Танець як «Крик» душі

Балет на вічні теми — про кохання, віру, відданість, пошук істини — вдалося втілити міжнародній творчій команді артистів, музикантів, художників-постановників із Франції, Німеччини, Росії, Бельгії та України.

У постановці балету активну участь брала вдова автора, керівник Міжнародного науково-освітнього центру ім. О. Зінов’єва в МДУ ім. М. В. Ломоносова, почесний наставник університету м. Аугсбург (Німеччина) Ольга Зінов’єва. Сценографію та лібрето написала донькою автора Поліна Зіно-в’єва. Куратор проекту — головний балетмейстер Одеського національного театру опери та балету, заслужений артист Росії Юрій Васюченко. А в ролі хореографа-постановника вперше виступив провідний соліст Большого театру, заслужений артист РФ Андрій Меркур’єв, який також виконав роль головного героя.

Імпульсом для формулювання назви балету стали рядки з роману: «Крик душі. Міняю посаду Бога і вічність на одну хвилину звичайного людського щастя. Хто згоден на такий обмін? Мовчання…»

Коли розпочалося дійство, стали зрозумілими слова Юрія Васюченка про танцівника Андрія Меркур’єва: це один із артистів балету світового рівня, у якого задіяні не лише технічні навички, але й розум, це розумний танцівник…

Навіть людям, які не читали роману, було зрозуміло все, що відбувалося на сцені. Спектакль нікого не залишив байдужим.

На сцені — він, головний герой, вона — його Богиня, Антипод, а ще — друзі та подруги, люди, які показують радянську дійсність. Сірі кольори, люди-гвинтики однієї великої машини, які будують соціалізм. Величезна вдячність постановникам балету за відсутність декорацій, точний мінімалізм кольорової гами.

Спочатку героєві дуже спокійно та радісно серед друзів, але з кожним кроком він відчуває, що втрачає себе і намагається звільнитися від пут рабства.

Апофеоз першої дії балету — зустріч із Богинею (Марія Полюдова).

Наскільки вишукана хореографія, настільки переконлива акторська майстерність — історія кохання передана діапазоном різних відчуттів…

Антипод у виконанні заслуженого артиста Республіки Молдова Володимира Статного — дуже переконливий образ, антигерой, вічний опонент та внутрішній супротивник… Дуже чітко відслідковуються його паралелі з головним героєм і постійне напруження, що наростає.

Андрій Меркур’єв у головній ролі як ніхто відчував сутність своєї хореографії, був дуже виразним — його виважені, зрозумілі, активні рухи дуже точно передавали внутрішній стан героя. Особливе навантаження — на чоловічі руки, настільки живі… Вони вірили, молились, відкидали і кликали з величезною внутрішньою силою, передаючи танець тіла, що намагається знайти свою душу...

Балет «Крик» повторює заклик самого Зінов’єва — «Іди на Голгофу», адже у людини, яка хоче залишатися людиною, іншого шляху нема.

Після прем’єри Андрій Меркур’єв відповів на кілька запитань. Не обійшлося й без полі-тики.

— Яким чином на вашу постановку вплинуло напруження, яке існує зараз між нашими країнами? — поцікавилася в артиста.

— Так збіглося, що робота над постановкою розпочалася якраз у розпал конфлікту між Україною та Росією, і була навіть думка припинити її, але, дякувати Богу, ми вирішили продовжувати, тому що саме в такій обстановці важливо створювати нові проекти, які несуть людям добро, радість та мир. В Одеському театрі опери та балету до мене ставилися дуже люб’язно і з розумінням. Трупа допомагала у роботі, жодних складнощів у спільному проекті з українським колективом у нас не виникало. Творчість — це те, що нас об’єднує, дає нові прекрасні враження, змінює життя на краще, тому ми із задоволенням даруємо Одесі цей проект.

Для Андрія Меркур’єва як хореографа «Крик» — це перша постановка. Перша і тріумфальна.

Балет «Крик» залишиться в репертуарі Одеської опери, і фахівці пророкують йому довге та щасливе життя.

Приємно, що у своє 90-ліття балетна трупа театру відкрита до нового і зустріла його такою свіжою революційною і талановитою постановкою.

Ольга ФІЛІППОВА.