Не вчимо – передаємо досвід

Наша розмова розпочалася саме з його викладацької роботи, історії художньо-графічного факультету Південноукраїнського національного університету ім. К. Д. Ушинського. З «худграфом» — його alma mater — Микола Іванович пов’язав усе своє свідоме життя. Мій співрозмовник сформулював і власну концепцію розвитку факультету вже як його очільник: у січні цього року Резніченка знову призначено деканом.

— Після того як у Києві закрили художньо-педагогічне відділення, 1965 року керівні органи прийняли рішення створити спеціальний художньо-графічний факультет для підготовки фахівців з малювання та креслення. Першою з умов була наявність у місті розвиненого культурного середовища, художніх традицій: музеїв, театрів, середніх художніх закладів, потужної спілки художників, члени якої могли б також реалізуватися на педагогічній ниві. По суті, факультет заснували члени спілки художників: Валерій Гегамян (перший декан факультету), Петро Злочев-ський, Аркадій Русін (перший завкафедрою живопису), Валентин Філіпенко. Оскільки відкрили факультет художники, то й відповідно була поставлена художня підготовка — найбільша увага приділялася живопису та рисунку. Так було до 1991 року. Потім почали урізати кількість годин на художні дисципліни.

Тепер, коли я знову призначений деканом, працюю над планом щодо «спеціалістів», в якому збираюся повернути необхідну кількість годин на основні художні дисципліни. Адже рисунок і живопис — це основа, яка «обростає» іншими дисциплінами — «методика», «психологія» тощо, необхідними фаховому вчителеві. На «худграфі» була створена потужна науково-методична школа завдяки таким педагогам, як Микола Солом’яний та Ларина Любарська. З 1991 року всі програми для шкіл створені саме нашою кафедрою. Сьогодні я поєдную дві посади — очолюю також кафедру ужиткової творчості та методики художнього навчання.

— Щоб поставити на високий рівень викладання основних дисциплін, потрібні не лише педагоги, але й практикуючі художники...

— У нашому колективі є професіонали, які працюють вже десятки років, у тому числі одинадцять кандидатів наук, два професори, а також талановита молодь, що закінчила наш факультет і нині повернулася сюди педагогами. Серед них — живописці, графіки і скульптори, імена яких достатньо відомі: Ольга Токарева, Олег Недошитко, Світлана Крижевська, Ольга Котова, Наталя Лоза, Іван Орос, Олександр Письмиченко. Прикладне мистецтво веде наша старійшина Зінаїда Борисюк, а також Людмила Богайчук та Есфір Серпіонова — з гобелену. Історію мистецтва викладають професор Ольга Тарасенко та її учениця Анна Носенко...

Плануємо запровадити вечірнє відділення для жителів Одеси та області. Це наша «фішка». Цю ініціативу схвалило міністерство. А ще підготували документи на відкриття відділення не педагогічного, а суто художнього — декоративно-прикладного мистецтва. Це спеціалізація, на яку вже видана ліцензія. Ми готуємо фахівців з кераміки, розпису, ювелірної справи, художньої обробки металу, тож на цій основі можемо готувати спе-ціалістів з декоративно-ужиткового мистецтва. Це важливо з огляду на те, що на Одещині є села, де компактно проживають різні національності, які розвивають традиційні народні промисли і потребують підтримки.

Перед молоддю, яка повернулася на факультет в новій іпостасі, поставлено завдання працювати над собою, що в науковому та професійному сенсі передбачає написання кандидатських дисертацій з актуальної мистецтвознавчої та педагогічної проблематики та вступу у лави НСХУ, а це, фактично, прирівнюється до звання доцента. Ніхто нікого не навчає — ми лише передаємо новому поколінню власний досвід, професійну основу, майстерність.

— Миколо Івановичу, розкажіть, будь ласка, якими теоретичними розробками і факультету, й особистими пи-шаєтеся передусім.

— З постанням незалежності України мене запросили до Києва в творчу групу, до якої також увійшли Микола Солом’яний, Євген Антонович (колишній випускник «худграфу»), Ірина Удріс. Ми виписували стандарти для звань «молодший спеціаліст», «спеціаліст», «бакалавр» з образотворчого мистецтва, «вчитель образотворчого мистецтва». Були також підготовлені програми для шкіл, у написанні яких, крім мене, взяли участь Ларина Любарська та інші колеги. Вся Україна працювала за нашими програмами. До них були також підготовлені підручники для шкіл 1-х—4-х класів.

