Едуард ГУРВІЦ: «Вірю в Одесу і вірний їй»

— Трагічні події 2 травня в Одесі підірвали суспільство: активно обговорюються припущення і прогнози про винних і винуватих, шукають закордонні та внутрішні сліди. Яка ваша точка зору про те, що ж відбулося в Одесі?

— Зіткнення в Одесі — яскравий приклад реалізації найбрудніших технологій зриву виборів і штучного «розгойдування» ситуації в абсолютно спокійному і мирному місті. Жодного реального приводу для конфлікту й зіткнень не було. Але це не перешкодило їхнім призвідникам, за цілковитого потурання міліції, під телевізійні камери розгорнути справжній бій. Для виправдання яких саме заяв і дій російської влади використовується знята в таких ситуаціях «картинка» — добре відомо з подій на сході України. Зрежисована й проплачена локальна бійка легко перетворюється на справжні бойові дії тільки за однієї умови — паралічу правоохоронних органів і влади загалом. Штучний характер цього паралічу очевидний. Телевізійні камери з’явилися на місці подій у той момент, коли їхні майбутні учасники ще тільки збиралися, проводили звірку тих, хто з’явився, й упорядковували свою амуніцію…

— Кого вважаєте основним своїм конкурентом на пост мера Одеси?

— Краще — ворог хорошого, напевно тому з’явилася політична реклама, з якої випливає, що мій головний конкурент — це майбутнє. Світле, звичайно. Але в мене є до нього ще одна обов’язкова умова. Річ у тім, що світле майбутнє із кримінальним минулим ми не дуже давно вибирали. Вийшло те, що вийшло...

— Одеса в часи, коли ви були міським головою, активно брала позики для розвитку міського господарства. Не з усіма кредитами місто розрахувалося в строк. У разі вашої перемоги на виборах чи продовжуватимете «кредитні історії» і в який спосіб, до речі, плануєте погасити боргові зобов’язання Одеси?

— У минулу каденцію ми, на жаль, взяли менше кредитів, ніж хотіли, і в рази менше, ніж необхідно Одесі. Саме тому серед незручних запитань, на які сьогодні доводиться відповідати, є питання про недобудовану трасу «Північ—південь», про швидкісний трамвай і багато іншого. Відмовитися від кредитів сьогодні — все одно, що відмовитися від банківської діяльності, будівництва, торгівлі та грошей взагалі. Про це можуть говорити тільки дилетанти, популісти і провокатори. Кредити не беруть тільки ті, кому їх не дають, — мова не про людей, а про підприємства, міста, держави. А не дають їх тільки тим, кому не довіряють. Саме тому нинішня міська влада взяла мінімум кредитів та й то на кошмарних умовах. Нинішні борги за кредитами — результат нікчемності, підлості й кретинізму професійних базік і клоунів.

— Звісно, як людина, що добре знає особливості роботи одеського міського механізму, вам відомі його сильні й слабкі сторони. Яке ваше бачення стратегічних, тобто довгострокових, програм розвитку й відповідно тактичних завдань, які стоять перед міським господарством?

— Якщо говорити про півтора року, що залишилися до чергових виборів, то всі проблеми міського господарства стають першочерговими. А цей період я б назвав часом «розбору завалів». Стратегіч-ним є завдання залучення інвестицій.

Від цього залежить, чи буде і в якому обсязі здійснюватиметься ремонт та реконструкція вулиць і доріг, фасадів історичного фонду, заміна застарілих систем теплопостачання, водопостачання й каналізації. Треба зупинити процес розвалу міської медицини, унікальних колективів лікарів, які створювалися десятиліттями. Наші відносини з такими монополістами, як «Обленерго», «Інфоксводоканал», знову потребують істотного договірного коригування, заснованого на реальній взаємній відповідальності сторін. Незважаючи на неминучі фінансові труднощі, мають бути відновлені основні програми соціальної допомоги. Серед першочергових завдань я бачу створення за участі громадськості прозорої системи формування тарифів і нарахування квартплати. Це повинно вже на першому етапі повернути органам місцевого самоврядування довіру одеситів. Необхідно також максимально спростити процес приймання комунальних платежів та отримання субсидій, жорстко викоренити таке явище, як хамство у структурах житлово-комунального господарства.

