися.

— У разі російського вторгнення 13,9% респондентів заявили, що підуть добровольцями в українську армію, 0,6% — у російську армію, 10,3% — братимуть участь у підпільній або партизанській діяльності проти Росії, 1,1% — в аналогічній діяльності на боці Росії, 39,3% — підтримуватимуть україн-ську армію, 2,1% — підтримуватимуть російську армію, 4,7% — виїдуть в ті регіони України, де ситуація буде спокійною, 2,4% — виїдуть за кордон, 25,5% — нічого не робитимуть.

— Виходить, що так чи інакше підтримуватимуть українську армію близько 50% опитаних, а ро-сійську — близько 4%, причому з них майже чверть готова підтримувати й українську армію. Тобто 0,8% населення готові підтримувати обидві армії.

— Які витоки суперечності думок українських громадян стосовно політичної ситуації, яка, здавалося б, передбачає визначеність позицій в екстремальній ситуації для країни?

Поляризація думок — те, що ми бачимо в регіонах, існує десятиліттями різною мірою. Ми можемо говорити, що кордони макрорегіонів, чиї думки кардинально розрізняються, з часом зміщуються, причому більшою мірою на схід. Ми спостерігаємо зсув соціокультурного кордону, що розділяє регіони. Ця ескалація конфліктності, пов’язана з різними ідеологічними орієнтаціями, навесні досягла того максимального рівня, який не спостерігався ніколи за весь час існування незалежної Української держави.

Ескалація конфліктності зараз локалізувалася насамперед у донецькому регіоні. Це пов’язано з особливостями масової свідомості цього регіону, а саме з його ано-мійністю. Там зараз практично відсутня духовна основа, на якій могла б відбуватися консолідація суспільства. Коли консолідації нема, виникає спроба консолідувати жителів Донбасу на основі протиставлення його Києву. Сепаратистський рух не так намагається створити свою соціальну ідею, як радше — образ ворога, з яким можна боротися будь-якими способами.

Поки що більшість населення Донбасу не сприймає ідею «ро-сійського світу». Зараз там іде спроба в будь-який спосіб «демонізувати» Україну: якщо не можна представити суспільству свою позитивну ідею, ставиться мета дискредитувати протилежну сторону. Все це може призвести до ще більшої ескалації конфлікту.

Ментальні основи для консолідації суспільства у донецькому регіоні створити дуже важко — це спонтанний процес, повинні знайтися сили всередині цієї спільноти, які зможуть її об’єднати. Проблема ще і в тому, що на Донбасі дуже вузький прошарок моральних авторитетів. Якщо у Центральній і Західній Україні частіше чути голос інтелігенції, то авторитети Донбасу — це найчастіше власники підприємств, такі, як Ахметов. Дуже незначним є вплив того прошарку гуманітарної інтелігенції, від якої могли б виходити моральні імпульси й ініціативи.

(Друкується зі скороченнями.)

Ірина КИРИЧЕНКО.
(Джерело: http://gazeta.zn.ua)

 

 

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net