Історія може повторитися?

Вдосвіта 18 травня 1944 року розпочалася основна операція з депортації кримських татар військами НКВС, що налічували понад 32 тисячі солдатів. Виселенню підлягали літні люди, жінки і діти, яких звинуватили у пособництві німецьким загарбникам, що окупували Кримський півострів. О третій годині ночі НКВСники вривалися в будинки кримських татар, даючи 15—20 хвилин на збори, після чого їх вантажівками транспортували до залізничних станцій, де заганяли у товарні, «телячі» вагони, в яких навіть дихати було неможливо, по 40 осіб у кожен. Звідти ешелони з конвоїрами вирушали до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, розстрілювали на місці. До 20 травня, до 16.00, депортація кримських татар закінчилася — було виселено 180014 осіб. За остаточними даними, всього з Криму було депортовано 191014 кримських татар (понад 47 тисяч сімей).

На шляху прямування — без їжі, без води — люди вмирали, а мерців поспіхом ховали поруч із залізничним полотном або й не ховали взагалі. Цей жах тривав 18—20 діб...

Велику частину кримських татар виселили до Узбекистану (151136 осіб) та в прилеглі райони Казахстану (4286) і Таджикистану, невеликі групи були відправлені в Ма-рійську АРСР (8597), на Урал і в Костромську область. За підрахунками кримськотатарських активістів, у перші роки після депортації загинуло до 46% виселених з Криму.

Виселення зазнали всі без винятку кримські татари, в тому числі після демобілізації й ті, хто воював у лавах Червоної Армії або в партизанських загонах (формальна підстава — возз’єднання сімей). Усього за 1945—1946 роки в місця депортації було відправлено 8995 кримських татар — ветеранів війни, у тому числі 524 офіцери і 1392 сержанти. Відомі винятки, коли офіцери з числа кримських татар не були вислані до місць депортації як спецпереселенці (наприклад, льотчики Амет-хан Султан та Емір Усеїн Чалбаш), проте їм було заборонено жити в Криму.

На жаль, найчастіше імена кримських татар — Героїв Радян-ського Союзу, кавалерів ордена Слави трьох ступенів та інших учасників Великої Вітчизняної війни — мало вивчені або залишаються в забутті. Кримські татари нарівні з іншими народами брали участь у війні 1941—1945 років, а факти, що підтверджують це, були навмисне перекручені радянською владою.

З початком Великої Вітчизняної війни багатьох кримських татар призвали в армію. Семеро з них стали Героями Радянського Союзу. Це славні сини кримськотатар-ського народу Абдураїм Решидов, Абдуль Тейфук, Узеір Абдураманов, Фетислям Абілов, Сеїт-Ібраїм Мусаєв, Нурі Джелілов та вже згаданий легендарний льотчик-винищувач Амет-хан Султан — двічі Герой Радянського Союзу. Серед доблесних воїнів — захисників Батьків-щини кримськотатарської національності — повні кавалери ордена Слави Сеїт Небі Абдураманов, Насибула Веліляєв, Бахій Сеттаров, Абдулла Умеров, генерал Ісмаїл Булатов та голова комітету оборони Сталінграда генерал Абляким Гафаров, Герой Польської Республіки капітан Умер Акмолла Адаманов, Чалбаш Емір Усеїн, літак якого летів у першій ланці під час Параду Перемоги в Москві у червні 1945 року, і багато-багато інших.

Кримські татари воювали проти гітлерівської Німеччини не тільки на фронтах Другої світової, а й брали активну участь у партизанському русі проти окупантів. У Криму діяли три партизанські з’єднання: Південне, Північне й Східне. Кожне з’єднання складалося з бригад: Південне і Східне — з двох, Північне — з трьох. Із трьох партизанських з’єднань у двох комісарами були кримські татари. Кримські татари були також комісарами у двох бригадах із семи і в десяти загонах із 28. Найбільшим за складом було Південне з’єднання, де комісаром був Мустафа Селімов. Комісаром Східного з’єднання був Рефат Мустафаєв. Найбільшу підпільну організацію в Криму очолював Абдулла Дагджи (його знали як дядю Володю). Ця організація здійснювала диверсії на залізницях, військових об’єктах, добувала цінні розвіддані, визволяла з фашист-ських таборів військовополонених.