— Чи реальні плани перетворення Одеси на місто європейського рівня? Які зміни в інфраструктурі Одеси потрібно зробити, щоб вона наблизилася до цього рівня?

— Якщо дуже коротко, то нам усім необхід-но усвідомити, що місто як центр індустрії залишилося в XІX столітті. Ми повинні, як і в момент народження Одеси, мобілізувати ресурси й усі досягнення цивілізації для побудови сучасного екологічно бездоганного європейського

центру туризму, торгівлі, науки й культури. Заводи, склади, депо, промбази повинні поступитися місцем офісам, готелям, торговельним центрам, сучасним лікарням і дослідницьким установам. Високі технології, розвинена транспортна інфраструктура, обмежена вільна економічна зона — все це дасть змогу змінити якість життя кожного одесита, врятувати неповторний вигляд старої Одеси, отримати перспективу стабільного розвитку на багато десятиліть.

У зв’язку з окупацією Криму навантаження на Одесу як на туристичний центр неминуче зросте. Це відкриє для нас нові можливості, але тільки в тому разі, якщо ми вчасно розробимо і впровадимо відповідну муніципальну програму. Паралельно повинні вирішуватися завдання, що не потребують надвеликих видатків і зусиль, приміром, впровадження сучасної системи паркування із прозорим контролем паркувального збору. Треба зберегти наявні й створювати нові зелені зони, повернути місту контроль над ситуацією на узбережжі, з урахуванням інтересів не тільки багатих туристів, а й усіх без винятку городян. Одеса має ухвалити точні й зважені рішення із розвитку міськелектротранспорту, вуличної торгівлі й зовнішньої реклами. У комплексі все це може дати досить швидкий відчутний результат.

— Свого часу ви пропонували побудувати швидкісний трамвай між центром міста й селищем Котовського. Цей проект можна реалізувати?

— Так, і насамперед тому, що одесити реально його потребують. За відсутності такого трамвая ми, з огляду на хронічні затори, незручності, екологічні наслідки, уже сьогодні платимо дуже дорого. Це, на жаль, не скасовує необхідності знайти «живі» гроші, але назвати такий інвестиційний проект «нереальним» не можна навіть у нинішніх надскладних умовах.

— Чи потрібна Одесі траса «Північ—південь» і чи можна завершити її будівництво?

— І можна, і потрібно. Видатки, необхідні на її завершення, непорівнянні з тією вигодою, котру одразу відчує буквально кожен одесит. Активне продовження будівництва траси має стати одним із пріоритетних завдань міської влади.

— Колись, Едуарде Йосиповичу, ви були ініціатором створення в Одесі му-ніципальної міліції. Час і останні події підтвердили правоту вашої ініціативи. У разі вашої перемоги чи плануєте створення й фінансування з міського бюджету такої структури?

— Авжеж. Ще в 1994 році ми розпочали формування в Одесі муніципальної міліції. Будь-яка наша ініціатива в ті роки зустрічалася в багнети виконавчою владою й нашими опонентами. Але ніколи, ні до того, ні після, я не зіштовхувався з таким запеклим опором. Єдиним фронтом проти нас виступили Київ, регіональна влада, МВС, а також бандити й пройдисвіти всіх мастей і калібрів. І це зрозуміло: з тією, звичайною, міліцією і влада, й бандити вже про все домовилися. Знадобилося двадцять років активного співробітництва влади й криміналу, двадцять років розкладання корумпованої міліції, щоб повернутися до цього питання, хоча б на рівні офіційних намірів та обіцянок. Як швидко вони зможуть бути реалізовані, залежить від того, наскільки повороткою виявиться нова Україна в реалізації реформи місцевого самоврядування й правоохоронних органів.