Три роки тому — знову нова програма. Я запропонував власну концепцію — і виграв конкурс. Мої підручники базувалися на таких концептуальних засадах: теорії Вернадського про духовну ноосферу, екологічному вихованні, досягненнях національного мистецтва. Особливо важливе значення це має в початковій школі, адже дитині потрібно показати наші здобутки. За цими підручниками вже працюють 1-й—2-й класи, 3-й клас — з грифом МОН України, тобто дозволом міністерства. Підручник для 4-го класу дозволений у закритому режимі. Його відправлено на наукову експертизу фа-хівцям. Слід відзначити, що апробація підручників відбувається впродовж десяти років. У 3-му—4-му класах зміст ілюстративного матеріалу побудований переважно на творах представників одеської, південної школи, у тому числі наших випускників, а також одеської архітектури та здобутків у царині інших видів мистецтва.

Сьогодні склалася така ситуація, що подібних факультетів залишилося лише два: наш і у Харкові, решта не витримали конкуренції — стали відділеннями, поєднавши також музику та хореографію. Така ситуація раніше назрівала й у нас, коли намагалися реорганізувати освіту й створити тут Інститут мистецтв.

Якщо вести мову про підручники для вищої школи, то слід сказати, що з грифом міністерства у видавництві «Навчальна книга — Богдан» видана перша частина посібника «Художня графіка», за яким уже нині працюють виші. Друга частина ще у видавництві, а загалом підготовлено чотири книжки.

— Чи були державні замовлення?

— Так, зокрема за програмою «Вчитель» — «Ужиткова творчість та методика викладання». Це авторський посібник, який підсумовує результати дослідження нашої кафедри. Викладено матеріал з курсу «Килимарство» (гобелен), «Розпис тканини» (батик), «Квілінг» і «Художня обробка паперу» (витинанка тощо). Нині він рекомендований міністерством для усіх вишів України. А ще наш фахівець Тетяна Ковальчук уперше в Україні видала два посібники з художньої обробки паперу та альбом. Наші викладачі багато публікуються в профільних журналах.

— Серед таких, що не мають аналогів, я би згадав також підготовлений до випуску посібник Анатолія Пасічного «Графічний дизайн», який підсумовує його сорокарічний досвід викладання цієї дисципліни, у тому числі на художньо-гра-фічному факультеті. На жаль, за життя він не встиг завершити цей проект...

— У мене є домовленість із Зоєю Сергіївною Пасічною, що тільки-но буде знайдена електронна версія тексту та ілюстративного матеріалу, ми займемося його виданням.

— Чи залишається можливість для заняття графікою, адже педагогіка, теоретичні розробки, публіцистика та адміністративна робота потребують багато часу?

— Я систематично працюю, практикую як графік. Мій робочий день розпочинається пів на сьому ранку. Якщо є модель — працюю в аудиторії, коли у відрядженні — не упускаю нагоди малювати архітектурне середовище. Предметом мого зацікавлення є зображення храмів.

— Ці напрацювання й лягли в основу альбому-монографії «Путь к храму». Як виник задум?

— Справа в тому, що у мене накопичилося сотні подібних замальовок та етюдів, а за два роки, після виходу альбому, з’явилося багато нових. Свого часу я був на пленері з киянами, там були Андрій Чебикін і Олексій Кожеков. Вони побачили ці замальовки і запитали, чому я не показую їх широкому загалу. Це мене підштовхнуло. Були відібрані 133 роботи, які склали основу виставки у Спілці художників на вулиці Торговій. Приємно, що мене підтримали керівники херсон-ської та одеської професійних спілок, народні художники України Володимир Чуприна та Анатолій Горбенко (до речі, Анатолій Горбенко — наш випускник, його наставником був Валерій Арутюнович Гегамян). Запропонували підготувати якийсь буклет. За цю справу взялася наш викладач, мистецтвознавець Анна Носенко, а допомагала їй професор Ольга Тарасенко. Макет альбому я передав у Тернопіль, де він і був виданий коштом видавництва «Богдан» та, частково, на мої, отримані як гонорар за видання підручника. На жаль, якість відтворення творів не найкращий, бо використання нещільного паперу при двосторонньому друці призвело до часткового накладання репродукцій.

Цією скромною виставкою «Ню-лінія», де переважають не стільки творчі, скільки, швидше, академічні рисунки, як педагог і художник хочу сказати, що реалістичну школу, яка постала в Одесі у ХІХ столітті, потрібно зберігати і розвивати далі, бо реалістичне спрямування невичерпне і служить основою для експериментів.

— Маючи щасливу нагоду, хочу привітати вас з ювілеєм і побажати міцного здоров’я та реалізації задуманого в усіх проявах свого таланту. Дякую за розмову.

Володимир КУДЛАЧ.