Друга світова війна обійшлася кримськотатарському народу дорогою ціною. У цій війні брали участь близько 60 тисяч крим-ських татар, 36,3 % з яких загинули на полі бою, 17 тисяч були активістами партизанського руху, 7 тисяч діяли у підпіллі, більше 20 ти-сяч — насильно вивезені фашистами до Німеччини. Гітлерівці вщент спалили і стерли з лиця землі 127 кримськотатарських сіл. Але ніхто навіть не міг припустити, що на кримськотатарський народ чекає ще страшніша трагедія. І ця трагедія прийде з боку Батьківщини, яку вони захищали.

Після депортації кримських татар у Криму двома указами, від 1945 і 1948 років, були перейменовані всі (за винятком Бахчисарая, Джанкоя, Ішуні, Сак та Судака) населені пункти, назви яких мали кримськотатарське походження (понад 80 % від загальної чисельності населених пунктів Криму).

Упродовж 12 років, до 1956-го, кримські татари мали статус спецпереселенців, що передбачало різні обмеження у правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за його порушення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних (до 25 років) термінів таборів за те, що відвідували родичів у сусідніх селищах, територія яких належала до іншого спецпоселення.

У 1950-і — 1960-і роки наростали рухи депортованих народів за відновлення своїх прав. Активну участь у них брали і кримські татари, вимагаючи реабілітації та повернення в Крим. Тоді ж з’явився активіст повернення Мустафа Джемілєв (Мустафа Абдульжеміль), засуджений за свою діяльність на 3 роки таборів.

Напередодні 50-річчя СРСР, Указ Президії Верховної Ради СРСР № 493 від 5 вересня 1967-го «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму» визнавав, що «після звільнення Криму в 1944 році від фашистської окупації факти активної співпраці з німецькими загарбниками певної частини татар, які проживали в Криму, були необґрунтовано віднесені до всього татарського населення Криму». На відміну від деяких інших депортованих народів, які повернулися на Батьківщину в кінці 1950-х, кримські татари були позбавлені цього права формально до 1974 року, фактично ж — до 1989-го.

У часи «перебудови», у 1989 році, Верховна Рада СРСР засудила депортацію кримських татар і визнала її незаконною та злочинною. З цього моменту почалося масове повернення корінного народу в Крим. Із розпадом СРСР цей процес набув масовішого характеру. Однак, повернувшись на Батьківщину, кримські татари були розчаровані, оскільки ніхто не збирався давати їм житла, влаштовувати на роботу, навіть громадянство України вони отримали значно пізніше, залишаючись, по суті, громадянами Узбекистану. У тому ж, 1989-му, Кримський облвиконком ухвалив рішення про заборону прописувати кримських татар, які повертаються на півострів, у Сімферополі, Великій Ялті, Великій Алушті, Судаку, Феодосії, Євпаторії та Бахчисарайському районі. Багато крим-ських татар і досі не мають даху над головою, землі, роботи. І хоча за останні роки їм було видано багато свідоцтв на право володіння землею, все ж понад 20 тисяч так і не мають ділянок.

Кримські татари створили свій орган влади — Меджліс кримськотатарського народу. Лідер руху Мустафа Джемілєв і його заступник Рефат Чубаров були обрані до Верховної Ради України. Отримання переселенцями українського громадянства перетворило їх в серйозну політичну силу в Криму, адже їхні голоси могли схилити на виборах чашу терезів на користь того чи іншого кандидата. Всі представники влади почали загравати з кримськими татарами, обіцяючи їм різні «пряники». 270-тисячна кримськотатарська громада почала відігравати серйозну роль у полі-тичному житті автономії, і кожна нова влада намагалася привернути народ на свою сторону.