— Що відбувається в Україні та в Одесі — повзуча агресія з боку іноземних держав чи пробудження народної свідомості? Який ваш прогноз? Яких заходів слід вжити насамперед для порятунку держави? Чи є фірмовий рецепт Гурвіца для наведення порядку в Одесі?

— Я, звісно, не ризикну назвати це «фірмовим рецептом Гурвіца», але є одне просте й непорушне правило: за будь-якої кризи влада не має права вичікувати й діяти «другим номером». Навіть на помилку має право, а на бездіяльність — не має. Якби нинішня одеська влада дотримувалася цього простого правила, трагедії 2 травня могло б і не бути. А прогноз у мене все одно опти-містичний. Переживемо й це. Останні півроку стали величезним випробуванням для всієї країни, але в нас є всі шанси вийти з нього без гир на ногах, які в останні 20 років ставали дедалі важчими.

— Як ви ставитеся до питань федералізації й децентралізації влади?

— До самого слова «федералізм» моє ставлення приблизно таке саме, як і до явища надпровідності або будь-якого абстрактного поняття, тобто пасивно-нейтральне. До «федералізму», як головного гасла сучасного моменту, як інструменту розколу України, перетворення її на потенційну жертву цілком конкретного агресора, я ставлюся вкрай негативно. Мене дивує, що першими це гасло підхопили ті, хто ще вчора хором славив жорстку «вертикаль» влади, але ж федералізм передбачає насамперед її децентралізацію. Взагалі, у те, що в територій у федерації за визначенням більше прав і можливостей, ніж в унітарній державі, вірять тільки дуже наївні люди. Тоді й Північна Корея — це справді «народно-демократична республіка». СРСР теж був федерацією...

Я вважаю, що децентралізація влади в Україні повинна відбутися не на користь територій, а на користь міських, сільських і селищних громад.

— Окупація Криму послужила однією із причин того, що одесити змінили своє ставлення до Російської Федерації та її керівників. Ця реакція людей має під собою основу?

— Анексія Криму — справа ганебна, безвідповідальна і згубна для самого агресора. Як 1939 рік і Катинська трагедія для поляків, 1956-й — для угорців, 1968-й — для чехів і словаків, 2008-й — для грузинів, так і 2014 рік для українців назавжди залишиться в їхній історичній пам’яті. Росії не вистачає духу ні відкрито відкинути демократію, ні стати по-справжньому демократичною країною. Позбавлені повноважень і реального значення демократичні інститути в Росії не можуть запобігти відродженню тради-ційного для цієї країни авторитаризму. Але рано чи пізно російський народ усві-домить необхідність змін. Уже сьогодні, в обстановці тотальної неправди й шо-віністичного чаду, багато російських діячів культури, мистецтва і прості люди відкидають сповзання країни до диктатури, самоізоляції й самозгубної конфронтації з усім світом.

— У ці дні ви щодня й щогодини відчуваєте підтримку одеситів, які планують голосувати за вашу кандидатуру на виборах міського голови. Ви впевнені у своєму успіху? Чи хвилюєтеся?

— Бути абсолютно впевненим в успіху в нинішній ситуації може тільки клінічний ідіот. Але й присутнє хвилювання пояснюється неможливістю змиритися з тією думкою, що й ці вибори можуть пройти не зовсім чисто й чесно, що й після 25 травня місто може залишитися в руках тих, хто знущався над ним з 2010-го. Я вже не молодий, мені є чим і ким зайнятися в цей період життя. Однак я відчуваю в собі досить сил, щоб змінити ситуацію в Одесі на краще. І я точно знаю, що й цього разу мій основний опонент — фігура зовсім залежна й несамостійна. Чим це загрожує, Одеса знає з попереднього «гастролера», котрий утік за два роки до закінчення терміну повноважень. Та й що ще повинно відбутися в країні та в Одесі, щоб тема криміналу у владі була назавжди знята з порядку денного?

Інтерв’ю провів
В’ячеслав ВОРОНКОВ.

«Голос України».
(Друкується зі скороченнями.)