Незважаючи на всі події, які відбувалися в останні десятиліття в Україні, кримські татари сподівалися, що з часом все налагодиться і вони після 50 років насильницької депортації зможуть гідно зажити на своїй рідній землі. Але...

На початку березня Російська Федерація почала операцію із захоплення Криму. Підставою послужили нібито утиски російськомовних кримчан та етнічних росіян українською владою. У Криму 16 березня пройшов незаконний референдум про статус автономії. За інформацією самопроголошеної влади півострова, понад 96% жителів АРК висловилися за входження Криму до складу Росії. 18 березня сторони підписали відповідний договір. Держдума 20 березня, а Рада Федерації 21 березня ратифі-кували договір про приєднання Криму до Росії та схвалили федеральний конституційний закон про утворення в РФ двох нових суб’єктів — Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь. Так звану Конституцію Криму схвалили 11 квітня. Кримські татари в незаконному референдумі участі не брали, вважають себе громадянами України і дуже сподіваються, що рано чи пізно Кримський півострів повернеться до складу єдиної України.

Сьогодні ж Крим — це порохова бочка. Після анексії українського півострова Росією кримські татари побоюються нової депортації. 50 років вони боролися за повернення на Батьківщину, і тепер для них краще померти тут, аніж знову зазнати депортації. Такий настрій переважає серед кримських татар. Верховна Рада України нарешті визнала кримськотатарський народ корінним народом Криму. Якби ця декларація була схвалена вчасно, події в Криму розвивалися б зовсім інакше. У будь-якому разі, не так, як зараз. Тому, що корінний народ має право заборонити перебування на своїй території будь-яких військових баз. Але українська влада постійно загравала з проро-сійськими шовіністичними силами, особливо за президентства Януковича. І це дало привід для анексії Криму цими силами.

Кримські татари хочуть, щоб світова громадськість звернула увагу на дотримання прав корінних народів у Криму, на адресу яких з боку самопроголошеної влади та правоохоронних органів лунають звинувачення і залякування. Сьогодні кримські татари в дуже складному становищі: переважна більшість з них не визнає окупантів, не хоче російського громадянства, а з українським громадянством виникає дуже багато проблем, які вкрай ускладнюють їхнє життя. Люди з українським паспортом розглядаються на своїй землі як іноземці, кожні 90 днів вони повинні виїжджати, потім отримувати посвідку на проживання. Нема можливості вести ділову активність, займатися бізнесом. Тому зараз серед кримських татар превалює така позиція: будемо розглядати російські паспорти як німецькі аусвайси, тобто тимчасові, поки окупанти перебувають тут. Хоча є й ті, хто за жодних обставин не збирається отримувати російський паспорт.

Зараз самопроголошена крим-ська влада виношує думки про депортацію кримських татар з півострова. Серед нинішніх «господарів» Криму прихильників депортації або створення умов, які призведуть до того, що кримські татари самі підуть зі своєї землі, — більшість. Значно посилилися шовіністичні прояви і на побутовому рівні. У школах починають нападати на дітей крим-ських татар, особливо, якщо вони розмовляють рідною мовою. Якщо історія повториться, нова депортація відрізнятиметься від тієї, яка була здійснена в 1944 році, — вона проводитиметься не під дулами, а швидше за все — під виглядом полі-тики виживання кримських татар з півострова, на кшталт того, як це відбувалося після приєднання Криму до Росії в 1783 році. Та будемо сподіватися, що світова громадськість й Україна зроблять усе можливе, аби цього не сталося, і Кримський півострів повернувся у свою єдину сім’ю.

Фаміл НАБІЄВ, перший заступник голови громадської організації «Справедливість».
м. Одеса.